Колі́рний тест Лю́шера (Тест вибору кольорів Люшера) — психологічний тест, розроблений швейцарським психологом Максом Люшером (Lüscher) в 1947 році. Процедура тестування полягає у впорядкуванні набору кольорів у порядку від найприємнішого в цей час до найнеприємнішого для людини. Оригінальний тест являє собою книгу з 23 спеціально підібраними кольорами, які становлять 81 сполучення, що містять повторення комбінацій.

Використання ред.

Тест Люшера використовують для:

  • Діагностика нервово-психічного стану (існуюча ситуація, джерело стресу, проблеми)
  • Прогнозу працездатності (рівень продуктивності нервово-психічної напруги, рівень мобілізованої фізичних і психічних ресурсів, імовірна поведінка в екстремальній ситуації)
  • Професійного відбору, профорієнтації
  • Психологічного консультування:
    • Визначення спектру актуальних проблем
    • Визначення рівня мнестичних порушень
    • Діагностики формальних розладів мислення
    • Визначення варіанту акцентуації характеру
    • Виявлення дисимулятивних тенденцій

Інтерпретація ред.

Інтерпретація результатів виконується з урахуванням категорій функції й структури кольору. Під функцією кольору Макс Люшер розуміє суб'єктивне відношення обстежуваного до кольору, обумовлене його емоційним станом у момент дослідження. Структура кольору визначається нібито об'єктивним знанням кольору, його психологічного змісту. Відповідно до функції й структури кольору за допомогою спеціальних таблиць одержують стандартні характеристики особистісних властивостей обстежуваного[1].

Популярність ред.

Не зважаючи на відсутність доведення ефективності тесту, він здобув велику популярність, що зумовило велику кількість підробок, які публікувалися у журналах і зараз розміщуються в інтернеті. Наприклад, у російському видавництві "Ексмо" тільки в 2002 р. випустили тиражем 9000 екземплярів книгу "Кольоровий тест Люшера" під авторством самого професора. За словами Олени Шиков, керівника департаменту оцінки персоналу SHL, яка представляє інтереси Люшера в Росії, ця книга - вільний переклад його праць, надрукований без дозволу автора[2].

Джерела ред.

Примітки ред.