Відкрити головне меню

Тутишкін Петро Петрович
Народився 1868(1868)
Калуга
Помер 1937(1937)
Москва
Поховання Головинське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність психіатр
Alma mater Московський університет
Посада міністр охорони здоров'я УРСР в 1919 році
Науковий ступінь доктор медичних наук

Тутишкін Петро Петрович (* 1868, Калуга — † 1937, Москва) — російський та український психолог, психіатр та педагог, 1902 — доктор медицини.

ЖиттєписРедагувати

В малому віці залишився без батьків, виховувався в сиротинці, зумів закінчити в гімназію, поступив у Московський університет — на природничий факультет.

В часі навчання давав приватні уроки та допомагав молодшим сестрам отримати середню освіту.

1890 року виходить друком в Калузі його перша наукова стаття, присвячена проблемам гіпнозу.

По закінченні природничого факультету в 1897 році закінчив навчання на медичному факультеті, 1900 — ординатуру клініки О. Я. Кожевникова.

Відмовився від місця асистента поліклініки, працює земським лікарем. Переїздить до Харкова, працює ординатором в психіатричній лікарні «Сабурова дача».

У 1900 році, брав участь в Паризькому Міжнародному конгресі психіатрів.

1902 року захищає докторську дисертацію «Роль негативного відбору в процесі родинного нервово-психічного виродження (Дарвінізм в патології)». Того ж року бере участь в VIII Пироговському з'їзді лікарів.

1903 року здійснює поїздку по психіатричних закладах Австрії, Бельгії, Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії, про що опублікував детальний звіт.

1907 року брав участь в Першому Міжнародному з'їзді психіатрів у Амстердамі.

Був вибраний віце-президентом Бессарабського товариства природничих дослідників, організував в товаристві секцію психології та філософії, читав лекції по фізіологічній психології.

1908 року за зв'язки із більшовиками звільнений з лікарні як неблагонадійний; відкрив приватну практику.

Займався науковою та громадською діяльністю; керував будівництвом Кишинівської фізіотерапевтичної лічниці.

1912 року вийшла друком його робота «Психоаналіз як методика психологічної діагностики та психотерапії (методика професора Фрейда)», в ній поряд з викладенням теорії Фрейда надає і власне тлумачення основних проблем психоаналізу.

Брав участь в роботі Першого З'їзду російського союзу психіатрів ім. С. С. Корсакова, 1914 року — в роботі Міжнародного конгресу по піклуванню про душевнохворих.

В тому часі публікував статті в російських та закордонних медичних журналах щодо питань психіатрії, психоаналізу, невропатолоігї, робив переклади іноземних робіт для російських видань.

Під час Першої світової війни організовував курси сестер милосердя.

В 1916 році вийшла друком його брошура «Духовна оборона особистості та Батьківщини», де приділив увагу духовній стороні особистості з прсихоаналітичних позицій.

1917 року вступає до РКП(б), підтримав Жовтневий переворот.

В листопаді 1917 року у газеті «Соціал-демократ» надрукована його стаття «Про саботаж інтелігенції», в ній закликав лікарів до співробітництва з революційною владою.

Березнем 1918 року на Пироговському з'їзді виступив з доповіддю «Про принципи радянської медицини».

У січні 1919 року призначений народним комісаром охорони здоров'я УРСР. Одночасно працював в Наркомпросі та Наркомздоров'ї, був членом колегії по справах вищих шкіл та завідуючим відділом психофізичного стану. Доклав зусиль до збереження Жіночого медичного інституту Харківського медичного товариства. 28 січня 1919 року разом з «Артемом» (Ф. А. Сергєєв) підняли питання про націоналізацію Харківського медичного товариства. У лютому того ж року було створено загальне зібрання профспілки медичок, тобто слухачок Жіночого медичного інституту.

1920 року призначений головним лікарем Першого психіатричного госпіталю в Москві.

По закінченні громадянської війни повертається до наукової та педагогічної діяльності. Працював професором кафедри дитячої неврології в Державному медико-педологічному інституті.

У 1924—1925 роках здійснив подорож до США; по поверненні був відсторонений від викладацької діяльності. Після того деякий час керував санаторієм для старих більшовиків, але й від цієї роботи був відсторонений.

Є автором статей по психіатрії, психоаналізу, педології, загальній та клінічній медицині, природознавству.

Його син — Тутишкін Андрій Петрович — радянський кіноактор.

ДжерелаРедагувати