Томас Блаунт
Сер Томас Блаунт (англ. Sir Thomas Blount; імовірно після 1348 — 12 січня 1400, Оксфорд, Оксфордшир, Королівство Англія) — англійський лицар, депутат палати громад, наближений короля Річарда II. Брав участь у походах до Шотландії й Ірландії. Приєднався до Хрещенської змови, метою якої було повернути Річарду корону, захоплену Генріхом IV, після поразки Блаунта стратили.
| Томас Блаунт | |
|---|---|
| Помер |
1400 ·повішення, патрання і четвертуванняd і обезголовлення |
| Діяльність | політик |
| Посада | член Палати громад у Парламенті Англіїd і Member of the September 1397 Parliamentd[1] |
Біографія ред.
Томас Блаунт належав до лицарського роду. Він був сином сера Томаса Блаунта з Копмтон Валенса у Дорсеті та Кінгстон Блаунта в Оксфордширі та Джоан Гаклют, дочки сера Едмунда Гаклюта з Лонгфорда у Герефордширі. Точна дата народження Томаса-молодшого невідома; імовірно він народився після 1348 року[2]. У багатьох випадках важко зрозуміти, чи згадується в джерелах цей Томас Блаунт або його батько, учасник битви при Кресі, депутат палати громад від Дорсета у 1376 та 1377 роках й Оксфордшира у 1381 та 1382 роках, який пережив сина. Точно відомо, що саме Томас-молодший, на той час уже посвячений у лицарі, у березні 1374 року був позбавлений королівських охоронних грамот через свій намір без дозволу вирушити на континент у почеті Жана Бретонського. У червні 1376 року обидва Блаунти поступили на службу до королівського сина Едмунда Ленглі, графа Кембриджського; у 1382 році Томас-молодший за дорученням короля заарештував і доставив до вінчестерської в'язниці людей, які пограбували його сестру Алісу Вест у Нью-Форесті[3].
На початку 1380-х років Блаунт вступив на службу до Річарда II. У травні 1383 року він отримав зі скарбниці грошову нагороду у 20 марок, а навесні наступного року — 40 марок за те, що супроводжував французького посла, який прямував до Шотландії, спочатку від замку Беркхемпстед до північного кордону, а потім з Лондона у Калі. Як лицарь королівської палати сер Томас брав участь у шотландському поході Річарда у 1385 році на чолі маленького загону з одного латника та двох лучників. У жовтні того ж року король дарував йому опіку та право на укладення шлюбу зі спадкоємицею одного оксфордширського землевласника на тій підставі, що у Блаунта були «мізерні засоби для існування». Втім, вже за кілька днів Блаунт відмовився від цього дару в обмін на довічну ренту у 40 фунтів. У квітні 1386 року він розпочав службу у Калі з загоном у складі двох латників, чотирьох лучників і двох артилеристів, під командуванням сера Томаса Персі (згодом графа Вустера)[3].
Завдяки прихильності короля Блаунт зміг укласти у 1387 році престижний шлюб з вдовою скарбника сера Г'ю Сегрейва Ізабеллою. Втім, великої реальної вигоди це одруження не принесло: батько Ізабелли, Джон Ботетур, 2-й барон Ботетур, залишив їй два маєтки в Ворикширі, які у 1390 році передали Г'ю Бернеллу та його дружині Джойс, онуці барона. Через це володіння дружиною Блаунта обмежилися манором Бургфілд у Беркширі[3].
Сер Томас займав досить високе становище, щоб у січні 1388 лорди-апелянти особливим рішенням вигнали його з королівської палати. Відновивши свою владу, Річард II повернув посаду. У наступні роки Блаунт зберігав прихильність короля: у лютому 1389 року він отримав опіку над володіннями покійного сера Майлза Віндзора на час неповноліття спадкоємця, у 1391 році здійснив поїздку до Парижа як особистий посланець Річарда до Карла VI. У 1394 році сер Томас супроводжував короля в його першому ірландському поході. У вересні 1397 року він засідав у палаті громад, де допоміг королю розправитися з лордами-апелянтами; Блаунта обрали від Вілтшира, оскільки другий шлюб приніс йому землі в цьому графстві поряд з володіннями у Гемпширі та Лестершир[3].
У 1399 році Генріх Болінгброко повалив Річарда II та захопив престол під ім'ям Генріх IV. Новий король підтвердив королівську ренту Блаунта, але той зберіг відданість Річарду, а тому приєднався до змови, названої пізніше «Хрещенською». Змовники, серед яких були графи Кент, Гантінгдон і Солсбері, вирішили захопити короля у Віндзорі під час хрещенських свят, а потім звільнити Річарда II та повернути йому корону[4]. Ця витівка провалилася, її учасники бігли до західних графств і були схоплені у Сайренсестері (Глостершир). Найвідоміших змовників стратили на місці[5][6]. Блаунта привезли в Оксфорд і там засудили за зраду до жорстокого покарання — повішення, патрання та четвертування. Страта відбулася біля стін міста 12 січня 1400 року; відомо, що керував нею наближений Генріха IV сер Томас Ерпінгем[7], і Блаунт, відповідаючи на його глузування, заявив про свою готовність померти за законного короля[3].
Сім'я та спадщина ред.
Сер Томас був одружений двічі. Його першою дружиною у 1387 році стала Ізабель Сегрейв, донька Джона Ботетура, 2-го барона Ботетура, і Джойс Ла Зуш, вдова сера Г'ю Сегрейва. Після її смерті Блаунт одружився з Джоан Водефельд, донькою Джона Водефельда, вдовою сера Г'ю Чейні. Обидва шлюби були бездітними[3].
Володіння сера Томаса після страти конфіскували, але ненадовго. Відомо, що маєток Блатчінгтон у Сассексі перейшов до спадкоємців старшого єдиноутробного брата Блаунта, Едмунда Фіцгерберта, маєток Кінгстон Блаунт в Оксфордширі, який він орендував у батька за 20 фунтів на рік, повернули власнику, решта земель відійшли рідному брату Томаса Г'ю. Вдова Блаунта отримала своє майно у листопаді 1401 року, коли одружилася з Томасом Лінфордом[3].
Пам'ять ред.
Деякі хроністи дають Томасу Блаунту найвищі оцінки як справжньому лицарю та хороброму воїну; втім, це може говорити швидше про симпатію авторів до Річарда II, ніж про реальні риси характеру сера Томаса[3]. Події, пов'язані з Хрещенською змовою, описує Вільям Шекспір у своїй історичній хроніці «Річард II». Тут граф Нортумберленд повідомляє, що привіз до Лондона голови Блаунта, Кента, Солсбері та Диспенсера[8].
Примітки ред.
- ↑ The History of Parliament
- ↑ Clark, 2004.
- ↑ а б в г д е ж и Woodger, 1993.
- ↑ Сьюард, 1996, с. 41.
- ↑ Норвич, 2012, с. 157.
- ↑ Устинов, 2012, с. 113—114.
- ↑ Lee, 1885—1900.
- ↑ Шекспир, 1958, с. 513.
Література ред.
- Норвич Дж. История Англии и шекспировские короли : [рос.] / Пер. с англ. И. В. Лобанова. — М. : Астрель, 2012. — 414, [2] с. — (Историческая библиотека). — ISBN 978-5-271-43630-7.
- Сьюард Д. Генрих V. — Смоленск : Русич, 1996. — 400 с. — ISBN 5-88590-394-8.
- Устинов В.Г. Война Роз: Йорки против Ланкастеров. — М. : Вече, 2012. — 432 с. — ISBN 978-5-9533-5294-9.
- Шекспир У. Полное собрание сочинений в 8-ми томах. — М. : Искусство, 1958. — Т. 3. — 566 с.
- Clark L. Blount, Sir Thomas (b. after 1348, d. 1400) // Oxford Dictionary of National Biography. — 2004.
- Lee S. Blount, Thomas (d.1400) // Dictionary of National Biography. — 1885—1900. — Т. 5. — С. 253.
- Woodger L. BLOUNT, Sir Thomas (exec.1400), of Laverstock, Wilts. // The History of Parliament: the House of Commons 1386-1421. — L., 1993.