Три сходинки
Три сходинки — це три великі кам'яні виступи на Північно-східному гребені Джомолунгми, на відмітках 8564, 8610 і 8710 м н.р.м. Серед них найвідоміша й історично значима Друга сходинка, найскладніша для проходження. Альпіністам, що йдуть з Тибету до вершини Джомолунгми звичайним північним маршрутом, доводиться долати всі три.
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Друга сходинка. Найважча ділянка |
|
|
Друга сходинка. |
Перша сходинка складається з великих кам'яних брил, і вже є значною перешкодою навіть для досвідчених альпіністів, оскільки розташована на великій висоті над рівнем моря (8564 м).
Але набагато важче здолати Другу сходинку — велику скелю з крутим схилом, який починається на висоті 8610 м н.р.м. і піднімається ще на 40 м вище. На верхніх п'яти метрах другої сходинки її схил стає майже прямовисним обривом. Через це Друга сходинка була уперше достовірно скорена пізніше, ніж вершина Джомолунгми — тільки в 1960 році китайські альпіністи Ванг Фу-Чоу (Wang Fu-chou), Конбу (Konbu) і Чу Йинг-Хуа (Chu Ying-hua) здійснили підтверджене сходження на неї (і на вершину північним маршрутом). Можливо, Джордж Меллорі і (чи) Ендрю Ірвін здолали Другу сходинку ще в 1924 році — але надійних підтверджень цього немає. Інша китайська експедиція в 1975 році встановила на Другій сходинці сходи, які значно полегшили проходження, і по яких тепер піднімаються майже усі сходжувачі, що йдуть до найвищої вершини Землі з північного боку.
Третя сходинка, навпаки, найменш складна з них. Її висота підйому — близько 10 м, а над нею лежать досить пологі снігові поля, по яких дійти до вершини вже легше.
Відомі сходження
ред.Через Три сходинки до вершини Джомолунгми намагалися зійти учасники британських експедицій 1921, 1922, 1924 і 1933 років. Їм доводилося йти північним маршрутом через те, що Непал був закритий для іноземців, і південний маршрут сходження був недоступний. Але після приєднання Тибету до КНР ця ситуація змінилася на зворотну: британці тепер могли сходити на вершину Джомолунгми тільки з боку Непалу, південним маршрутом, а Тибет для них був закритий[1]. Пройти Другу сходинку вільним скелелазінням, без використання сходів і сторонньої допомоги уперше вдалося тільки в 1985 році іспанцеві Оскару Кадіачу. Він оцінив складність проходження верхньої частини цієї скелі в 5.7-5.8 балів за шкалою YDS ("V " за шкалою UIAA).
У 2001 р. австралійський скелелаз Тео Фріцче (Theo Fritsche) здолав Другу сходинку самостійно вільним скелелазінням[en] з першої спроби, і дійшов таких же висновків. Конрад Анкер[en] здолав її ж, правда, ступивши один раз на сходи, і оцінив рівень складності як 5.10 YMS. У 2007 р. Анкер знову підійнявся на Другу сходинку: цього разу не самостійно, а в парі з Лео Гоулдингом (Leo Houlding) — але сходи перед тим були зняті, і вони зійшли без додаткової допомоги[en].
Література
ред.- Mantovani, Roberto and Diemberger, Kurt (1997). Mount Everest – Kampf in eisigen Höhen. Moewig. ISBN 3-8118-1715-9
- Hemmleb, Jochen (2009). Tatort Mount Everest: Der Fall Mallory – Neue Fakten und Hintergründe. Herbig, Munich. ISBN 978-3-7243-1022-8.
Ресурси Інтернету
ред.
Примітки
ред.- ↑ Eric Shipton: The Mount Everest Reconnaissance Expedition 1951