Відкрити головне меню

Сімферопольський повіт — історична адміністративно-територіальна одиниця Таврійської губернії з центром в місті Сімферополь, що існувала в 1784—1921 роках. В 1796—1802 роках іменувався Ак-Мечетський повіт.

Сімферопольський повіт
Simferopol-COA (1844-1920).png
Герб повітового центру
Tavricheskaya gubernia Simferopolsky uezd.png
Губернія Таврійська губернія
Центр Сімферополь
Створений 1784
Скасований 1921
Площа 415 390 (4538.1 км²) (1897)
Населення 141 717 осіб (1997)
Густота 31.2 осіб / км²
Наступники Кримська Автономна Соціалістична Радянська Республіка

Зміст

ІсторіяРедагувати

Повіт був утворений у складі Таврійської області указами Сенату Катеринославському і Таврійському генерал-губернаторові князю Г. А. Потьомкіну 8 лютого 1784 року. Документальних свідчень про адміністративно-територіальний поділ повіту в початковий період не виявлено, передбачається, що він відповідав введеному після 1802 року.

12 грудня 1796 року указом імператора Павла I[1] повіт був перейменований в Ак-Мечетський[2]; його включили до складу новоствореної Новоросійської губернії. При Павлові Крим був поділений на 2 повіту: Перекопський і Ак-Мечетський, причому останній займав практично весь півострів, за винятком району Присивашшя.

8 (20) жовтня 1802 року Олександр I указом Сенату розділив Новоросійську губернію на Таврійську, Миколаївську та Катеринославську губернії[3]. Тим же указом в Таврійській губернії було ліквідовано Ак-Мечетський повіт (і відтворений Сімферопольський), а також визначено 7 нових повітів[4].

Протягом XIX століття внутрішній устрій повіту неодноразово змінювався.

Повіт проіснував до радянських реформ 1921 року[5], коли він був перетворений в Сімферопольський округ, а в 1923 у ввели районну систему і з округу виділили 3 райони: Підгірно-Петровський (з 1924 року Сімферопольський), Бахчисарайський, Карасубазарський і Сарабузький (скасований в 1924 році)[6].

ГеографіяРедагувати

Повіт спочатку займав весь південний захід (без Севастопольського градоначальства) і центральну гірську і передгірську частину півострова. 15 квітня 1838 року був оприлюднений Указ сенату: «Про заснування в Таврійській губернії нового повіту під назвою Ялтинського»[7], згідно з яким Південний берег і частина території Головного та внутрішнього пасма Кримських гір виділялися з Сімферопольського повіту. У результаті площа склала 4 727,6 км².

Східний кордон повіту, з Феодосійським, проходила за притокою Салгира, річці Біюк-Карасу, потім через Головну гряду по дорозі Карасубазар — Ускут; північна, з Євпаторійським та Перекопським повітами, починалася біля озера Кизил-Яр на березі Каркінітської затоки і йшла загальним напрямком на схід до Салгира трохи північніше села Сарабуз, далі на північ по Салгир до сучасного села Владиславівка Нижньогірського району і схід змикалася з кордоном по Біюк-Карасу. Південна межа, з Ялтинським повітом, на сході проходила по яйлі Головної гряди і за Чатир-Дагом повертала на захід по верхів'ях Альми, потім по Марті та Качі, потім на південь, по поздовжній долині Внутрішнього пасма, по лінії Пичкі — Карло — Уркуста до річки Чорної. На південному заході до повіту примикало Севастопольське градоначальство, кордон з яким проходила по Мекензієвих горах.

НаселенняРедагувати

Після захоплення Криму Росією населення півострова, внаслідок еміграції та різних смут, скоротилося приблизно на 300 тис. чоловік.

Згідно з відомістю, складеною під час п'ятої ревізії 1796 року, в повіті нараховувалося 24 955 чоловік, згідно з «Камеральним Описом Таврійської області», складеним 1802 року, в Акмечетському повіті було 64 714 жителів[8] (повіт тоді займав майже весь Крим).

У повіті було три міста: Сімферополь, Бахчисарай та Карасубазар; основне населення було зосереджено в селах.

В 1805 у, поВідомості про всякі селища, з яких Сімферопольський повіт складається…[9] в повіті, без міст, значилося 42 863 жителя, з них немусульман 1784 людини. Так званих «російських селищ» на той рік в повіті було 5: Мангуш, Підгородня, Курци (зараз обидві в межі Сімферополя), Петербурзькі мазанки, Зуя та Бія-Сала. За волостях населення розподілялося таким чином:

В 1864 році в повіті в 4497 будинках проживало 25 915 чоловік[10]

За переписом 1897 року населення повіту склала 141 717 чоловік (чоловіків 76 335, жінок 65 382), у тому числі сільського — 66712 чол. Щільність населення становила 34 чол. на км², тільки сільського — 16 чол. на км².

За національностей на 1897 рік частки населення розподілялися таким чином:

Грамотних зафіксовано 33,9 %, що вище середнього рівня по губернії, 50,6 % жителів складали селяни, які населяють понад 1000 сіл, середнє число мешканців яких близько 60 душ. Селянських громад в повіті на 1905 належало 4,5 %, або 20 тис. десятин землі, ще 115 тис. десятин належало селянам на правах приватної власності. 129 000 десятин належало дворянам, 59 тисяч — купцям і 72 тисячі десятин — скарбниці, церкви і різним установам.

ЕкономікаРедагувати

Майже 39 % населення займалися сільським господарством: в північній частині повіту — хліборобством (площа посівів зернових близько 87 тис. десятин), в передгірській та гірській — садівництвом, виноградарством і вирощуванням тютюну. Із зернових вирощували озиму пшеницю (32 % площі), овес, який займав близько 17 % і ячмінь з житом — 16,3 % посівної площі. Хліба збирали в середньому 48 тисяч тонн на рік (3 млн пудів) — понад 250 кг на душу населення. Фруктів повіт виробляв в рік в середньому 3 200 тонн, вина отримували з винограду — близько 4,3 мільйона літрів (з 1850 десятин виноградників), збір тютюну з 2,5 тисяч десятин плантацій — близько 1350 тонн. У повіті на 1900 рік налічувалося 26 тис. коней, 57 тис. голів великої рогатої худоби, 121 тисяча овець і кіз та 6,5 тисяч свиней. Кустарні промисли були розвинені слабо, виділялася тільки обробка шкіри. Промисловість також малорозвинені — за даними, за 1896 рік в повіті значилося підприємств:

У містах У повіті
Фабрик і заводів 69 143
Усього виробництва в 1311 тис. р. 148 тис. р.
Число зайнятих робочих 990 чол. 336 чол.
 
Сімферопольський повіт. 1909 рік.

Адміністративний устрійРедагувати

На 20 жовтня 1802 повіт був заснований у складі 7 волостей:

У первинному вигляді повіт проіснував та волосний реформи 1829 року, коли до складу та найменування були внесені зміни[11]. Склад повіту виглядав так:

В 1838 році був створений окремий Ялтинський повіт, до складу якого увійшли Алуштинська, Озенбаська та Байдарська волості, були також змінені кордону залишилися. З частини Кадикойської і Актачінської (від долини Булганак до річки Тобе-Чокрак) волостей, заселеній переважно німцями-колоністами — виділили Кронентальську волость; Кадикойську ж перейменували в Сарабузьку. Табулдінську перейменували в Зуйську виділивши з неї, а також частини Аргінської, німецьку Нейзатську волость.

До середини XIX століття територіальний поділ повіту виглядав таким чином:

Наприкінці ХІХ ст. до складу повіту входили:

  • Дуванкойська
  • Зуйська
  • Каралезська
  • Кронентальська
  • Мангушська
  • Нейзатська
  • Сарабузська
  • повітове Сімферополь із передмістям Нове місто, Салгирною слобідкою, Верхньою Солдатською, Жандармською, Казанською, Російською, Солдатською, Шестериковою слободами та селом Підгороднє-Петровським.
  • заштатне місто Бахчисарай із передмістями Азіз, Ак-Чокрак, Аскі-Юрт, Чуфут-Кале.
  • заштатне місто Карасубазар із передмістями Виноградники, Каплик, фруктові сади, слободою Джанкой.

ПриміткиРедагувати

  1. Крым 1783—1998 гг., стр. 122. Указ Павла I Сенату о новом разделении государства на губернии
  2. Симферополь. Архів оригіналу за 24 квітень 2009. Процитовано 28 червень 2011. 
  3. Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 10 листопад 2004. Процитовано 10 листопад 2004. 
  4. Крым 1783—1998 гг., стр. 124. Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губерни
  5. Прохоров В. В. Деятельность симферопольской окружной милиции в начальный период НЭПа. Архів оригіналу за 30 липень 2013. Процитовано 30 липень 2013. 
  6. Административно-территориальное деление Автономной Республики Крым. Архів оригіналу за 27 грудень 2010. Процитовано 28 червень 2011. 
  7. Ялта С 1771 года[недоступне посилання з травень 2019]
  8. ИТУАК т.24, Ф. Ф. Лашков. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения. Архів оригіналу за 22 лютий 2014. Процитовано 28 червень 2011. 
  9. ИТУАК, т. 26. Лашков Ф. Ф. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения
  10. А. Л. Якобсон
  11. «Ведомость о казённых волостях Таврической губернии» от 31 августа 1829 г

ПосиланняРедагувати