Відкрити головне меню

Новий етап у розвитку української культури пов'язаний зі створенням у 1991 р. незалежної держави Україна. У розвитку національної культури намітилися нові тенденції, відкрилися якісно нові перспективи. Конституція України (1996 р.) закріпила положення про статус української мови як державної, про єдність українського культурного простору, консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, підкресливши тим самим, що держава зацікавлена в розвитку національної культури.

Саме на культуру покладається вирішення таких проблем, як інтеграція суспільства, його гуманізація і демократизація, всебічний розвиток особистості, національне само відтворення  та самоутвердження, подолання комплексу меншовартості, створення сильної культурної традиції, яка гарантувала б незворотність процесу державотворення. Провідною тенденцією розвитку культури стало засвоєння величезної національно-культурної спадщини, що є фундаментом будівництва сучасної української культури.

В контекст сучасної української культури увійшли твори таких велетнів української духовності, як М. Костомаров, П. Куліш, М. Максимович, М. Драгоманов, І. Огієнко, М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, творчість великої плеяди митців українського відродження XX століття. Слід додати і опубліковані лише тепер раніше написані "в шухляду" твори радянського часу, а також численний доробок української діаспори. Останніми роками опубліковано численні джерела, монографії, наукові праці з української культури, нині виходить друком фундаментальна п'ятитомна праця вчених НАН України "Історія української культури".

ОсвітаРедагувати

НаукаРедагувати

Природничі наукиРедагувати

Гуманітарні наукиРедагувати

МовознавствоРедагувати

ІсторіографіяРедагувати

ПостатіРедагувати

ЛітератураРедагувати

МистецтвоРедагувати

ТеатрРедагувати

МузикаРедагувати

Здійсненню творчих задумів українських композиторів суттєво перешкоджають ускладнення діяльності театрів, філармоній, нестача нотних видань, фірмового аудіозапису нових творів. Міцною опорою для митців у цей час стали національна музична скарбниця, давні традиції духовної музики та фольклор. Одвічні традиції духовності виявилися у відродженні інтересу до релігійної тематики у творчості Л. Дичко, В. Камінського, М. Скорика, І. Щербакова, В. Рунчака, Є. Станковича, Ю. Ланюка, В. Степурка. Повернення до первинних цінностей української нації закарбовує поєднання релігійної та історичної тематик у творах В. Птушкіна, Є. Станковича та ін. Сучасне осмислення фольклорної спадщини пронизує твори Ю. Ланюка, О. Яковчука, Я. Лапинського, В. Губи.

У жанровому колі сучасної вітчизняної музики зберіг значущість жанр симфонії, до якої (часто в синтезі із жанрами ораторії, кантати, меси, балету тощо) звертаються Л. Колодуб, Є. Станкович, В. Золотухін, В. Губаренко, І. Щербаков. У площині камерної, зокрема програмної, музики інтенсивно працюють В. Сильвестров, С. Станкович, Л. Колодуб, В. Камінский, М. Скорик, І. Карабиць, В. Губа, В. Золотухін та ін. Новаційність і експериментаторство формують потяг С. Зажитька, М. Ковалінаса, О. Козаренка, Ю. Ланюка, К. Цепколенко до "розмивання" жанрових меж, оновлення мови музики, синтез видів мистецтв та створення атмосфери інтелектуальної гри.

Потреба у певній творчій мобільності, з одного боку, а з другого — зосередженість на змалюванні емоційно-почуттєвого життя людини зумовили особливу увагу до жанру камерної опери у творчості

B. Губаренко, К. Цепколенко, О. Козаренка. Філософське осмислення реалій дійсності та історії відобразили масштабні оперні полотна Л. Колодуба, В. Губаренко, М. Скорика.

Образотворче мистецтвоРедагувати

АрхітектураРедагувати

Національні культурні організації і рухиРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати