Транспорт Островів Кука

Транспорт Островів Кука представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні громадський транспорт пасажирських перевезень не розвинений . Площа країни дорівнює 236 км² (215-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, видовжена в субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 1550 км, розміри найбільшого острова (Раротонга) — 8 x 10 км[2][3]. Географічне положення Островів Кука дозволяє країні контролювати транспортні шляхи в центральній частині акваторії Тихого океану, між сусідніми країнами Океанії[4].

Транспорт Островів Кука M:
Транспортна система Островів Кука (англ.)
Транспортна система Островів Кука (англ.)
Територія
Площа 236 км² (215-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Теманга (652 м)
Повітряний
Аеропортів 11 (153-тє)
Наземний
Автошляхів 320 км (204-те)
Водний
Узбережжя 120 км
Головний порт Аватіу
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту
Голова міністр Саймон Бріджес

Історія становлення і розвитку ред.

Автомобільний ред.

Загальна довжина автошляхів на Островах Кука, станом на 2003 рік, дорівнює 320 км, з яких 33 км із твердим покриттям і 287 км без нього (205-те місце у світі)[1].

Залізничний ред.

На головному острові країни, Раротонзі, діє туристична залізниця довжиною 100 м, якою невеличкий паротяг возить декілька вагонів.

Повітряний ред.

У країні, станом на 2013 рік, діє 11 аеропортів (153-тє місце у світі), з них 1 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 10 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (2);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 0 (7);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (1)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстроване 1 авіапідприємство, яке оперує 1 повітряним судном[1].

Острови Кука є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — E5, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Островів Кука мають літерний код ІКАО, що починається з — NC[1].

Водний ред.

Морський ред.

Головний морський порт країни: Аватіу, Аваруа.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 35 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (81-ше місце у світі), з яких: балкерів — 2, суховантажів — 25, пасажирських суден — 1, рефрижераторів — 6, ролкерів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 23 (Естонії — 1, Німеччини — 1, Литви — 1, Норвегії — 8, Нової Зеландії — 2, Російської Федерації — 1, Швеції — 3, Туреччини — 4, Великої Британії — 2)[1].

Державне управління ред.

Нова Зеландія здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 19 грудня 2016 року міністерство в уряді Саймона Вільяма Інгліша очолював Саймон Бріджес[6].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и к Cook Islands : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. New Zealand : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література ред.

Українською ред.

Англійською ред.

Російською ред.

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання ред.