Вікіпедія

Фарумда Федір

Федір Семенович Фарумда ( фр. Fiodor Foroumda 5 лютого 1885, Карасубазар, Таврійська губернія - 7 квітня 1946, Париж) - газзан караїмської громади Парижа, підприємець, учасник Першої світової і громадянської воєн.

Фарумда Федір
Народився5 лютого 1885(1885-02-05)
Білогірськ, Сімферопольський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер7 квітня 1946(1946-04-07) (61 рік)
Париж, Франція
Країна Російська імперія
 Франція
ДіяльністьГаззан, власник магазину, військовослужбовець, педагог, бізнесмен
Alma materОлександрівське караїмське духовне училище
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни IV ступеня

Біографія

ред.
 
Зустріч гахана С. Шапшала з караїмами Парижа. 1937 рік. Ф. Фарумда - 4-й зліва в нижньому ряду.

Народився 5 лютого 1885 в Карасубазарі[1] (за іншими даними - в Чуфут-Кале). Батько - євпаторійський міщанин Симха Фарумда[2], шамаш Чуфут-Кале[3]. У 1904 році закінчив Олександрівське караїмське духовне училище. Учень Іллі Казаса[3]. Згодом викладав давньоєврейську мову і «караїмська віровчення» в цьому ж навчальному закладі[4].

У 1914 році призваний до діючої армію з Ростова-на-Дону. Прапорщик, служив в 162-му піхотному Ахалцихському полку і 280-му піхотному Сурському полку[5]. Дослужився до звання штабс-капітана. Нагороджений орденами Святого Станіслава 3-го ступеня, Святої Анни 3-го і 4-го ступенів, Святого Володимира 4-го ступеня; представлений до нагородження Георгіївською зброєю. Потім брав участь у громадянській війні на боці Збройних сил Півдня Росії в званні капітана[2].

Емігрував. Спочатку жив у Константинополі і Болгарії. У 1923 році переїхав разом з дружиною до Парижа, де знайшов квартиру поблизу площі Республіки і роботу на заводі Renault. Квартира, яку спільно орендували сім'я Фарумда і генерал Шатковський, стала центром зустрічей паризьких караїмів-емігрантів. У 1929 році за сприяння Асоціації караїмів Парижа Фарумде вдалося відкрити власний продуктовий магазин і ресторан в Леваллуа-Перре, недалеко від Парижа[6].

Входив до правління караїмського товариства Парижа[7]. Маючи релігійну освіту, став також виконувати посаду Газзана, в чому йому допомагав син одеського газзана, військовий лікар Яків Кефелі. Своїм безпосереднім начальником вважав гахана польських караїмів Сераю Шапшала, який проживав у Вільно, з яким вів переписку і якому відправляв інформацію про зареєстрованих шлюбах і смертях[6]. В обов'язки паризького газзана також входило читання молитов на похоронах. У 1937 році брав участь у зустрічі гахана Шапшала з караїмами Парижа[8]. До 1939 року зареєстрував шлюб 14 караїмських пар.

У 1941 році перебував у концентраційному таборі для інтернованих у Комп'єні[9]. За спогадами Володимира Костіцина, завідував табірної лавкою[10].

Був одружений на Софії Фарумді, вірменці. Написав автобіографію (не опублікована)[6].

Помер 7 квітня 1946 року в Парижі. Похований на кладовищі Леваллуа-Перре.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Blandine Guyot. Les Karaïmes de Crimée : communauté et exil // Slovo. Le discours autobiographique à l’épreuve des pouvoirs Europe—Russie—Eurasie : magazine. — Paris : Presses de l’Inalco, 2016. — Vol. 47 (7 novembre). — P. 135. — ISSN 0183-6080. — ISBN 978-2-858312351. Архівовано з джерела 2 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
  2. ↑ а б Прохоров Д. А. Крымские караимы в составе Вооруженных сил Юга России (1918—1920). — Вестник Кемеровского государственного университета. — 2015. — № 2 (62). — ISSN 2078-8983.
  3. ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 192.
  4. ↑ Прохоров Д. А. Система народного образования караимов Таврической губернии во второй половине XIX — начале XX вв.. — Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — 2007. — Вип. 13. — С. 567.
  5. ↑ Форумда Федор Семенович. Памяти героев Великой войны 1914–1918. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  6. ↑ а б в Blandine Guyot. Stowarzyszenie Karaimów w Paryżu. Od wzajemnej pomocy (1923–1939) do walki przeciwko „ogromnemu zagrożeniu, które zawisło nad naszymi głowami” (1939–1945) : [пол.]. — Almanach Karaimski. — 2020. — № 9. — P. 14—17. — ISSN 2300-8164.
  7. ↑ Общее собрание караимского общества. — Возрождение. — 1927. — № 626 (18 лютого).
  8. ↑ Michel Kefeli. Karaimi we Francji : [пол.]. — Awazymyz. — 2007. — № 3 (17) (grudzień). — С. 7.
  9. ↑ Фарумда (Форумда) Юфуда Симович (Фёдор Семенович). Дом-музей Марины Цветаевой. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  10. ↑ Костицын В. А. [1] / сост. В. Л. Генис. — Москва : Новое литературное обозрение, 2017. — Т. 2. — 440 с. — («Россия в мемуарах») — ISBN 978-5-4448-0853-5. Архівовано з джерела 2 червня 2021
  11. ↑ Форумд Юфуд.Орден Святого Станислава III-й степени. Документы о награждениях. Памяти героев Великой войны 1914–1918. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  12. ↑ Форумда Юфуд. Орден Св. Анны III-й степени. Документы о награждениях. Памяти героев Великой войны 1914–1918. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  13. ↑ Фарумд Юфуд. Орден Св. Анны IV-й степени (Аннинское оружие). Документы о награждениях. Памяти героев Великой войны 1914–1918. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  14. ↑ Фарумд Юфуд. Орден Святого Владимира IV-й степени. Документы о награждениях. Памяти героев Великой войны 1914–1918. Процитовано 30 травня 2021.

Література

ред.
  • Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — Кн. 2. — 238 с. — («Народы и культуры»). — 250 екз. — ISSN 0868-586X.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фарумда_Федір&oldid=38219626