Православна церква України

канонічна автокефальна православна церква в Україні, п'ятнадцята в диптиху
(Перенаправлено з УПЦ)

Правосла́вна це́рква Украї́ни (ПЦУ)[d] — автокефальна православна церква на території України[7], п'ятнадцята в диптиху[8][⇨]. Церква Константиполя вважає ПЦУ єдиною канонічною правонаступницею Київської митрополії[9], тоді як Католицька церква єдиною канонічною правонаступницею вважає УГКЦ.

Православна церква України

OCU logo.png
80-391-9007 Kyiv DSC 5895.jpg
Михайлівський Золотоверхий собор — кафедральний собор Православної церкви України
Засновники

Київська митрополія (988, заснування)

Об'єднавчий собор (15 грудня 2018, повторне визнання)
Дата заснування 988
Статус автокефальна церква
Самостійність проголошена 6 січня 2019
Самостійність визнана
5 / 15
Перший предстоятель Епіфаній
Чинний предстоятель Митрополит Київський і всієї України Епіфаній
Центр Київ
Кафедральний собор Михайлівський Золотоверхий собор
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська[a]
Музична традиція український наспів
Церковний календар юліанський[b]
Єпископів 60[c]
Єпархій 44[2]
Монастирів 79
Парафій 7089 (станом на 10.10.2020)
Священиків 4537
Вірних

43,9 % серед православних[3] (бл. 10,7 млн дорослих)

38,6 % українців[4]
Офіційний сайт pomisna.info

Православна церква України керується Святим Письмом та Священним Переданням, канонами Православної церкви, Патріаршим та Синодальним Томосом, Статутом і рішеннями власних статутних органів. Членами ПЦУ є православні християни України незалежно від їхнього походження. Оскільки, згідно з Томосом, межі канонічної території ПЦУ визначаються кордонами української держави, на православних українців за кордоном поширюється юрисдикція Константинопольського патріархату[7]. Кафедральний собор Православної церкви України — Михайлівський Золотоверхий собор у Києві[10].

Церква з'явилася 988 року з появою Київської митрополії й була визнана самостійною церквою 6 січня 2019 року. Першим сучасним предстоятелем після визнання Православної церкви України самостійною став митрополит Київський і всієї України Епіфаній (Думенко)[⇨].

Підписання та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України відбулося 5—6 січня 2019 року в соборі святого Юрія, катедральному соборі Вселенського Патріархату[11][12][⇨].

Надання томосу про автокефалію ПЦУ не визнала РПЦ[13][14] (а також закордонні підрозділи РПЦ, зокрема РПЦ в Україні,[15][16] РПЦ в Білорусі,[17] РПЦ в Америці[18] тощо). Такі дії РПЦ спричинили схизму з Константинопольським патріархатом.

ІсторіяРедагувати

Передумови самостійності українського православ'яРедагувати

Питання про Київську митрополіюРедагувати

 
Київська митрополія станом на 1683
 
Канонічні території православних церков на 1683

Вселенський патріархат в особі його очільника, константинопольського патріарха Варфоломія, заявив, що «Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати канонічні території Київської митрополії будь-кому, крім права хіротонії Київського митрополита у Москві на умовах його обрання соборно в Києві на місцевому Соборі та при безумовному згадуванні Вселенського Патріарха»[19]. Константинопольська Православна Церква вважає що Московський патріархат, якому у 1686 році було надані деякі права що стосувались адміністрування Київської православної митрополії, порушив їх. У 2018 році Константинопольська ПЦ, з посиланням на аналіз ситуації богословськими істориками й каноністами, визнала грамоту Діонісія IV 1686 року не дійсною і всі надані РПЦ в минулому права на адмініструванням Київської митрополії скасувала[20]. На цій підставі та на прохання частини українського православ'я й українського уряду[21] у 2018 році Київській православній митрополії (яка утворилась із духовенства УПЦ КП, УАПЦ та частини УПЦ МП) як частині Константинопольської ПЦ був наданий томос про автокефалію, який утворив Православну церкву України, та був обраний предстоятель Епіфаній з титулом Митрополит Київський і всієї України.

Перед обранням предстоятеля ПЦУ патріарх Варфоломій надіслав листа до митрополита РПЦ в Україні Онуфрія (Березовського): «у формі ікономії та милості, ми повідомляємо Вас, що після виборів Предстоятеля Української Церкви органом, котрий складатиметься з кліриків та мирян, Ви не зможете еклізіологічно та канонічно носити титул Митрополита Київського, котрий, Ви все одно носите зараз у порушення описаних умов офіційних документів 1686 року».[22][23] Це відобразилось у річникові Константинопольського патріархату, виданому вже після того, як Православна церква України отримала автокефалію: архиєреї РПЦ в Україні названі в ньому лише за прив'язкою до місця перебування; наприклад, владика Онуфрій (Березовський) уже не згадується як митрополит Київський і всієї України, а названий «митрополитом у Києві». Увесь єпископат ПЦ в Україні у річнику Вселенського патріархату поміщений у списку єпископів Православної церкви Росії[24]. Також патріарх Варфоломій зустрівся з патріархом РПЦ Кірілом й повідомив, що «Вселенський Патріархат вирішив використовувати всі шляхи, щоб вирішити питання надання автокефалії Українській православній церкві. Рішення було ухвалено в квітні. І [Фанар імплементує] це рішення» (згідно зі словами представника Варфоломія, митрополита Гальського Емануїла)[25].

У рамках підготувань до надання автокефалії Православній церкві України Константинопольський патріарх послідовно доводив, що має канонічне право на це рішення. Наприкінці вересня 2018 року Вселенська Патріархія оприлюднила корпус документів, які підтверджують, що зв'язок Московського патріархату з територією історичної Київської митрополії тримався на порушенні православного канонічного права[26][27].

Визвольні змаганняРедагувати

Українська революція 1917—1921 рр. актуалізувала прагнення створити самостійну православну церкву в Україні. Втім, спочатку, як зауважує Дмитро Дорошенко, «українська демократична інтеліґенція… не виявила належного зрозуміння для справи Православної церкви й для необхідности перетворити її в Національну Українську церкву»[28]. Подібні настрої демонстрували й більшість єпархіальних з'їздів, які відбулися у квітні-травні 1917 року. Лише деякі з них (Полтавський[29], Подільський, Волинський та Київський[30]) висловилися про необхідність відроджувати церковну самобутність.

 
Олександр Лотоцький

З часом проукраїнський православний рух, спочатку зорієнтований на вимоги соборноправності, автономії та українізації церковного життя, еволюціонував, вимагаючи також автокефалії православної церкви в Україні. Вже резолюція Всеросійського з'їзду духовенства та мирян (11—12 червня 1917 року, Москва), у якому брала участь українська фракція на чолі з І. Морачевським, наголошувала, що з утворенням незалежної Української держави має утворитися й незалежна православна церква. Також з'їзд підтримав скликання Всеукраїнського церковного собору[31].

Перші практичні кроки для вирішення канонічного статусу православної церкви в Україні були здійснені на III Всеукраїнському військовому з'їзді. Він прийняв резолюцію про автокефалію православної церкви в Україні, її відокремленість від держави й запровадження української мови як богослужбової[32]. З'їзд також сформував Організаційний комітет зі скликання Всеукраїнського церковного собору[30].

Перша сесія цього Собору тривала з 7 до 23 січня 1918 року, коли її перервав наступ більшовиків на Київ. Проте впливу на загальну ситуацію та проблему юрисдикції православної церкви в Україні вона не мала[33].

Друга (літня) сесія Собору замість автокефалії проголосила автономію православної церкви в Україні, при цьому виключивши зі складу Собору Всеукраїнську церковну раду, що ініціювала скликання Собору[31]. Міністр ісповідань Української Держави Василь Зеньківський планував поставити перед наступною сесію Собору питання автокефалії, й у випадку голосування проти, призначити нові вибори[34].

На третій (осінній) сесії виступав уже наступник Василя Зеньківського, Олександр Лотоцький, якого також не задовольняла ухвалена Собором обмежена автономія. Він задекларував, що «Українська церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита та в канонічному зв'язку з іншими самостійними церквами», і наголосив на «не лише церковній, але й національній необхідності» такого рішення[31][35].

 
Василь (Липківський), предстоятель УАПЦ (1921—1927); 1919 року відслужив першу літургію українською мовою

1 січня 1919 року Директорія проголосила декрет про автокефалію православної церкви в Україні[36]. Уряд відправив у відрядження до Константинополя О. Лотоцького, але практично реалізувати декрет не було змоги через різноманітні політичні чинники й більшовицьку агресію[28]. Звітуючи міністрові Іванові Огієнкові, О. Лотоцький підкреслював, що Константинопольський патріарх був обізнаний «і щодо фактичного становища автокефальної справи [в Україні], і щодо канонічних основ її», проте не збирався приймати позитивних для православної церкви в Україні рішень, «аж доки політичне становище [в Україні] не прибере сталости»[37].

Дипломатична боротьба за автокефалію продовжилася й після поразки визвольних змагань. У червні 1930 року питання Томосу для православної церкви в Україні порушував Голова Ради Міністрів УНР в екзилі В'ячеслав Прокопович[38]. Але смерть (як припускають деякі джерела, вбивства, вчинені ДПУ[39]) діаспорян, активно залучених у процес перемовин, припинила реалізацію цього проєкту.

УАПЦ формації 1921 рокуРедагувати

1919 року відновила свою діяльність Всеукраїнська православна церковна рада (голова ради — земський діяч Київщини Михайло Мороз; заступник — протоієрей Василь Липківський)[40], заходами якої продовжувалася українізація церковного життя. Так, згідно з законом про відокремлення церкви від держави 9 травня 1919 року була зареєстрована перша українська парафія при Військовому Микільському соборі[41]. Незабаром пройшла перша українська літургія у супроводі хору, що ним керував Микола Леонтович; постійні відправи українською мовою розпочалися на Страсному тижні 1919 року у трапезній церкві біля київського Собору св. Софії[42].

Саме Всеукраїнська церковна рада підготувала проведення Всеукраїнського православного собору (14—30 жовтня 1921 року). На ньому відбулося організаційне оформлення Української Автокефальної Православної Церкви. В ухвалених на цьому соборі «Канонах Української Православної Церкви» визнається право кожного народу на автокефальну церкву («громади або парафії… вільно з'єднуються в Церкви окремих народів… Ніякого підлягання Церкви окремого народу Церкві другого народу бути не повинно…») та наголошується, що православна церква в Україні внаслідок тривалого історичного розвитку «на ділі стала автокефальною»[43].

Аналізуючи діяльність УАПЦ, історик Орест Субтельний виокремлює такі особливості її церковного життя: користування українською мовою замість церковнослов'янської як богослужбовою, осучаснення зовнішнього виду священників, дозвіл одружуватися, демократизація питання про самоврядування (принцип виборності поширювався на призначення єпископів і парафіяльних священників)[44]. Концепція соборноправності в УАПЦ певний час реалізовувалася через наявність у кожній парафії церковного суду, існування регулярних великих церковних соборів (які мали скликатися кожних п'ять років), а також двох щорічних соборів із широким представництвом кліриків і мирян[45].

Церква припинила існування в 1937 році внаслідок адміністративного тиску й терору (зокрема фізичного винищення кліру та активних вірних), що його здійснювала радянська влада.

Православ'я на території Польської республікиРедагувати

Після Першої світової та радянсько-польської війни значна частина західної України опинилася в складі Польської республіки. Якщо на тих українських землях, які входили до Австро-Угорщини, православної церкви не було, то на землях Волині українське населення було православним. Крім українців значною верствою православних Польської республіки стали білоруси (західна Білорусь теж увійшла до складу Польської республіки).

У Польській республіці залишилась стара структура єпархій Православної церкви Росії. Внаслідок радянсько-польської війни та боротьби з церквою в СРСР, зв'язки з Московською патріархією були ускладнені, а сама патріархія знаходилася під жорстким тиском радянських каральних органів. Це змусило православних єпископів Польщі Юрія (Ярошевського) та Діонісія (Валединського) звернутися, за посередництвом польського дипломатичного представника в Москві, до патріарха Тихона у справі надання автокефалії. Патріарх відмовився надати автокефалію, обмежившись призначенням єпископа Юрія патріаршим екзархом у Польщі з правами митрополита.

16 червня 1922 року відбувся Собор польських єпископів, який розглянув питання автокефалії та погодився на неї за умови, що польський уряд сприятиме визнанню церкви автокефальною з боку помісних православних церков. Також ієрархи звернулись за допомогою й підтримкою до Константинопольського патріарха.

13 листопада 1924 року константинопольський Патріарх Григорій VII підписує «Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Царгородської Патріархії про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною». Урочистості з цієї нагоди відбулися у Варшаві 16-19 вересня 1925 р., в них взяли участь представники церков Константинополя та Румунії, а також члени польського уряду. 17 вересня 1925 в присутності всього єпископату Польщі в митрополичому храмі святої Марії Магдалини відбулось урочисте зачитування патріаршого томоса. Томос було зачитано грецькою, польською, російською та українською мовами, міністр віровизнань підніс митрополитові Діонісію, як предстоятелю церкви, другу панагію.

УАПЦ (1942)Редагувати

1939 року — після пакту Молотова-Рибентропа, Західну Україну було зайнято радянськими військами. Одразу після цього розпочались репресії НКВД щодо церкви. А московський патріархат розпочав активні дії, щодо підпорядкування польської церкви Москві. На Волинь прибув патріарший екзарх, архієпископ Миколай Ярушевич, місцевих ієрархів було змушено приїхати до Москви і скласти там заяву вірності Московській патріархії. На землях, що увійшли до складу СРСР, перебували п'ять ієрархів ППЦ. З них двоє — Полікарп (Сікорський) та Олександр (Іноземців) відмовились визнати зверхність московського патріархату.

1941 року — після окупації гітлерівською Німеччиною, на території України діяло дві православні церкви: т.з. «Автономісти» на чолі з архієпископом Олексієм (Громадським), що підпорядковувались московському патріархату, та православна церква Польщі. 18 серпня 1941 року у Почаївській лаврі архієпископ Олексій провів «обласний собор єпископів православної церкви в Україні» за участю владик Симона, Пантелеймона, Веніаміна, пізніше підтримали рішення синоду єпископи Антоній і Дамаскин. Вони й надалі визнавали себе частиною Православної церкви Росії з центром в Москві.

Протягом 1941 року митрополит Польської православної церкви Діонісій (Валединський) виступав за ліквідацію неканонічного розколу, який був створений за ініціативи радянської влади. Проте німецька влада вступила в контакт з «Автономістами» та сприяла їх діяльності.

В цей же час рішенням митрополита Діонісія було відновлено чотири українських єпархії: Поліська (Олександр), Луцька (Полікарп), Кам'янецька (Олексій) та Житомирська (на той час не мала владики). В планах митрополита Діонісія було провести об'єднання решти українських земель, що перебували під німецькою окупацією, в єдину церкву й створити автокефальну Українську православну церкву на ґрунті Томосу 1924 року. Але з огляду на неприхильне і вороже ставлення окупаційного режиму до українського руху взагалі і церковного зокрема плани не набули втілення.

Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит Діонісій затвердив єпископа Полікарпа на посаду адміністратора «Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України» з наданням йому сану архієпископа. Від цього бере свій початок існування Української Автокефальної Православної Церкви. Свій канонічний статус юрисдикція архієпископа Полікарпа базує на зв'язку з митрополитом Діонісієм — першоієрархом помісної церкви визнаної всіма православними церквами (окрім РПЦ).

У вересні 1941 року у Києві було створено Всеукраїнську православну церковну раду, що об'єднала відновлені парафії міста, зокрема було отримано від міської влади дозвіл на відкриття Володимирського собору. У грудні того ж року до Києва прибув автономіст владика Пантелеймон Рудик, активна діяльність якого призвела до того, що більшість церков і всі діючі монастирі перейшли на бік автономної церкви, а автокефалісти залишилися з Андріївським собором та церквами на Солом'янці і Деміївці.

Для становлення нової ієрархії архієпископ Полікарп звернувся до архієпископа Поліського та Пинського Олександра (Іноземцева). У другій половині лютого 1942 року у Пинську архієпископами Полікарпом та Олександром було висвячені наступні владики: чигиринський — Никанор Абрамович, уманський — Ігор (Губа).

З кінця 1941 року німецький окупаційний режим почав розправлятися з усіма проявами української національної активності, ліквідував Українську національну раду, газету «Українське слово», розстріляв склад редакції, до якого входила поетеса Олена Теліга. В межах такої політики у лютому 1942 року окупанти заборонили діяльність Всеукраїнської православної церковної ради.

Лише у березні 1942 року до Києва змогли нарешті прибути два автокефальні єпископи Никанор та Ігор, проти яких одразу розвинув протестну діяльність автономний єпископ Пантелеймон. Німці офіційно зберігали нейтралітет, але насправді всіляко підтримували «автономістів».

9-17 травня 1942 з благословення митрополита Діонісія в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного в Києві під головуванням архієпископів Никанора (Абрамовича) та Ігоря (Губи) відбулись висвячення нових єпископів УАПЦ:

8 жовтня 1942 року до УАПЦ приєднався митрополит-«автономіст» Олексій ((дивись «Акт поєднання»)). Проте, у травні 1943 року дорогою із Кремінця в Дубно невідомі напали на автомобіль, в якому їхав митрополит Олексій, і вбили його. На місце покійного було обрано єпископа Дамаскина. Інші єпископи цієї — Симон, Пантелеймон, Веніамін, Анатолій — залишились в автономній церкві, та за допомогою німців не допустили до росту авторитету УАПЦ в Україні.

В 1943 році були висвяченні наступні єпископи:

В 1944 році були висвяченні наступні єпископи:

На Вербну неділю 1944 року у Варшаві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонісія Валединського було проголошено «Патріархом всієї України»[46]. Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення українського патріархату.

1944—1945 рр. — Україна була знову зайнята радянськими військами. Ті священники УАПЦ, що залишились в Україні були репресовані та знищені. Багато єпископів, рятуючись від переслідувань, переїхали до Західної Німеччини, згодом до США, Канади та інших країн, де очолили різні юрисдикції УАПЦ.

УАПЦ на чужиніРедагувати

Українська Автокефальна Православна Церква на чужині — церква, яку на еміграції очолила ієрархія канонічно визнаних священників на чолі з митрополитом Полікарпом.

Митрополит Полікарп, улітку 1945 року, скликав першу нараду Єпископів УАПЦ, котра відбулася 16 липня 1945 р. у м. Бад-Кіссінген. Було прийнято постанову надалі діяти як ієрархічний орган Української Автокефальної Православної Церкви на еміграції.

Спочатку резиденцією митрополита був Ганновер (Німеччина). Розвитку церкви заважали як внутрішні, так й зовнішні фактори. З одного боку православна церква Польщі, після встановлення у Польщі комуністичного режиму, «відмовилась» від автокефалії Константинопольського патріарха й прийняла «ласку» від Московської патріархії. З іншого боку, до складу УАПЦ були прийняті священники УАПЦ (1919) — т.з. «Липківського рукоположення», що дало привід противникам української церкви звинуватити її в «неканонічності».

Тим часом єпископи Автономної церкви, що перебували на еміграції увійшли ло складу російської закордонної церкви, яку очолював митрополит Афанасій Грибановський.

В серпні 1947 року єпископ Григорій Огійчук зібрав у Ашаффенбурзі конференцію однодумців та осудив ієрархію УАПЦ за співпрацю з митрополитом Іваном (Теодоровичем). У відповідь митрополит Полікарп скликав там же Синод єпископі УАПЦ й осудив єпископа Григорія. Одночасно Синод направив архієпископа Мстислава (Скрипника) до США для вирішення питання канонічності свячення митрополита Теодоровича.

1949 року УАПЦ нараховувала коло 60 парафій, 20 000 вірних, 127 священників та 20 дияконів. Парафії у повоєнній Німеччині розвивали жваве церковне життя. У Мюнхені існували Богословський Науковий Інститут та Богословсько-Педагогічна Академія, де викладали видатні українські науковці й богослови.

27 серпня 1949 року митрополита Теодоровича висвячено згідно з канонами.

Після смерті Митрополита Полікарпа в Парижі у жовтні 1953 р. його наступником став Архієпископ Ніканор (Абрамович), що знаходився у Карлсруге. УАПЦ на чужині митрополита Никанора об'єднувала православні громади у Західній Європі, Австралії, невелику кількість громад у США, Канаді та Аргентині.

У 1969 році Українська Автокефальна Православна Церква в Європі перейшла під юрисдикцію Митрополита Української Православної Церкви в США Мстислава (Скрипника). Після його смерті у червні 1993 р. його наступником став Митрополит Української Православної Церкви в США Константин (Баган) з осідком у Саут-Баунд-Брук.

У юрисдикції Його Блаженства Митрополита Константина перебувала і надалі перебуває Українська Великобританська і Західно-Європейська Єпархія УАПЦ. Єпархію очолює Преосвященний Владика Андрій (Пешко) з титулом Єпископа Кратейського (висвячений 13 грудня 2005 у Чикаго і підпорядкований Митрополиту УПЦ в США Константину). Інтронізація Владики Андрія відбулася 12 лютого 2006 у Лондоні; він — наступник Архієпископа Іоана (Дерев'янки) з титулом Парнаського та дотогочасного керуючого єпископа Лондонського і Західно-Європейського.

Українські православні юрисдикції, що підтримували автокефалію в 1989—2018 рр.Редагувати

Відновлена 1989 року УАПЦ позиціонувала себе як «церкву Київської традиції, що будує своє життя на засадах автокефалії». Згідно з заявою архієрейського собору УАПЦ стосовно об'єднання українських православних церков, «життя Православної церкви в Україні має будуватися на засадах повної незалежності» та зі збереженням євхаристійного спілкування з іншими помісними православними церквами[47]. У зверненні до патріарха Варфоломія від 26 серпня 2009 року архієреї УАПЦ «засудили ідеї відновлення російської православної цивілізації або інші секулярні цінності» як можливу основу для об'єднання українських православних юрисдикцій[48]. Передостанній предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій у своєму духовному заповіті закликав єпископат УАПЦ продовжувати поминати Константинопольського патріарха, підтримувати діалог з представниками інших православних юрисдикцій України щодо об'єднання, орієнтував церкву на синодальну модель управління (цю позицію реалізував Томос про автокефалію ПЦУ)[49].

 
Митрополит Мефодій (Кудряков)

Історико-канонічна Декларація архієрейського Собору УПЦ КП проголошувала поміж іншим, що наявні всі умови для проголошення автокефалії православної церкви в Україні. З точки зору УПЦ КП, «право проголошення автокефалії, за наявності належних умов і підстав, однією з яких є відповідна державно-адміністративна незалежність, належить Собору церкви, яка проголошує свою автокефалію, а право першою визнати цю автокефалію належить Матері-церкві» (такою УПЦ КП вважала Константинопольський патріархат)[50].

Ієрархи обидвох церков підписали звернення до Вселенського патріарха, прийняте до розгляду в квітні 2018 року[51]. Як УАПЦ, так і УПЦ КП визнавали незаконним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[52][53].

Проавтокефальні настрої існували також в середовищі УПЦ Московського патріархату. Деякі клірики (наприклад, предстоятель УАПЦ Мефодій) та аналітики виокремлювали так зване проукраїнське крило УПЦ МП[49][54][55][56]; одним із його медійних речників був Олександр (Драбинко), який заявив, що «альтернативи канонічній самостійності [української] церкви просто не існує», та заперечив можливість отримання автокефалії від Православної церкви Росії, що спричинило би фактичну ізоляцію від світового православ'я[57].

Виникнення Православної церкви УкраїниРедагувати

Події до Об'єднавчого соборуРедагувати

 
Вселенський Патріарх Варфоломій I

16 червня 2016 року, напередодні Всеправославного собору, Верховна Рада України ухвалила звернення до патріарха Варфоломія із проханням надати автокефалію православній церкві в Україні, подолати наслідки церковного поділу шляхом скликання об'єднавчого собору та визнати нечинним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[58]. Звернення Верховної Ради підтримав СКУ[59].

Зрушення до практичних дій Константинополя відбулося навесні 2018 року. Після зустрічі з патріархом Варфоломієм[60] президент України Петро Порошенко надіслав йому звернення з проханням про надання томосу[61]. Його підтримала Верховна Рада[62] та ієрархи УПЦ КП й УАПЦ[63]. У комюніке за результатами квітневого засідання Синод Вселенського патріархату повідомив, що прийняв до розгляду звернення від української церковної та світської влади[64][65]. Тому в травні 2018 року делегація, яка складалася з трьох митрополитів Вселенського патріархату, розпочала візити до помісних православних церков задля інформування про українську справу[66]. Паралельно з цими подіями (згідно з розпорядженням єпископату) УПЦ Канади, яка належить до Константинопольського патріархату, молитовно підтримувала створення автокефальної православної церкви в Україні[67].

 
Підписання угоди «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»

На відкритті архієрейського собору Константинопольської церкви (1 вересня 2018 року) патріарх Варфоломій виголосив доповідь, у якій згадав численні приклади того, як «Москва впродовж багатьох століть правувала Київською митрополією, православною церквою в Україні, без відома Константинополя»[68]. Наступного дня собор ухвалив, що Вселенський патріархат має повноваження надавати автокефалію іншій церкві без будь-яких узгоджень[69]. Для взаємодії з українськими церковними ієрархами та світською владою (зокрема для підготування об'єднавчого собору) Вселенський патріарх призначив двох екзархів: архієпископа Памфілійського Даниїла (Зелінського) зі США та єпископа Едмонтонського Іларіона (Рудника) з Канади[70].

На засіданні, яке відбулося з 9 по 11 жовтня 2018 року, Синод Константинопольського патріархату підтвердив своє рішення про те, щоби приступити до надання автокефалії Православній церкві в Україні. Також Синод постановив відновити ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, поновив «у своєму єпископському або священницькому сані» Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) (втім, не йшлося про їхнє поновлення в ранзі київського патріарха і митрополита відповідно)[71] та «їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин», скасував «зобов'язання Синодального листа 1686 року, …який надавав у порядку ікономії право Патріархові Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії» (синод нагадав, що навіть за тих умов Київський митрополит «мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-церкви Константинополя»)[72][73].

 
Андріївська церква, постійне представництво Константинопольського патріархату в Києві

3 листопада 2018 року президент Порошенко та Патріарх Варфоломій підписали Угоду «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»[74]. Згідно з нею в Києві було засноване Представництво Вселенського патріарха[75], розташоване в Андріївській церкві[76]. Перша архієрейська літургія Патріаршої Ставропігії в ній відбулася 13 грудня 2018 року[77].

На засіданні Священного Синоду Вселенського патріархату, яке відбулося 27—29 листопада 2018 року, окрім інших питань, обговорювався текст Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. Комюніке за результатами синоду згадувало про те, що створений проєкт статуту нової помісної церкви[78].

Об'єднавчий собор 15 грудня 2018 рокуРедагувати

ПЦУ утворилася 15 грудня 2018 року на визнаному Вселенським патріархатом помісному соборі шляхом об'єднання українських православних юрисдикцій на ґрунті повної канонічної незалежності.

Українська православна церква Київського Патріархату та Українська автокефальна православна церква ухвалили участь в Об'єднавчому соборі на рівні архієрейських соборів. Для участі в Соборі зареєструвалися також два митрополити УПЦ (МП) — Олександр (Драбинко) та Симеон (Шостацький)[79][80]. 14 грудня, за день до проведення Собору, патріарх Константинопольський Варфоломій грамотою висловив їм підтримку і підтвердив, що санкції з боку УПЦ (МП) у стосунку до них не матимуть жодної канонічної сили[81]. Після засідання синоду УПЦ (МП) 17 грудня 2018 року стали відомі імена й інших учасників помісного собору від УПЦ (МП): благочинний Вінницького району архімандрит Дорофей (Маркевич), протоієрей Петро Зуєв (голова відділу інформації Київської єпархії), протоієрей Богдан Гулямов (клірик Дніпропетровської єпархії) та протодиякон Ростислав Воробій[82][83].

 
Під час проведення Собору

На Соборі головував представник Вселенського патріархату митрополит Галльский Еммануїл (Адамакіс). Як гість участь у Помісному соборі брав п'ятий президент України Петро Порошенко[84].

Собор працював у закритому режимі та обрав предстоятелем ПЦУ митрополита Епіфанія, ректора та професора Київської православної богословської академії, колишнього митрополита Переяславського і Білоцерківського, Патріаршого намісника з правами єпархіального архієрея УПЦ КП[85].

Ввечері того ж дня Вселенський патріарх офіційно визнав результати Помісного об'єднавчого собору, привітав митрополита Київського і всієї України із обранням та запросив його на літургію та вручення томосу[86][87]. А вже 16 грудня 2018 року диякон Вселенського Патріархату вперше в історії пом'янув предстоятеля Православної церкви України разом із очільниками інших церков, які входять до диптиху (переліку помісних автокефальних православних церков)[88][89].

Після Об'єднавчого помісного собору в Києві розпочався процес переходу до ПЦУ численних православних громад і парафій України, які раніше декларували єдність із Московським патріархатом. Зміна юрисдикції деяких громад відбулася ще до отримання томосу про автокефалію.

Отримання томосу про автокефаліюРедагувати

Патріарх Варфоломій підписав томос про автокефалію ПЦУ 5 січня 2019 року в храмі святого Георгія на Фанарі, після спільного служіння літургії з митрополитом Епіфанієм[90][91]. Цей пергамент виготовив чернець Лукас, каліграф і художник із монастиря Ксенофонт, що на Афоні[92][93].

Окрім визнання канонічно автокефальної та самоврядованої Православної церкви України («в межах політично сформованої і цілковито незалежної держави України»), Томос уконституйовує базові принципи управління та церковного життя, зобов'язує церкву отримувати миро від Константинопольської церкви, встановлює для всіх священнослужителів ПЦУ можливість апеляційного звернення до Вселенського патріарха, засвідчує права Фанару на екзархат і ставропігії в Україні. Документ закликає інші помісні православні церкви визнати Православну церкву України та згадувати її як «Святішу Церкву України»[94].

Процес надання автокефалії Православній церкві України завершився 6 січня 2019 року. Під час спільного богослужіння в день Богоявлення (за новоюліанським календарем)[95] Вселенський патріарх Варфоломій вручив обраному предстоятелем ПЦУ Епіфанієві митрополичий жезл і сувій із текстом Томосу[96][97][98].

В Україні сувій із текстом Томосу урочисто представили 7 січня 2019 року під час різдвяної літургії в соборі святої Софії. Після богослужіння його перенесли до Малої Софії, колишньої трапезної церкви Софійського монастиря в Києві, де Томос певний час був доступний для загального огляду[99]. 9 січня 2019 року в Стамбулі Томос підписали всі члени Синоду Вселенського патріархату[100], після чого документ повернувся до України.

Інтронізація митрополита ЕпіфаніяРедагувати

Інтронізація Митрополита Київського і всієї України Епіфанія відбулась у соборі Святої Софії у Києві 3 лютого 2019 року. Церемонію провели митрополит Галльський Еммануїл (Адамакіс), колишній предстоятель УАПЦ Макарій (Малетич) і митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький). У церковні символи предстоятельського сану (хрест і панагії) митрополита Епіфанія облачили митрополит Черкаський і Чигиринський ПЦУ Іоан (Яременко), предстоятель УПЦ Канади Юрій (Каліщук) та очільник УПЦ в США Антоній (Щерба)[101].

 
Інтронізація першого предстоятеля ПЦУ

Юридичне оформленняРедагувати

30 січня 2019 року ПЦУ отримала офіційну реєстрацію. Згідно з ЄДР, юридична особа отримала назву «Релігійна організація „Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)“ (Київська Митрополія УПЦ (ПЦУ))». Органом управління юридичної особи є Митрополит Київський і всієї України; зараз цю посаду обіймає митрополит Епіфаній (Думенко Сергій Петрович).[102]

27 липня 2019 р. на своєму черговому засіданні Священний Синод Православної Церкви України на виконання рішень Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату (15 грудня 2018 р.) та Української Автокефальної Православної Церкви (15 грудня 2018 р.) про припинення діяльності релігійних об'єднань УПЦ КП та УАПЦ шляхом об‘єднання та приєднання до утворюваної Помісним Об‘єднавчим Собором Православної Церкви України — ухвалив необхідні процедурні рішення щодо припинення юридичних осіб «Київська Патріархія УПЦ Київського Патріархату» та «Патріярхія УАПЦ» шляхом приєднання до Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Для реалізації цих рішень було утворено ліквідаційні комісії. 29 липня 2019 р. відповідні юридичні зміни були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Від цього дня офіційним керівним органом «Київської Патріархії УПЦ КП» є ліквідаційна комісія у складі митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана (голова), архієпископа Тернопільського і Кременецького Нестора, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Євстратія, протоієрея Валерія Семанца та протоієрея Петра Ландвитовича. Керівним органом «Патріярхії УАПЦ» є ліквідаційна комісія у складі архієпископа Житомирського і Поліського Володимира (голова), архієпископа Чернівецького і Хотинського Германа, протоієрея Віталія Даньчака. Будь-які заяви та дії від імені юридичних осіб «Київська Патріархія УПЦ КП» та «Патріярхія УАПЦ» іншими, не уповноваженими особами, є незаконними та не породжують юридичних наслідків.[103] На першому для ПЦУ архієрейському соборі (14 грудня 2019 року) було оголошено про завершення юридичної ліквідації двох попередніх церковних структур — УПЦ КП та УАПЦ[104] і зафіксовано правонаступництво, в тому числі щодо назв УПЦ КП та УАПЦ.[105]

Юридичне становище ПЦУ в тимчасово окупованому КримуРедагувати

За результатами зустрічі, зініційованої архієпископом Сімферопольським і Кримським Климентом, український уряд зобов'язався врегулювати права власності на катедральний собор святих рівноапостольних Володимира та Ольги, підтримувати супровід персональних скарг кримських парафіян ПЦУ до міжнародних судових інстанцій і розробити законопроєкт, який урегулював би майнові права на тимчасово окупованому півострові, і розробити відповідну постанову Кабінету міністрів[106]. У березні 2020 року Кабінет міністрів розробив постанову згідно з якою Кафедральний собор святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги у Сімферополі тимчасово перейде з комунальної власності Автономної Республіки Крим на період окупації АРК у державну власність.

Спроба ревізії рішень Помісного собору УПЦ КП 15 грудня 2018 рокуРедагувати

20 червня 2019 року в київському Володимирському соборі за запрошеннями Філарета (Денисенка)[107] пройшло зібрання деяких ієрархів, священників та мирян, які раніше належали до УПЦ КП. Подія відбулася на тлі конфлікту між Філаретом і предстоятелем ПЦУ Епіфанієм, який із часом вийшов у публічну площину.

Згідно з офіційною позицією Київської митрополії ПЦУ, відбулися «самовільні й позастатутні збори невизначеної групи неуповноважених осіб»[108] «з метою виокремити з Православної Церкви України …нову структуру»[109], які матимуть відповідні канонічні та юридичні наслідки для їхніх учасників[110]. Учасники події ж позиціонували її як помісний собор.

На цьому зібранні був ухвалений документ, який визнає нечинним рішення Помісного собору УПЦ КП про саморозпуск. Автори ухвали вважають, що Київський патріархат досі існує та функціонує, маючи державну реєстрацію та предстоятеля — патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Київському патріархатові, згідно з цим документом, належать закордонні парафії та єпархії, які належали до УПЦ КП до Об'єднавчого собору, «вс[і] кошт[и], вс[е] майн[о] (рухом[е] і нерухом[е]), придбан[е] за власні кошти, або передан[е] їй державними органами, або органами місцевого самоврядування, включаючи храми, монастирі, [навчальні] заклади та інше згідно договорів і угод… всі банківські рахунки…» Повторюється теза про те, що Томос про автокефалію узалежнив православну церкву в Україні від Вселенського патріархату[111][112].

За результатами зібрання Філарет (Денисенко) заявив, що його учасники обрали двох кандидатів у єпископи Київського патріархату, декларував існування в Україні трьох православних юрисдикцій, а також відмовився брати участь у засіданнях синоду Православної церкви України[110].

Через дії, пов'язані з рішеннями зібрання у Володимирському соборі та «спрямовані на розділення» ПЦУ й порушення її Статуту, ієромонаха Іллю (Зеленського) звільнили з посади настоятеля парафії у місті Барвінкове та заборонили священнослужіння на пів року, насельника Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря ПЦУ архімандрита Андрія (Маруцака) — на три місяці[113], а протоієрея Василя Лесика заборонили в священнослужінні та звершенні таїнств і треб на пів року[114]. Своїми указами митрополит Епіфаній тимчасово прийняв намісника Свято-Феодосіївського монастиря архімандрита Макарія (Папіша) та сам монастир у своє безпосереднє підпорядкування. Такі розпорядження пов'язані із тим, що владика Філарет намагався звільнити настоятеля, який відмовився брати участь у зібранні кліриків і мирян у Володимирському соборі, а також блокував рішення Священного синоду про реєстрацію єпархії у м. Києві в складі ПЦУ[115][116].

24 червня 2019 року Священний синод ПЦУ безпосередньо підпорядкував митрополитові Епіфанієві всі інші монастирі та парафії м. Києва, які до останнього Помісного собору УПЦ КП та Об'єднавчого собору перебували під юрисдикцією УПЦ КП. Як наслідок, Філарет (Денисенко) втратив права єпархіального архієрея, проте залишився в єпископаті ПЦУ. Натомість Іоасаф (Шибаєв) та Петро (Москальов) були виключені зі складу єпископату[117].

У зв'язку з ліквідацією УПЦ КП, поважним віком владики Філарета, а також його заслугами перед православною церквою в Україні, синод ПЦУ створив для нього релігійну організацію у формі місії в рамках ПЦУ, зберіг за ним право довічно проживати й використовувати комплекс будівель на вул. Пушкінській (м. Київ), а також здійснювати богослужіння у Володимирському соборі[118]. Пізніше учасники першого архієрейського собору ПЦУ, що відбувся у Митрополичих палатах собору святої Софії, закликали владику Філарета до примирення й виходу із самоізоляції[119]. З точки зору Православної церкви України хіротонії, звершені владикою Філаретом як архієреєм на спокої, здійснені в позастатутний спосіб[120].

УправлінняРедагувати

Помісний соборРедагувати

Найвищою церковною владою в Православній церкві України є зібрання кліру та мирян (Помісний собор), яке забезпечує принцип соборноправності, тобто колегіальності в управлінні. Митрополит Київський (як головуючий Помісного собору) та Постійний річний священний синод скликають Помісний собор регулярно, щоп'ять років. Статут передбачає також надзвичайне скликання Собору за бажанням предстоятеля церкви. Для виборів Митрополита Київського Помісний собор скликає місцеблюститель або наступний за старшинством архієрейської хіротонії єпархіальний архієрей.

Зібрання кліру та мирян (Помісний собор) має право ухвалювати Статут ПЦУ та вносити до нього зміни, а також затверджує зміни до Статуту, що їх вносить архієрейський собор. Крім того, Помісний собор обирає із трьох запропонованих архієрейським собором кандидатів Митрополита Київського[121].

ПредстоятеліРедагувати

Томос про автокефалію Православної церкви України визнає Митрополита Київського і всієї України канонічним її предстоятелем та першим у справах ПЦУ. Також документ забороняє зміну титулу предстоятеля ПЦУ без згоди Вселенського патріарха. Через Митрополита Київського і всієї України Православна церква України бере участь у міжправославних нарадах стосовно важливих питань догматичного, канонічного характеру тощо[94].

Митрополити Київські і всієї України (з 2018)Редагувати

Світлина Ім'я
(роки правління)
Біографія
1   Епіфаній
3 лютого 2019 року)
Перший предстоятель Православної церкви України. Випускник Київської духовної семінарії та академії. Доктор наук з богослов'я (2012), ректор (2010) і професор (2011) Київської православної богословської академії[122]. Колишній митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ КП, Патріарший намісник з правами єпархіального архієрея[123].

Священний синодРедагувати

Священний синод Православної церкви України очолює митрополит Київський та всієї України, також до його складу (оновлюватиметься повністю раз на рік у дві черги) входитимуть архієреї, які мають єпархії в географічних межах держави Україна[94]. На час перехідного періоду лише дев'ять учасників Синоду змінюються на основі ротації раз на пів року, а також існують постійні члени синоду, представники трьох українських православних церков, які влилися до структури ПЦУ — наразі це Макарій (Малетич) та Симеон (Шостацький)[124]. Повноваження колишнього очільника УПЦ КП Філарета були зупинені 4 лютого 2020 року через його відмови брати участь у засіданнях Синоду[120].

Синодальні управлінняРедагувати

Керівництво Управлінням зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ, зважаючи на надзвичайну важливість цього напрямку, здійснює сам предстоятель ПЦУ[125]. Його заступниками є архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон та архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій[126].

Синодальне управління військового духовенства здійснює свою опіку військовослужбовців ЗСУ, НГУ, ДПСУ та інших. Приблизно 600 капеланів ПЦУ задіяні в допомозі військовим на сході України[127]. Головою управління військового духовенства є Іоан (Яременко)[125].

Головами інших синодальних управлінь, місій та інститутів є:

  • Управління духовної освіти і богословської науки — Олександр Трофимлюк[125]
  • Управління соціального служіння та благодійності — Сергій (Горобцов)[125]
  • Управління взаємодії з молодіжно-патріотичними громадськими об'єднаннями — Нестор (Писик)[128]
  • Управління у справах молоді — Федір (Бубнюк)[128]
  • Управління недільних шкіл та катехізації — Макарій (Папіш)[117]
  • Управління у справах сім'ї — священник Іван Гищук, клірик Київської єпархії[129]
  • Видавничо-просвітницьке управління — священник Іван Сидор, клірик Київської єпархії[129]
  • Управління у справах душпастирства у пенітенціарних закладах — Симеон (Зінкевич)[130]
  • Православної місії допомоги жертвам порушення прав людини та особам, позбавленим волі — Климент (Кущ)[125]
  • Інституту церковної історії — Димитрій (Рудюк)[128]
Комісії

ЄпископатРедагувати

Станом на 2 листопада 2020 року єпископат Православної церкви України налічує 60 архієреїв — 17 митрополитів, 18 архієпископів, 25 єпископів.

ЄпархіїРедагувати

Єпархії Православної церкви України були затверджені на першому засіданні Священного синоду ПЦУ, що відбулося 5 лютого 2019 року у митрополичому будинку Собору святої Софії.

 
Спасо-Преображенський собор у Києві, катедра митрополита Переяславського й Вишневського ПЦУ Олександра (Драбинка)

Якщо назви єпархій дублююються, їх називають за титулом правлячого архієрея. Випадки повного дублювання титулів, зокрема у єпархіях Вінницької області, були усунені: титул архієпископа Вінницького і Брацлавського Михаїла з УПЦ КП було змінено на «Вінницький і Тульчинський» задля уникнення дублювання з титулом митрополита Вінницького і Брацлавського Романа з УАПЦ, титул єпископа Ужгородського і Закарпатського Кирила — на «Ужгородський і Хустський». Утім, у багатьох єпархіях збереглося часткове дублювання. Зокрема, троє архієреїв мають у своєму титулі слово «Вінницький» (окрім згаданих, це також митрополит Вінницький і Барський Симеон).

Перехід кліриків і парафій з однієї єпархії до іншої дозволяється лише за згоди обох єпархіальних архієреїв, засвідченої документально. В усіх інших випадках релігійні організації залишалися під юрисдикцією єпархій, у складі яких перебували станом на 15 грудня 2018 року, день проведення Об'єднавчого собору[132].

Унаслідок розподілу повноважень між єпископами та створення ще однієї єпархії (Переяславсько-Вишневської), станом на 14 грудня 2019 року, ПЦУ налічувала 44 єпархії в межах України (1 новостворена, з УПЦ КП — 30, з УАПЦ — 12 та з УПЦ МП — 1). Згідно з томосом, єпархії, екзархати і вікаріати, які перебувають поза межами України, мають перейти під юрисдикцію Константинопольського патріархату.

Румунський вікаріатРедагувати

Розглядаючи визнання Православної церкви України, синод Православної церкви Румунії висловив сподівання, що церковна й державна влада в Україні гарантуватимуть мовну й етнічну ідентичність румунів України, забезпечать їм можливість організуватися[133]. У зв'язку з цим синод ПЦУ утворив у липні 2019 року Румунський вікаріат, структуру з правами самоуправління у складі ПЦУ, підпорядковану митрополитові Київському Епіфанієві. Пресслужба ПЦУ наголосила на тому, що для «релігійних організацій (релігійні громади та монастирі) з переважаючим числом етнічних румунів… гарантуються права на дотримання за власним вибором румунської православної богослужбової, мовної та календарної традиції»[134].

 
Епіфаній (Дімітріу), перший архієрей ПЦУ, висвячений після надання Томосу

ПарафіїРедагувати

Митрополит Епіфаній зазначив, що Православна церква України на час об'єднання налічувала близько 7000 парафій[135]. Оскільки, згідно з Томосом про автокефалію ПЦУ та Статутом ПЦУ, українські парафії поза межами України повинні окормлятися кліриками Вселенського патріархату, розпочався процес переходу перших громад у підпорядкування Константинополя. Митрополит Київський Епіфаній розповів, що готує відпускні грамоти для священників, які готові до зміни юрисдикції, а також запевнив, що не йдеться про механічне відокремлення від ПЦУ закордонних парафій[136].

Для опіки грецьких православних парафій в Україні митрополит Епіфаній висвятив у сан єпископа Ольвійського грецького архімандрита Епіфанія (Дімітріу)[137].

Перехід церковних громад до ПЦУРедагувати

За період від Об'єднавчого собору до вручення томосу про автокефалію, тобто від середини грудня 2018 року до січня 2019, про перехід до ПЦУ оголосило близько ста церковних громад УПЦ (МП)[138]. Станом на червень 2019 року кількість парафій УПЦ (МП), які прийняли рішення приєднатися до ПЦУ, збільшилося до понад півтисячі[139]. Також разом зі своїми священниками до Харківської єпархії ПЦУ перейшли дві громади Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)[140].

У засобах масової інформації повідомлялося, що група вірних парафії Стрітення Господнього УГКЦ у Львові, після її ліквідації в лютому 2019 року, проголосувала за приєднання до ПЦУ[141]. Однак уже наступного дня після голосування, 4 березня, ПЦУ офіційно заперечила інформацію про приєднання цієї групи вірних, оскільки такого рішення не ухвалювала. Керівник інформаційного управління ПЦУ Євстратій (Зоря) зазначив, що, попри бажання окремих вірних цієї групи, це неможливо з огляду на взаємодію Православної церкви з УГКЦ та РКЦ[142].

ОсвітаРедагувати

30 червня — 14 липня 2019 року у Волоській академії богословських студій (Греція), одному з флагманів сучасної православної освіти, було проведено літню школу для духовенства і мирян-богословів Православної Церкви Україні. Студенти і викладачі богословських шкіл України за сприяння авторитетних богословів з різних Помісних Православних Церков вивчали богослов'я у Греції та були прийняті Вселенським Патріархом. Подібні богословські події будуть регулярними і стануть серйозним поштовхом для інтеграції духовної освіти України в освітній простір вселенської Православної Церкви.[143]

 
Київська православна богословська академія

Навчальні закладиРедагувати

НагородиРедагувати

На засіданні священного Синоду ПЦУ 4 лютого 2020 року були затверджені нагороди Православної церкви України для єпископату, кліру й мирян. Нагородження ними здійснює Предстоятель Православної Церкви України за власною ініціативою чи за поданням, про що видається відповідний документ[120].

  • Хрест Православної Церкви України;
  • Орден святого рівноапостольного князя Володимира (трьох ступенів);
  • Орден Архистратига Михаїла (двох ступенів);
  • Орден святителя Миколая;
  • Орден святого великомученика Юрія Переможця;
  • Орден святої рівноапостольної княгині Ольги;
  • Медаль Архистратига Михаїла;
  • Медаль святого великомученика Юрія Переможця;
  • Медаль «За жертовність і любов до України»;
  • Відзнака святого великомученика і цілителя Пантелеймона.

Реформа церквиРедагувати

Православна церква України планує запровадити низку нових правил в церквах. Зокрема, серед новацій, які наразі обговорюються єпископами, є дозвіл входу до церков для жінок з непокритою головою, встановлення лавок для сидіння у церквах, а також дозвіл на відспівування вірян католицького віросповідання[144].

Коментуючи можливі зміни у церковному календарі, митрополит Епіфаній неодноразово наголошував, що вони повинні відбуватися поступово, внаслідок просвітницької роботи й відповідних змін у поглядах суспільства[145][146]. Реагуючи на рішення митрополита Луцького і Волинського Михаїла (з такою ж ініціативою виступали й деякі інші архієреї) про відзначення Різдва двічі, 25 грудня й 7 січня, Священний синод ПЦУ констатував, що «в умовах, коли такої єдиної думки серед Помісних Православних Церков немає, коли частина православних в Україні перебуває під впливом Московського Патріархату, а також беручи до уваги досвід виникнення „старокалендарних схизм“ у інших Помісних Церквах…, непродумане та поспішне впровадження зараз календарної реформи в Православній Церкві України може привести до закріплення існуючих розділень та виникнення нових». Проте Синод ПЦУ дозволив звершувати 25 грудня з благословення правлячого архієрея молебень з акафістом Різдву Христовому й виконання колядок[147].

Певні новації запроваджуються і в церковній музиці. Для прикладу, під час святкування Великодня 2019 року в Михайлівському Золотоверхому соборі лунав передзвін, що його написали та виконали студенти Київської православної богословської академії[148].

20 травня 2019 року митрополит Черкаський і Чигиринський ПЦУ Іоан (Яременко) повідомив, що в Православній церкві України запроваджується членство «за заявницьким принципом». У кожній парафії існуватиме відкритий реєстр її членів, які активно залучені у релігійно-просвітницькій, фінансово-господарській та благодійницькій діяльності громади[149].

10 тезРедагувати

Напередодні інтронізації Митрополита Епіфанія, ініціативна група священства та мирян ПЦУ оприлюднила документ із десятьма пропозиціями порядку денного для новоствореної автокефальної Церкви, який би допоміг їй краще провадити своє покликання в обставинах сьогодення. Серед них є заклики до встановлення справжньої соборності, оновлення парафіяльного життя, більше залучення вірян у справи Церкви, якісного перекладу богослужбових текстів, «нової євангелізації», відмови від старої парадигми церковно-державних стосунків, посилення прозорості й підзвітності, соціального служіння Церкви, реформи церковної освіти, діалогічності й відкритості[150].

Богослужбові практикиРедагувати

Клірики ПЦУ залучені до роботи Українського літургійного товариства, що працює над удосконаленням українськомовних перекладів богослужбових текстів, розробкою молитовної, богослужбової й богословської термінології[151]. Однією з наразі невирішених проблем, як вважає В. Хромець, є неузгодженість чинних нині перекладів із першоджерелами (зокрема, грецькими). На православну літургійну традицію й богослужбову літературу в Україні вплинуло й тривале перебування під юрисдикцією Московського патріархату[152].

Одним із кроків до повернення давніх літургійних традицій стало рішення синоду ПЦУ, згідно з яким необхідно «неодмінно виголошувати ектенію за оголошених на парафіях, де є оголошені — ті, хто готуються до прийняття Хрещення та проходять катехезу», і дозволено опускати її там, де оголошені відсутні. Відновлено й традиційне послідування епіклези, тобто «прикликання благодаті Духа Святого на предложені Дари», згідно з практикою, що існувала в православній церкві України до XVI століття[153].

ВиданняРедагувати

28 липня 2019 року вийшов друком перший номер газети «Моя Церква», офіційного видання Київської Митрополії Православної Церкви України, заснованого 16 липня 2019 року. Розповсюджується також у електронному вигляді[154][155].

Наприкінці вересня 2019 року з'явилося ще одне офіційне друковане видання — Український церковний вісник «Помісна Церква»[156].

Благодійність. Громадянська й міжконфесійна активністьРедагувати

10 жовтня 2019 року предстоятелем було засновано благодійний фонд — «Митрополичий Фонд Православної Церкви України» щоби скоординувати і систематизувати співпрацю з меценатами, а також втілюючи в життя бачення церкви, як відкритої.[157] Фонд щороку звітуватиме про свою роботу та проходитиме перевірку однією із провідних аудиторських компаній світу.[158]

За сприяння Держдепу фонд реалізовуватиме низку соціальних проєктів, зокрема тих, що стосуються реінтеграції Донбасу[159].

Починаючи з лютого 2019 року, бере участь у засіданнях Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій[160].

У червні 2019 року делегація ПЦУ разом із представителями Православних Церков Греції, Александрії, Кіпру, Грузії, Румунії, Болгарії, Америки, Фінляндії, Естонії, УПЦ в Канаді й Коптської Церкви взяла участь у III екологічному саміті Халкі, що його організував Константинопольський Патріархат за сприяння Свято-Володимирської православної богословської семінарії в Нью-Йорку й семінарії Святого Хреста в Бостоні. На ньому представники ПЦУ презентували проєкт відновлення річки Почайни[161].

Визнання ПЦУРедагувати

Церква Офіційне визнання ПЦУ Cпівслужіння з ієрархами ПЦУ або поминання в диптиху її предстоятеля
Православна церква Константинополя 6 січня 2019 року 6 січня 2019 року
Православна церква Александрії 8 листопада 2019 11–12 вересня 2019 року
Православна церква Антіохії -
Православна церква Єрусалиму -
Російська православна церква -
Православна церква Сербії -
Православна церква Румунії -
Православна церква Болгарії - 27 листопада 2019
Православна церква Грузії -
Православна церква Кіпру 24 жовтня 2020 року

25 листопада 2020 року Соборно[162]

30 листопада 2019
Православна церква Греції 12 жовтня 2019 року 26 липня, 11-12 вересня 2019 року
Православна церква Польщі -
Православна церква Албанії -
Православна церква Чеських земель і Словаччини - 20-21 листопада 2019

Православні церкви, які визнали ПЦУРедагувати

  • Вселенський патріархат вніс Православну церкву України до диптиху помісних православних церков. В оновленому переліку, у розділі «Нові патріархати — Автокефальні церкви» після Церкви Чехії і Словаччини, записано: «Церква України» (англ. Church of Ukraine; грец. Ἐκκλησία τῆς Οὐκρανίας).[8][163]
  • Наприкінці серпня 2019 року Священний Синод Церкви Греції визнав канонічним право Вселенського патріарха надавати автокефалії так само як і привілей предстоятеля Елладської церкви — Ієроніма ІІ — надалі займатися питанням визнання Православної Церкви України.[164][165][166] 12 жовтня 2019 року відбулася позачергова сесія архієрейського собору, яка була повністю присвячена українському питанню.[167] За її підсумками Собор Православної Церкви Греції визнав автокефалію ПЦУ.[168][169][170][171][172][173] 28 жовтня 2019 року предстоятелю ПЦУ Епіфанію надійшов лист від Священного Синоду Православної Церкви Греції за підписом Архієпископа Атенського і всієї Еллади Єроніма ІІ щодо відсутності перепон для спілкування.[174][175]
  • 11–12 вересня 2019 року у селі Осса[mk] поблизу Салонік, у храмі були відправлені Всенічне бдіння та Божественна літургія. У богослужінні, окрім ієрархів Православних церквов Константинополя, Греції й України (єпископ Володимир (Шлапак)), взяв участь ієрарх Православної церкви Александрії — єпископ Мозамбіцький Хризостом. Ця Божественна літургія має велике значення, адже участю у ній архієрея з Південної Африки було засвідчено євхаристійну єдність, а отже, і фактичне визнання Православної Церкви України ще однією Помісною Церквою — Патріархатом Александрії.[176][177][178] 8 листопада 2019 року Патріархат Александрії, який займає друге місце у диптиху православних церков світу, першим з старих патріархатів пентархії окрім Вселенського офіційно визнав автокефальну Православну церкву України — патріарх Теодор ІІ пом'янув митрополита Київського Епіфанія.[179][180] Також Головний Секретаріат Патріархії Александрії і всієї Африки поширив офіційне повідомлення, де сповіщається про визнання Патріаршого і Синодального Томосу Вселенського Патріархату про автокефалію Української Церкви та включення імені Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія до Диптиху для поминання.[181][182]
  • У 2019 році Кіпрський предстоятель Хризостом під час зібрання так званого малого Синаксу у складі предстоятелів чотирьох найдавніших грецьких церков (Антіохія, Александрія, Єрусалим та Кіпр) оголосив себе модератором процесу обговорення шляхів вирішення проблеми міжправославної кризи через надання Вселенським патріархом автокефалії Українській церкві.[183][184][185][186] Для цього Хризостом має поїхати до Болгарії, Сербії та Греції.[186] 18 лютого 2019 року відбулося позачергове засідання Священного Синоду Кіпрської православної церкви, на якому Синод засудив агресивні дії РПЦ та підтримав надання автокефалії ПЦУ. 30 листопада 2019 року ієрарх Православної церкви Кіпру, митрополит Константський та проедр Амохостосу Василій (Караянніс)[pl] (представник архієпископа Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостома II) співслужив з архієпископом ПЦУ Євстратієм (Зорею) на патріаршій літургії в Константинополі в день Андрія Первозваного (за новоюліанським календарем).[187] Православна церква Кіпру визнала Православну церкву України — її керівник архієпископ Кіпру Хризостом II 24 жовтня 2020 року пом'янув предстоятеля Православної церкви України Епіфанія під час літургії при рукоположенні нового єпископа Арсінойського Панкратія.[188] 25 листопада 2020 року Синод Кіпрської Православної Церкви вирішив не виступати проти рішення Хризостома ІІ про визнання Православної Церкви України. «У той же час, Священний Синод очікує широкого обговорення із загальною участю для подолання нинішньої кризи, яка загрожує розколом Церкви Христової».[162][189] Синод Кіпрської православної церкви на позачерговому засіданні 23-25 ​​листопада підтримав рішення архієпископа Кіпрського Хризостома щодо визнання автокефалії Православної Церкви України.[190]

Православні церкви, від яких очікується визнання ПЦУРедагувати

  • У лютому 2019 року Православна церква Румунії на засіданні Синоду висунула Православній церкві України вимоги, зокрема гарантії служіння румунською мовою для румунів Західної України.[191] У кінці липня 2019 року «Беручи до уваги пастирські потреби румуномовних православних громад в Україні, за зразком організації церковного життя парафій Румунської православної церкви з переважаючим числом етнічних українців» у на Синоді ПЦУ створений Православний Румунський вікаріат Православної Церкви України. Зазначається, що вікаріат підпорядкований безпосередньо предстоятелю Православної церкви України і є особливою адміністративною структурою з правами самоуправління у складі ПЦУ.[192] 28 липня 2019 року Митрополит Епіфаній розповів, що Православна церква Румунії тимчасово призупинила процес визнання ПЦУ через «внутрішні питання» всередині ПЦУ. «Ми більш інтенсивно вели переговори з румунською церквою перед Пасхою. Але напевне, що в зв’язку з певними нашими внутрішніми питаннями, питання визнання було призупинено. Зараз ми продовжимо діалог і віримо, що Румунська церква обов’язково продовжить діалог і долучиться до визнання нашого автокефального статусу», - зазначив тоді предстоятель ПЦУ.[193][194]У лютому 2020 року Православна церква Румунії на засіданні Синоду висунула Православній церкві України нові вимоги, зокрема вона виступила за консенсус між Вселенським та Московським патріархатами у питанні української церкви.[195][196] У липні 2020 року Румунська Церква затвердила організацію українського вікаріату[197]. 30 серпня 2020 року Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Паун Роговей, на запрошення Союзу українців Румунії, взяв участь в урочистостях з нагоди освячення архієпископом Тімішоари та митрополитом Банату Іоаном новозбудованої українською громадою церкви Українського православного вікаріату Румунської Православної Церкви у Тімішоарі. Крім того, пан Роговей обговорив питання визнання ПЦУ.[198]
  • У січні 2019 року у Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів Православної церкви Болгарії, оскільки під-час голосування синоду з українського питання 8 голосів на чолі з місцевим патріархом було «за» і 7 «проти» визнання ПЦУ.[199][200] 27 листопада 2019 року в храмі св. Афанасія і свв. Акакія і Дамаскина Студита в Лангаді митрополит Пловдивський Миколай очолив богослужіння у співслужінні з митрополитом Філіппи, Неаполя і Тасоса Стефаном, єпископом Андріанопольським, ігуменом Рильського монастиря і місцевим митрополитом Ланкадським, Літійським і Рентининським Іоаном. Попри те, що літургію очолював гість, диякон зачитав місцевий диптих, до якого внесений і митрополит Київський Епіфаній.[201]
  • На початку січня 2019 року Православна церква Грузії заявила, що оприлюднить рішення визнання ПЦУ після того, як синод ознайомиться з текстом томосу; загалом 10 єпископів відкрито визнали ПЦУ[202][203].
  • 20 листопада 2019 року, напередодні дня пам'яті святого Архістратига Михаїла у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі під час літургії Епіфанію співслужив єпископ Православної церкви Чеських земель і Словаччини Шумперкський Ісая (вікарій Оломоуцько-Брненської єпархії).[204] Жодних сакцій з боку Синоду цієї Церкви щодо єпископа Ісаї не було.[205]

Православні церкви, що остаточно не визначилися щодо ПЦУРедагувати

  • 4 квітня 2019 року стало відомо, що Собор Православної церкви Польщі розглядав українське питання. Синод заявив, що у теорії церква підтримує отримання Українською православною церквою автокефалії, проте вважає, що вона повинна бути надана відповідно до догматично-канонічних норм стосовно цілої Церкви, а «не групи розкольників»[206][207]. Проте рішення Синоду не роз'яснює, яку зі сторін вона вважає розкольниками, а тому це рішення є неоднозначним[208].
  • На початку березня 2019 року на сайтах Православної церкви Росії з'явилася інформація, нібито 7 березня 2019 року Синод Православної автокефальної церкви Албанії не визнав нову Православну церкву України[209][210][211][212]. Згодом цю інформацію було спростовано, оскільки предстоятель Православної церкви Албанії у своєму листі предстоятелю Православної церкви Константинополя не зробив остаточних висновків щодо визнання чи невизнання ПЦУ і лише обговорював питання, пов'язані з новою церковною структурою[213].

Православні церкви, що не визнали ПЦУРедагувати

Соціологічні дослідженняРедагувати

Згідно з дослідженням, проведеним у січні 2019 року трьома соціологічними компаніями (SOCIS, КМІС, Центр Разумкова), 70,7 % українців назвали себе православними. Серед них більшість (43,9 %) ідентифікувала себе з Православною церквою України. Не зараховували себе до певної юрисдикції 38,4 % православних, а про вірність УПЦ (МП) заявили 15,2 % православних українців[3].

Станом на травень 2019 року 79 % відсотків українців вважали себе православними, при цьому найбільше (49 % опитаних) вважали себе вірянами Православної церкви України. До УПЦ (МП) зараховували себе 16 % українців, а 14 % православних українців не визначилися з конкретною юрисдикцією[217].

Згідно з опитуванням Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка (січень 2020 року) парафіянами ПЦУ вважають себе 38,6 % українців, вірянами ж УПЦ (МП) назвалися 20,7 % опитаних[218].

З 15 по 27 лютого 2020 року Київський міжнародний інститут соціології проводив всеукраїнське опитування громадської думки; згідно з його результатами, до ПЦУ позитивно ставляться 60,6 % українців, негативно — 5,4 %, а до її предстоятеля позитивно ставляться 38,4 %, негативно — 5,7 %[219].

СтатистикаРедагувати

Виголошуючи доповідь на архієрейському соборі з нагоди першої річниці існування ПЦУ, митрополит Епіфаній повідомив, що станом на грудень 2019 року ПЦУ складається з 44 єпархій, які об'єднують понад сім тисяч парафій. У них служать понад 4,5 тисячі кліриків, зокрема 62 архієреї. До ПЦУ належать 77 чоловічих і жіночих монастирів, 10 закладів вищої духовної освіти (в яких навчається 1101 студент)[220].

Дата[221] Єпархій Парафій Монастирів Ченців і черниць Місій Братств Навч. закладів Слухачів в них Священнослужителів Недільних шкіл Періодичних видань
1.01.2019[e] 45 6534 77 248 31 15 26 1475 4443 1688 67

За регіонамиРедагувати

Розподіл за статистикою на початок 2019 року (без колишніх громад УПЦ (МП))

Адміністративно-територіальна одиниця Громади Разом
УПЦ КП УАПЦ
Вінницька область 306 46 352
Волинська область 405 17 422
Дніпропетровська область 202 11 213
Донецька область 104 3 107
Житомирська область 244 34 278
Закарпатська область 54 24 78
Запорізька область 127 8 135
Івано-Франківська область 324 139 463
Київська область 452 29 481
Кіровоградська область 99 15 114
Луганська область 33 0 33
Львівська область 531 380 911
Миколаївська область 148 9 157
Одеська область 127 10 137
Полтавська область 210 22 232
Рівненська область 355 23 378
Сумська область 93 0 93
Тернопільська область 405 157 562
Харківська область 82 18 100
Херсонська область 95 44 139
Хмельницька область 270 74 344
Черкаська область 245 67 312
Чернівецька область 177 9 186
Чернігівська область 140 0 140
місто Київ 135 32 167
місто Севастополь* 2 1 3
АР Крим* 39 9 48
Разом 5363 1171 6534
* — станом на 01.01.2013

Див. такожРедагувати

ЗауваженняРедагувати

  1. за повідомленнями архієреїв ПЦУ, якщо громада висловить бажання вести службу не українською, а іншою мовою, як-от церковнослов'янською тощо, то зі згоди митрополита ПЦУ цим громадам таке право може бути надане[1]
  2. див. Журнал №6 засідання Священного Синоду ПЦУ від 4 лютого 2020 р.
  3. 46 єпархіальних архієреїв, 8 вікарних, 4 титулярні, 2 на спокої
  4. назва, затверджена у Статуті ПЦУ;
    офіційна назва релігійної організації в державному реєстрі — Київська митрополія Української православної церкви (Православної церкви України)[5][6]
  5. приблизно на момент об'єднання за попередньою статистикою УПЦ КП+УАПЦ

Примітки та джерелаРедагувати

  1. ПЦУ обіцяє нацменшинам їхню мову богослужіння // Українська правда. — 8 січня 2019.
  2. Доповідь Предстоятеля на Архієрейському Соборі 14 грудня 2019 р.
  3. а б Прес-реліз за результатами соціологічного дослідження «Україна напередодні президентських виборів 2019». socis.kiev.ua. Социс, КМІС, Центр Разумкова. 
  4. Прихожанами УПЦ продовжують вважати себе понад 20 % опитаних українців
  5. Мін'юст офіційно зареєстрував ПЦУ // УНІАН, 31 січня 2019
  6. КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ УПЦ (ПЦУ) в ЄДР. Архівовано з першоджерела 05.02.2019.
  7. а б Патріарший і Синодальний Томос надання автокефального церковного устрою Православнiй Церквi в Україні. PCU (uk). Процитовано 2019-06-22. 
  8. а б Ecumenical Patriarchat на Ec-patr.org (англ.)
  9. в Україні немає УПЦ МП, – Вселенський патріарх
  10. Митрополит Київський Епіфаній назвав кафедральний собор ПЦУ. ТСН.ua (uk). 2018-12-16. Процитовано 2018-12-16. 
  11. Порошенко та Парубій їдуть до Туреччини отримувати Томос. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (uk). Процитовано 2019-01-04. 
  12. Україна отримає Томос: хто поїде до Варфоломія та якою буде церемонія. 24 Канал. Процитовано 2019-01-04. 
  13. а б РПЦ знову виступила проти Православної церкви в Україні. Радіо Свобода, 28 грудня 2018
  14. а б ЖУРНАЛИ засідання Священного Синоду від 28 грудня 2018 року. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 28 грудня 2018
  15. а б Звернення Синоду Української Православної Церкви до архіпастирів, пастирів, чернецтва та вірних від 17 грудня 2018 року. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 17 грудня 2018
  16. а б Рішення Синоду УПЦ МП: В Україні є тільки одна канонічна церква — Українська православна церква. Гордон українською, 17 грудня 2018
  17. а б Мінська єпархія БПЦ офіційно визнала ПЦУ розкольницькою общиною. Громадське телебачення, 21 грудня 2018
  18. а б Holy Synod of Bishops issues Archpastoral Letter on Ukraine. The Orthodox Church in America, 19 січня 2019 (англ.)
  19. Вселенський Патріарх: Москва приєднала українську церкву неканонічно - 02.07.2018 01:21 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  20. ΟΜΙΛΟΥΝ ΤΑ ΚΕΙΜΕΝΑ. ec-patr.org. 2018.  (гр.)
  21. Рада підтримала звернення Президента про автокефалію для УПЦ. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2019-08-29. 
  22. Константинополь вирішив позбавити Онуфрія титулу митрополита Київського - документ. nv.ua. Процитовано 2019-08-31. 
  23. Онуфрій втратив титул митрополита Київського і всієї України, - Зоря. РБК-Украина. Процитовано 2019-08-29. 
  24. Щорічне видання Вселенського патріархату не визнає титулів єпископів МП в Україні | Андріївська церква (uk). Процитовано 2020-02-05. 
  25. Зустріч з Кирилом не вплинула на рішення Варфоломія надати автокефалію українській церкві - представник патріарха. ТСН.ua (uk). 2018-08-31. Процитовано 2018-12-12. 
  26. Ο Οικουμενικός Θρόνος και η Εκκλησία της Ουκρανίας. http://orthodoxia.info. 
  27. Документи говорять - Синодальне управління військового духовенства. suvd.com.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  28. а б Дорошенко, Дмитро (1940). Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу (uk). Берлін: Друкарня Е. Віхнера. с. 50. 
  29. «Просвіта» на Полтавщині в добу Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р). Українізація церкви й освіти – Новини Полтавщини. np.pl.ua. Процитовано 2018-12-11. 
  30. а б “Мусимо устроювати нашу церкву…”. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-11. 
  31. а б в Балягузова, О. Стан православної церкви у 1917—1920 рр.: український та регіональний аспекти. (uk). 
  32. Ульяновський, В. (1997). церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української Центральної Ради).. Київ: Либідь. с. 26. 
  33. Гудзик, Клара (4 липня, 2003). Крок до автокефалії. День. 
  34. Полонська-Василенко, Н. (1964). Історичні підвалини УАПЦ. Рим. с. 96. 
  35. Церковний рух. unr.memory.gov.ua (uk). Процитовано 2018-12-15. 
  36. Закон УНР про автокефалію Української церкви — Карпатська єпархія Української Автокефальної Православної церкви. keuapc.org. Процитовано 2018-12-15. 
  37. Євсєєва, Т. М. (2005). Російська православна церква в Україні 1917–1921 рр.: Конфлікт національних ідентичностей у православному полі (uk). Київ: Інститут історії України. с. 270. 
  38. Томос-1930, або Як “український нунцій” у Стамбулі боровся за автокефалію УПЦ. Історична правда. Процитовано 2019-06-22. 
  39. Турецьке ЗМІ: у 1930-х ГПУ вбило в Стамбулі цілу команду дипломатів УНР у вигнанні. Вони працювали над автокефалією. ТЕКСТИ (uk). Процитовано 2019-12-14. 
  40. Поцулко, О. А. (2'2008). Еволюція автокефального руху в Україні (1917–1936 рр.). Наука. Релігія. Суспільство. с. 215. 
  41. Українська Автокефальна Православна Церква. risu.org.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  42. УАПЦ: історія становлення і розвитку. www.religion.in.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  43. 1. Канони Української Православної Церкви. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  44. Субтельний, Орест. Україна: історія. shron1.chtyvo.org.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  45. Соборноправність: досвід Української Церкви » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  46. A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. s. 206 i 227.
  47. Заява Архієрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  48. Лист до Патріарха Константинопольського Варфоломея (2009). risu.org.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  49. а б Духовний заповіт Блаженнішого МЕФОДІЯ | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ (uk). Процитовано 2019-06-22. 
  50. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-13. 
  51. Константинополь дав "зелене світло" створенню української помісної церкви, Київський патріархат і УАПЦ вже підписали звернення. www.unian.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  52. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-13. 
  53. Діяння Першого помісного собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р.. church.net.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  54. Богослов Кирило Говорун: Є дуже великий ризик, що від УПЦ МП підуть не просто парафії, а навіть єпархії. glavcom.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  55. Джерело з Синоду УПЦ (МП): Наші архієреї не віддадуть самостійності. церква.info. 
  56. Стріха, Максим (2 грудня, 2010). Тож яку державу вони будують?. День. 
  57. Драбинко, Олександр. Українська автокефалія як моральний виклик. LB.ua. Архів оригіналу за 6 січень 2019. 
  58. Рада просить Вселенського патріарха Варфоломія надати автокефалію православній церкві в Україні. www.unian.ua (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  59. Світовий Конґрес Українців закликає Вселенського Патріарха надати автокефалію Православній церкві в Україні - Новини - Світовий Конґрес Українців. www.ukrainianworldcongress.org. Процитовано 2018-12-12. 
  60. Вселенський патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії УПЦ – Порошенко. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  61. Звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-12-12. 
  62. Рада схвалила звернення до патріарха Варфоломія про автокефалію української церкви. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  63. Порошенко отримав від УПЦ КП та УАПЦ звернення до Вселенського патріарха. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  64. Communique of the Holy and Sacred Synod (22.04.2018). www.ec-patr.org. Процитовано 2019-01-07. 
  65. Вселенський Патріархат прийняв до розгляду питання надання автокефалії УПЦ - 22.04.2018 23:00 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  66. Делегація Синоду Вселенського Патріархату відвідує Помісні церкви для представлення українського питання. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  67. The Directive of the Episcopate of the Ukrainian Orthodox Church of Canada in the spirit of the UOC KP
  68. Собор у Стамбулі: Вселенський патріарх нагадав про московське самоуправство щодо Київської митрополії. hromadske.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  69. Собор у Стамбулі: Константинопольська церква може надавати автокефалію без згоди інших церков. hromadske.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  70. Ближче до Томосу: Вселенський патріарх призначив екзархів у Києві. BBC News Україна (en-GB). 2018-09-07. Процитовано 2018-12-13. 
  71. Вселенський патріарх: Присутність Московського патріархату шкодить інтересам української нації
  72. Announcement (11/10/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (en-US). Процитовано 2018-12-13. 
  73. Томос для України: повний текст історичного рішення Константинополя. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  74. Україна та Вселенський Патріархат підписали Угоду про створення незалежної української церкви. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-12-13. 
  75. Порошенко і Варфоломій підписали угоду про співпрацю: про що в ній йдеться. BBC News Україна (uk). 2018-11-03. Процитовано 2018-12-13. 
  76. Рада передала Андріївську церкву Константинополю: що це означає?. BBC News Україна (en-GB). 2018-10-18. Процитовано 2018-12-13. 
  77. Вселенський патріархат у Києві: перша служба в Андріївській церкві. BBC News Україна (en-GB). 2018-12-13. Процитовано 2018-12-13. 
  78. Синод Вселенського патріархату розробив проект статуту для української автокефалії. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  79. На Об'єднавчому соборі зареєструвалися двоє митрополитів УПЦ МП - Драбинко та Шостацький. espreso.tv. Процитовано 2018-12-15. 
  80. У Києві розпочався Об'єднавчий Собор Українського Православ’я. www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-15. 
  81. Вселенський патріарх Варфоломій зберіг єпархії за митрополитами колишньої УПЦ МП Симеоном та Олександром (документ). УНІАН, 17 грудня 2018
  82. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 17 грудня 2018 року. Українська Православна Церква (uk-UA). 2018-12-17. Процитовано 2018-12-20. 
  83. Цензор.НЕТ. Митрополит Епіфаній: Не може бути й мови про нашу залежність від Константинополя. Цензор.НЕТ (uk). Процитовано 2019-01-07. 
  84. Порошенка на Об'єднавчому соборі посадили у "президію". www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-07. 
  85. Головою помісної православної церкви в Україні обраний митрополит УПЦ КП Епіфаній. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-15. 
  86. Communiqué (25/12/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (en-US). Процитовано 2018-12-16. 
  87. Варфоломій запросив Епіфанія на вручення томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  88. Епіфанія пом'янули у Константинополі, а він проігнорував Кирила. BBC News Україна (en-GB). 2018-12-16. Процитовано 2018-12-16. 
  89. New Ukrainian primate's name commemorated in Constantinople
  90. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос для Української Православної Церкви. www.cerkva.info. Процитовано 2019-01-05. 
  91. Варфоломій підписав томос про автокефалію ПЦУ. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  92. Hieromonk Lucas athonite gave the Patriarch the calligraphed parchment with the Tomos for Ukraine. † Бигорски манастир (en-US). 2019-01-04. Процитовано 2019-01-05. 
  93. Томос для Православної церкви України написав каліграф з Афону. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-05. 
  94. а б в "Святійша Церква України" – з'явився текст підписаного томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  95. 6 січня більшість православних церков світу святкує за новоюліанським календарем одне з найдавніших свят – Богоявлення.. risu.org.ua (Українська). Процитовано 2019-01-08. 
  96. Україна урочисто отримала томос про автокефалію ПЦУ – трансляція. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-06. 
  97. Варфоломій вручив Епіфанію томос про автокефалію. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-06. 
  98. Червоненко, Віталій (2019-01-06). Вручення томосу про автокефалію: почалось співслужіння Варфоломія та Епіфанія. BBC News Україна (en-GB). Процитовано 2019-01-08. 
  99. На Різдво у Києві покажуть томос про автокефалію. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  100. Томос підписали всі члени Синоду Вселенського патріархату: документ оформлено остаточно. ФОТО, Цензор. НЕТ., 09.01.2019
  101. Інтронізація Епіфанія: спеціальний трон, високі гості та відсутність Філарета (uk). 2019-02-03. Процитовано 2019-06-25. 
  102. Зареєстровано Київську митрополію УПЦ (ПЦУ). https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-01-31. Процитовано 31 січня 2019. 
  103. У ПЦУ роз’яснили рішення Синоду щодо ліквідації юридичних осіб «Київська Патріархія УПЦ КП» та «Патріярхія УАПЦ». https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-07-31. Процитовано 31 липня 2019. 
  104. Митрополит Епіфаній оголосив про юридичне припинення існування УПЦ КП та УАПЦ. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-12-14. Процитовано 14 грудня 2019. 
  105. Постанови Архієрейського Собору від 14 грудня 2019 р.. https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-12-14. Процитовано 14 грудня 2019. 
  106. У МінТОТ вирішили врегулювати право власності на найбільший храм ПЦУ в окупованому Криму – Depo.ua. www.depo.ua (uk). Процитовано 2019-12-15. 
  107. Філарет розсилає запрошення на свій “Собор”. Українська правда (uk). Процитовано 2019-06-20. 
  108. Заява Прес-служби Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ). PCU (uk). 2019-06-14. Процитовано 2019-06-20. 
  109. Заява Прес-служби Київської Митрополії Православної Церкви України щодо зборів, проведених у Володимирському соборі м. Києва. PCU (uk). 2019-06-20. Процитовано 2019-06-20. 
  110. а б Розкол Філарета. "Собор" відновив Київський патріархат (uk). 2019-06-20. Процитовано 2019-06-20. 
  111. На "соборі" Філарета проголосували за відновлення УПЦ КП (документ). www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-06-20. 
  112. "Не влаштовує зміст Томосу". На "соборі" Філарета ухвалили постанову про діяльність УПЦ КП. ТСН.ua (uk). 2019-06-20. Процитовано 2019-06-20. 
  113. ПЦУ відсторонила двох священослужителів через "розділення Церкви" | Новини на Громадському радіо. Громадське радіо (uk). Процитовано 2019-06-22. 
  114. Укази керуючого Харківською єпархією ПЦУ про заборону у священнослужінні - Харківська єпархія ПЦУ. cerkva.kharkov.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  115. Митрополит Епіфаній забирає Феодосіївський монастир під своє підпорядкування – інтернет-видавництво Церкваріум. cerkvarium.org. Процитовано 2019-06-24. 
  116. Філарет звільняє намісника монастиря у Києві, який проігнорував "собор" (uk). 2019-06-21. Процитовано 2019-06-24. 
  117. а б Прес-реліз щодо підсумків засідання Священного Синоду УПЦ (ПЦУ). pomisna.info. 2019-06-24. Процитовано 24 червня 2019. 
  118. Філарет стане главою місії в складі УПЦ (ПЦУ). Інтерфакс-Україна (uk). Процитовано 2019-12-14. 
  119. Завершилося засідання Архієрейського Собору ПЦУ. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-12-14. Процитовано 14 грудня 2019. 
  120. а б в г Журнали засідання Священного Синоду від 4 лютого 2020 р.. PCU (uk). Процитовано 2020-02-04. 
  121. Статут Православної Церкви України. 
  122. Ректор — Київська православна богословська академія. kpba.edu.ua. Архів оригіналу за 2018-12-15. Процитовано 2018-12-18. 
  123. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-18. 
  124. Маркери змін. Коментарі до Статуту Православної Церкви України. LB.ua. Процитовано 2019-01-04. 
  125. а б в г д Журнали засідання Священного Синоду від 5 лютого 2019 р.. PCU (uk). 2019-02-06. Процитовано 2019-06-24. 
  126. Митрополит Епіфаній призначив заступників голови УЗЦЗ. PCU (uk). 2019-03-06. Процитовано 2019-06-22. 
  127. В українській армії офіційно присутні понад сто капеланів, – Митрополит Епіфаній. PCU (uk). 2019-04-23. Процитовано 2019-06-24. 
  128. а б в Журнали засідання Священного Синоду від 24 травня 2019 р.. PCU (uk). 2019-05-24. Процитовано 2019-06-24. 
  129. а б в г д е Журнали засідання Священного Синоду від 29 жовтня 2019 р.. https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-10-29. Процитовано 29 жовтня 2019. 
  130. Відбулося засідання Священного Синоду. https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-11-19. Процитовано 19 листопада 2019. 
  131. Відбулося чергове засідання Священного Синоду. https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-12-05. Процитовано 7 грудня 2019. 
  132. Священний Синод Православної Церкви України провів своє засідання та ухвалив низку рішень // Pomisna.info. — 5 лютого 2019.
  133. Румунський патріархат розповів, коли вирішить, чи визнавати ПЦУ. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-12-15. 
  134. ПЦУ утворить Румунський православний вікаріат для етнічних румунів в Україні. www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-12-15. 
  135. Православна Церква України на сьогоднішній день налічує майже сім тисяч парафій. risu.org.ua. Процитовано 2019-01-13. 
  136. Епіфаній оголосив про початок передачі закордонних парафій ПЦУ Константинополю. risu.org.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  137. У Михайлівському Золотоверхому хіротонізують архімандрита Епіфанія (Дімітріу) на єпископа Ольвійського. risu.org.ua. Процитовано 2019-06-17. 
  138. Понад 100 парафій приєдналися до ПЦУ. risu.org.ua. 2019-01-18. Процитовано 2019-06-21. 
  139. До Православної церкви України перейшли вже понад півтисячі парафій УПЦ МП. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2019-04-15. Процитовано 25 червня 2019. 
  140. Харківська єпархія ПЦУ поповнилась ще трьома парафіями - Харківська єпархія ПЦУ. cerkva.kharkov.ua. Процитовано 2019-06-17. 
  141. Храм УГКЦ у центрі Львова перейшов до ПЦУ. Інформаційне агентство «Вголос». 2019-03-03. Процитовано 2019-03-03. 
  142. ПЦУ заперечила перехід львівської ліквідованої УГКЦ парафії у своє підпорядкування. zaxid.net. 2019-03-04. Процитовано 2019-03-04. 
  143. Нова епоха в історії України: повернення духовенства і мирян в освітній простір вселенської Церкви. https://www.religion.in.ua/. Релігія в Україні. 2019-07-18. Процитовано 4 серпня 2019. 
  144. Не покривати голову хусткою та лавки в церквах: ПЦУ змінить правила для вірян. 5 канал. 25 березня 2019. Процитовано 27 квітня 2019. 
  145. Епіфаній розповів про можливі реформи календаря та "дрес-коду" в ПЦУ. ТСН.ua (uk). 2019-02-16. Процитовано 2019-06-25. 
  146. ПЦУ може перенести святкування Різдва на 25 грудня за згоди вірян – Епіфаній. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-12-16. 
  147. Відбулося чергове засідання Священного Синоду. PCU (uk). 2020-02-04. Процитовано 2020-02-05. 
  148. Святковий передзвін до Великодня написали і виконали студенти-дзвонарі. День (uk). 28.04.2019. 
  149. У Православній церкві України запроваджують відкритий реєстр членів парафій, – митрополит Іоан. http://procherk.info/Прочерк. 2019-05-20. Процитовано 21 травня 2019. 
  150. 10 тез для ПЦУ: віряни опублікували пропозиції до плану дій нової помісної Церкви. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-01-31. Процитовано 9 червня 2019. 
  151. Отець Андрій Дудченко про важливість якісних літургійних текстів українською: Перше, з чим зустрічається вірянин в процесі богослужіння – це його мова. risu.org.ua. Процитовано 2019-12-15. 
  152. Віталій Хромець про переклад літургії на сучасну українську мову: Ми ставимо завдання – дати науково-вивірений матеріал, який став би відправною точкою для формування і використання необхідних текстів у богослужбовій практиці. risu.org.ua. Процитовано 2019-12-15. 
  153. Журнали засідання Священного Синоду від 19 листопада та 5 грудня 2019 р.. PCU (uk). 2019-12-10. Процитовано 2019-12-14. 
  154. Вийшов друком перший номер газети «Моя Церква». https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-08-05. Процитовано 5 серпня 2019. 
  155. ПЦУ видаватиме газету «Моя Церква». https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-08-05. Процитовано 5 серпня 2019. 
  156. Вийшло друком ще одне офіційне видання – Український церковний вісник «Помісна Церква». https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-10-03. Процитовано 3 жовтня 2019. 
  157. Предстоятель заснував «Митрополичий Фонд Православної Церкви України». https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-10-11. Процитовано 9 жовтня 2019. 
  158. Задля підтримки ПЦУ створюють митрополичий благодійний фонд. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-10-10. Процитовано 11 жовтня 2019. 
  159. Митрополичий фонд ПЦУ за сприяння Держдепу США реалізує ряд соціальних проектів. PCU (uk). 2020-02-03. Процитовано 2020-02-05. 
  160. Епіфаній уперше прийшов на зустріч Гройсмана із радою церков. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2020-03-03. 
  161. У Стамбулі стартував церковний екологічний саміт. PCU (uk). 2019-06-01. Процитовано 2020-03-03. 
  162. а б Синод Кіпрської Православної Церкви підтримав рішення Архієпископа Хризостома визнати ПЦУ. PCU (uk). 2020-11-25. Процитовано 2020-11-25. 
  163. Україна отримає Томос: хто поїде до Варфоломія та якою буде церемонія
  164. Синод Елладської Церкви підтвердив канонічність надання ПЦУ автокефалії. Релігійна правда (uk). 2019-08-28. Процитовано 2019-08-28. 
  165. H ΕΚΚΛΗΣΙΑ ΤΗΣ ΕΛΛΑΔΟΣ : Ιερά Σύνοδος Εκκλησίας Ελλάδος - Δελτία Τύπου της Ιεράς Συνόδου. www.ecclesia.gr. Процитовано 2019-08-28. 
  166. Визнання Елладської Церкви та «ефект доміно». https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-08-30. Процитовано 31 серпня 2019. 
  167. Розпочався Архієрейський собор Елладської Церкви, на якому вирішать питання визнання ПЦУ. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-10-08. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  168. Терміново: Елладська Православна Церква визнала автокефалію Православної Церкви України. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-10-12. Процитовано 12 жовтня 2019. 
  169. Переклад офіційного комюніке Елладської Церкви про визнання автокефалії ПЦУ. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-10-12. Процитовано 12 жовтня 2019. 
  170. Елладська православна церква визнала автокефалію ПЦУ. https://nv.ua/. НВ. 2019-10-12. Процитовано 14 жовтня 2019. 
  171. Собор Ієрархів Церкви Греції підтримав визнання автокефалії Православної Церкви України. pomisna.info/uk/. ПЦУ. 2019-10-12. Архів оригіналу за 2019-10-14. Процитовано 14 жовтня 2019. 
  172. Η Εκκλησία της Ελλάδος για το ζήτημα Αυτοκεφαλίας της Εκκλησίας της Ουκρανίας. ecclesia.gr. Елладська православна церква. 2019-10-12. Архів оригіналу за 2019-10-14. Процитовано 14 жовтня 2019.  (гр.)
  173. Το επίσημο Ανακοινωθέν της Ιεραρχίας για την Ουκρανία. romfea.gr. 2019-10-12. Архів оригіналу за 2019-10-14. Процитовано 14 жовтня 2019.  (гр.)
  174. Подаємо руку Церковного Спілкування: Предстоятелю ПЦУ надійшов лист від Елладської Церкви. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-10-29. Процитовано 29 жовтня 2019. 
  175. Ще одна Помісна Церква фактично визнала ПЦУ
  176. Делегація ПЦУ співслужила ієрархам трьох помісних Православних Церков. https://www.religion.in.ua/. Релігія в Україні. 2019-09-17. Процитовано 17 вересня 2019. 
  177. Ще одна Помісна Церква фактично визнала ПЦУ. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-09-17. Процитовано 17 вересня 2019. 
  178. Митрополит Нігерійський Олександр митрополиту Волоколамському Іларіону: «Олександрійський Патріархат не є під протекторатом Російської Церкви і ми ніколи не дозволимо йому бути під ним». https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-09-24. Процитовано 23 вересня 2019. 
  179. Олександрійський патріархат визнав автокефалію ПЦУ. https://www.ukrinform.com/. Укрінформ. 2019-11-08. Процитовано 8 листопада 2019. 
  180. Олександрійський патріархат визнав ПЦУ. Чому це важливо. https://www.bbc.com/. BBC. 2019-11-08. Процитовано 8 листопада 2019. 
  181. Патріархія Олександрії і всієї Африки офіційно повідомила про визнання ПЦУ. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-11-08. Процитовано 8 листопада 2019. 
  182. Собор Ієрархів Церкви Греції підтримав визнання автокефалії Православної Церкви України
  183. Олександрійський патріархат визнав ПЦУ. Чому це важливо та хто наступний. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-11-09. Процитовано 9 листопада 2019. 
  184. Горєвой Дмитро (2019-11-05). Визнання ПЦУ: who will be the next?. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. Процитовано 9 листопада 2019. 
  185. Архієпископа Албанського не виключали з процесу вирішення українського питання, - архієпископ Кіпру Хризостом. https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-05-14. Процитовано 24 червня 2019. 
  186. а б Зустріч чотирьох предстоятелів на Кіпрі: оприлюднено комюніке. https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-04-19. Процитовано 24 червня 2019. 
  187. На Фанарі з представником ПЦУ співслужив кіпрський митрополит. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-11-30. Процитовано 30 листопада 2019. 
  188. https://www.bbc.com/ukrainian/news-54673275
  189. Andreas Koshiaris (2020-11-25). Ανακοινωθέν Έκτακτης Συνεδρίας της Ιεράς Συνόδου (της 23ης και 25ης Νοεμβρίου 2020). Εκκλησία της Κύπρου (el). Процитовано 2020-11-25. 
  190. Цензор.НЕТ. Кіпрська православна церква схвалила визнання автокефалії ПЦУ. Цензор.НЕТ (uk). Процитовано 2020-11-25. 
  191. https://www.unian.ua/politics/10455816-na-zasidanni-sinodu-rumunska-cerkva-visunula-umovi-dlya-viznannya-pcu.html
  192. Синод ПЦУ утворив румунський вікаріат з правами самоуправління. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2020-11-29. 
  193. Румунська Церква наразі призупинила процес визнання ПЦУ, але діалог буде продовжено, — митрополит Епіфаній. РІСУ, 30 липня 2019
  194. Епіфаній: Румунська церква призупинила визнання автокефалії через "внутрішні питання" ПЦУ. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (uk). Процитовано 2020-11-29. 
  195. У Румунській Церкві пояснили, за яких умов визнають автокефалію Української Церкви. РІСУ, 14 лютого 2020
  196. Румунська церква згодна з наданням автокефалії ПЦУ. nv.ua/ukr/, 14 лютого 2020
  197. Румунська Церква затвердила організацію українського вікаріату. Духовний фронт (uk). 2020-07-23. Процитовано 2020-11-29. 
  198. У румунській Тімішоарі освятили нову церкву Українського православного вікаріату. Духовний фронт (uk). 2020-09-04. Процитовано 2020-11-29. 
  199. Zaxid.net. У Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів. ZAXID.NET (uk). Процитовано 2019-01-26. 
  200. У Болгарії визнання Православної Церкви України спричинило релігійний розкол. ТСН.ua (uk). 2019-01-26. Процитовано 2019-01-26. 
  201. Бєй Ілля Геннадійович (2019-11-28). Болгарський митрополит згадав на Літургії Предстоятеля ПЦУ. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. Процитовано 28 листопада 2019. 
  202. Грузинська православна церква повідомила, коли висловиться щодо автокефалії ПЦУ. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-10. 
  203. Єпископат Грузинської Церкви підтримує українську автокефалію. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  204. Ієрарх Церкви Чеських земель і Словаччини співслужив Митрополиту Епіфанію напередодні дня пам’яті Архістратига Михаїла. https://www.pomisna.info/. Православна церква України. 2019-11-20. Процитовано 20 листопада 2019. 
  205. «Не прогнулися». Церква Чехії і Словаччини не покарала єпископа за співслужіння з Предстоятелем ПЦУ. religionpravda.com.ua. 2019/12/18
  206. Польська церква за автокефалію української, але не для “групи розкольників”. Українська правда. Процитовано 2019-04-05. 
  207. Польська Церква підтримує Українську автокефалію — офіційна заява. cerkvarium.org, 4 квітня 2019
  208. Квантове рішення ПАПЦ. risu.org.ua. Процитовано 2020-05-29. 
  209. Албанська православна церква не визнала ПЦУ // Укрінформ, 09.03.2019
  210. Προβληματισμός τῆς Ὀρθοδόξου Αὐτοκεφάλου Ἐκκλησίας τῆς Ἀλβανίας γιά τό Οὐκρανικό Ἐκκλησιαστικό ζήτημα // orthodoxalbania.net, 2019 (гр.)
  211. Офіційна позиція Албанської Православної Церкви щодо українського церковного питання // Відділ зовнішніх церковних зв'язків РПЦ в Україні, 09.03.2019
  212. Послання Блаженнішого Архієпископа Тиранського і всієї Албанії Анастасія Патріарху Константинопольському Варфоломію щодо українського церковного питання. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 10 березня 2019
  213. Московський патріархат знову спотворив позицію Албанської Церкви по Україні. Мукачівсько-Карпатська єпархія Православної Церкви України, 13 березня 2019
  214. З Москвою навіки: Сербська Православна Церква визначилася із своїм ставленням до ПЦУ // РІСУ, 13 березня 2019
  215. Став Српске Православне Цркве о црквеној кризи у Украјини // spc.rs, 2019 (серб.)
  216. Заява Сербської Православної Церкви щодо ситуації в Україні . Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 28 лютого 2019
  217. Конфесійна структура і створення Православної Церкви України: травень 2019. kiis.com.ua. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). 
  218. Інформаційні вибухи січня: реакція громадської думки. Центр «Соціальний Моніторинг» (uk-UA). 2020-02-03. Процитовано 2020-02-05. 
  219. Ставлення до окремих церков України і очікування від діяльності Православної церкви України: ЛЮТИЙ 2020 РОКУ. kiis.com.ua. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). Процитовано 2020=03-05. 
  220. Доповідь Предстоятеля на Архієрейському Соборі 14 грудня 2019 р.. PCU (uk). 2019-12-14. Процитовано 2019-12-15. 
  221. Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні // Державна служба України з етнополітики та свободи совісті

Додаткова літератураРедагувати

  • Дорошенко, Дмитро. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу. Берлін: Нація в поході. 1940. 71 стор. (pdf, html)
  • Полонська-Василенко, Наталія. Історичні підвалини УАПЦ. Рим: PP. Basiliani. 1964. 124 стор. (2-ге вид., перше видання у 1964 році: Мюнхен: Інститут з вивчення історії та культури СРСР) (pdf)
  • Ульяновський, Василь. Церква в Українській державі 1917—1920 роках. Кн. 1—2. Київ: Либідь, 1997. 200 стор. (1-ше вид.) (djvu, книга 1: доба Української Центральної Ради) (djvu, книга 2: доба Гетьманату Павла Скоропадського)
  • Черенюк, Ярослав. Український церковно-визвольний рух після падіння самодержавства та ліквідація синодального управління РПЦ / Волинський благовісник. 2014. № 2. С. 109—123. (pdf)
  • Преловська, Ірина. Джерела з історії Української автокефальної православної церкви 1917—1939 рр.: збереженість, класифікація, актуалізація та інформаційний потенціал. Київ, 2015. 555 с. (pdf)
  • Рубан, Василь. Історичні передумови формування Української Соборно-єпископської Церкви. / Труди Київської Духовної Академії. 2016. № 16. С. 261—274. (pdf)

ПосиланняРедагувати