Тонеґава Сусуму
Тонеґа́ва Сусу́му (яп. 利根川進; нар. 6 вересня 1939) — японський молекулярний біолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини 1987 року «За відкриття генетичного принципу утворення різноманітності антитіл»[2]. В останній час переключився на дослідження клітинних механізмів утворення пам'яті. Професор Массачусетського технологічного інституту.
| Тонеґава Сусуму | |
|---|---|
| яп. 利根川 進 | |
 | |
| Народився | 6 вересня 1939 (85 років) Наґоя, Японія |
| Місце проживання | Префектура Айчі |
| Країна |  Японія |
| Діяльність | молекулярний біолог, імунолог, нейронауковець, професор, науковець, лікар, хімік, генетик |
| Alma mater | Університет Кіото |
| Галузь | молекулярна біологія |
| Заклад | Массачусетський технологічний інститут |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Науковий керівник | Ренато Дульбекко |
| Відомі учні | Adrian Haydayd |
| Членство | Національна академія наук США[1] Американська академія мистецтв і наук Європейська організація молекулярної біології |
| Відомий завдяки: | відкрив генетичний механізм в адаптації імунної системидо антигенів |
| Нагороди |  Нобелівська премія з фізіології або медицини (1987) |
 Тонеґава Сусуму у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Судзумі Тонегава народився 6 вересня 1939 року в місті Наґоя (Японія). Закінчив престижну школу в Токіо (Вища школа Хібії), потім у 1963 році Університет Кіото (Кіото). Захистив дисертацію в Університеті Каліфорнії в Сан-Дієго і працював в Інституті Салко (Сан-Дієго) в лабораторії Нобелівського лауреата 1975 року Ренато Дульбекко. Потім почав імунологічні дослідження в Базельському інституті імунології (Базель), де провів свої експерименти, які привели до відкриття. У 1981 році став професором Массачусетського технологічного інституту, де заснував Інститут навчання і пам'яті імені Піковера.
Науковий внесок
ред.Тонегава найбільш відомий відкриттям генетичного механізму в адаптації імунної системи. Для захисту організму від величезної кількості можливих антигенів імунна система здатна виробляти мільйони різних антитіл. Якби кожне антитіло кодувати одним геном, то були потрібні б мільйони генів. Тонегава вирішив цей парадокс. В експериментах, які він почав в 1976 році, Тонегава показав, що генетичний матеріал здатний тасуватися таким чином, що може утворитися величезний набір можливих антитіл. Порівнюючи ДНК B-лімфоцитів (лімфоцити, що синтезують антитіла) з мишачих ембріонів і з дорослих мишей, він виявив, що гени в B-лімфоцитах дорослої тварини переміщуються, рекомбінуються і вирізуються, що призводить до величезного розмаїття варіабельних ділянок антитіл (ділянка, що специфічно розпізнає і зв'язує чужорідний білок). Це й призводить до того, що імунна система здатна знайти необхідний варіант антитіла, який буде пов'язувати антиген, і почати його синтез в кількостях, необхідних для придушення інфекції, що потрапила в організм.
Див. також
ред.- 6927 Тонеґава — астероїд, названий на честь вченого[3].
Примітки
ред.- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1987. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 1 жовтня 2024.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання
ред.- Автобіографія на Нобелівському сайті [Архівовано 30 травня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- Біографія на сайті «MIT Biology» [Архівовано 24 грудня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Опис на сайті «Picower Institute for Learning and Memory» [Архівовано 11 грудня 2004 у Wayback Machine.] (англ.)