Тілопо рожевоголовий
| Тілопо рожевоголовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ptilinopus porphyreus Temminck, 1822 | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Leucotreron porphyrea Megaloprepia porphyrea | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Тілопо рожевоголовий[2] (Ptilinopus porphyreus) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Ендемік Індонезії.
Опис ред.
Довжина птаха становить 28 см. Голова, шия і груди яскраво-рожеві. Рожеві груди відділені від живота біло-чорною смугою. Верхня частина тіла темно-зелена з металевим відблиском на крилах і хвості. Кінчики крил і хвоста чорні. Живіт попелясто-сірий, боки оливкові, гузка жовтувата. Дзьоб зеленувато-жовтий, на кінці світліший. Очі червоні, лапи червоні. Самиці мають тьмяніше забарвлення і менші розміри, ніж самці.
Поширення і екологія ред.
Рожевоголові тілопо мешкають на островах Суматра, Ява і Балі. Вони живуть у вологих гірських тропічних лісах і високогірних чагарникових заростях. Зустрічаються на висоті від 1400 до 2200 м над рівнем моря. Живляться різноманітними плодами і ягодами. Ведуть переважно деревний спосіб життя. Гніздо розміщується на висоті 5-6 м над землею.
В неволі ред.
Рожевоголовий тілопо вперше був завезений до Англії в 1930 році. В Берлінському зоопарку вид почав утримуватися в 1931 році. Там же в 1932 році рожевоголові тілопо вперше розмножились у неволі. Інкубаційний період тривав 20 днів, пташеня покинуло гніздо на 16 день, однак ще не вміло повноцінно літати.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Ptilinopus porphyreus. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
Джерела ред.
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Alois Münst, Josef Wolters: Spezies in Farbe – Band 1: Tauben – die Arten der Wildtauben, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht, Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |