Відкрити головне меню

Транспорт Острова Мен

Транспорт Острова Мен представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 572 км² (194-те місце у світі)[1]. Форма території країни — витягнута з південного заходу на північний схід; максимальна відстань — 50 км, у найширшому місці — 17 км[2][3]. Географічне положення Острова Мен дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи в акваторії Ірландського моря, підходи до морських портів — Дубліна (Ірландія), Белфаста, Ліверпуля (Велика Британія)[4].

Транспорт Острова Мен M:
Транспортна система Острова Мен (англ.)
Транспортна система Острова Мен (англ.)
Площа 572 км² (194-те)
Рельєф височинний
Найвища точка гора Снефелль (621 м)
Аеропортів 1 (221-ше)
Автошляхів 500 км (197-ме)
Залізниць 63 км (130-те)
Узбережжя 160 км
Головний порт Дуґлас
Орган державний секретаріат транспорту
Голова держсекретар Кріс Грейлінг

Історія становлення і розвиткуРедагувати

АвтомобільнийРедагувати

Загальна довжина автошляхів на Острові Мен, станом на 2008 рік, дорівнює 500 км (196-те місце у світі)[1].

ЗалізничнийРедагувати

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2008 рік, становила 63 км (130-те місце у світі), з яких 6 км 1076-мм колії (6 км електрифіковано); 57 км вузької 914-мм колії (29 км електрифіковано), що використовується в літній сезон для розваги туристів[1].

ПовітрянийРедагувати

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (221-ше місце у світі) із твердим покриттям злітно-посадкової смуги. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0)[1].

Острів Мен не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — M, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5].

ВоднийРедагувати

МорськийРедагувати

Головні морські порти країни: Дуґлас, Ремзі.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 321 морського судна з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (30-те місце у світі), з яких: балкерів — 59, суховантажів — 55, танкерів для хімічної продукції — 52, контейнеровозів — 7, газовозів — 43, вантажно-пасажирських суден — 2, нафтових танкерів — 93, ролкерів — 5, автовозів — 5[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 223 (Бермудських Островів — 7, Чилі — 9, Данії — 30, Німеччини — 56, Греції — 62, Ірландії — 1, Японії — 19, Малайзії — 6, Норвегії — 30, Південно-Африканської Республіки — 2, Сполучених Штатів Америки — 1)[1].

Міський громадськийРедагувати

Державне управлінняРедагувати

Велика Британія здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через державний секретаріат транспорту. Станом на 28 липня 2016 року департамент в уряді Терези Мей очолювала державний секретар Кріс Грейлінг[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж Isle of Man : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 6 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. United Kingdom : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 6 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

ПосиланняРедагувати