Відкрити головне меню

Теоло́гія ви́зволення є контроверсійною формою, з погляду офіційних доктрин, теології, що зосереджується на Ісусі Христі не лише як Відкупителя, але й як Визволителя пригноблених. Вона наголошує на християнській місії надати справедливість убогим та пригнобленим в основному через політичний активізм. —

Зміст

Виникнення теології визволенняРедагувати

Головним чином розвиток теології визволення приписується католицькому священику в Перу Ґуставо Ґуттьєресу (Gustavo Gutiérrez), що було його відгуком на недолю вбогих. У 1971 році він написав працю «Теологія визволення», котра стала основним підручником такого руху. Ця тенденція набула широкого розголосу в Латинській Америці, як і в інших місцях, і до неї активно приєдналися також бразилійські богослови Л. Бофф (Boff), К. Бофф та теолог Х. Ассман та ін.

ДогматикаРедагувати

«Теологія визволення» здебільшого займається пошуками прогресивних шляхів розвитку, зокрема місцевих зразків соціалізму. При цьому теологи визволення рішуче виступають проти викривленого тенденційного тлумачення марксизму та соціалізму. Великі утопії минулого, з їхньої точки зору, і перш за все марксизм у «знятому» вигляді будуть використані у новій життєздатній програмі тотальної емансипації людини. Пріоритет у цьому процесі «теологія визволення» віддає соціальній ролі релігії. Саме релігія, очищена від пережитків минулого, в поєднанні з конкретною історією та соціальною практикою людей, за переконанням теологів визволення, в змозі запропонувати людині смисл, заради якого варто жити та помирати.

Ідеї такого визволенняРедагувати

Слід виділити деякі ідеї, що характеризують «теологію визволення» в цілому. По-перше, вважають її представники, Євангеліє зовсім не застаріло. Бог є нашим сучасником. Відносини несвободи, гноблення, голод, бідність — це і його проблеми. Тому основним завданням нової теології є богословське осягнення феномену бідняків. По-друге, на їхню думку, в Латинській Америці існує дві полярні теології: традиційна, консервативна, орієнтована на захист домінуючих порядків, і нова, визвольна, що спирається на рух базових низових общин. Існує також інша лінія розколу теології: суперечність між західним стилем теологізування, сутність якого становить протиборство з невір'ям, атеїзмом, запереченням Бога і «місцевою» теологією, основні питання якої породжені не невір'ям та безбожжям, а бездушними, нелюдськими соціальними порядками. По-третє, в «теології визволення» по-новому висвітлюється сама структура церкви. Теологи визволення говорять про те, що церква не є «ангельською установою» на Землі, а відображає існуючі соціальні суперечності.

Теологія визволення і ВатиканРедагувати

У наш час швидко відбувається процес зміщення центру уваги церкви на периферію, і клерикальна авторитарна церква поступово перетворюється на народну. Самі ці положення, які характеризують «теологію визволення» як своєрідну католицьку концепцію, критикувались офіційним Ватиканом. При цьому підкреслювалася хибність зведення теології до політики, однобічного трактування завдань євангельського вчення, посилань на ворожий християнству за своїми світоглядними основами марксизм. Папа Іоанн Павло II не раз говорив про те, що «теологія визволення» є антитеологією[джерело?].

А попри все, хоч Ватикан вимагає, аби духовенство не втручалось у партійну політику, таки «прийняв фундаментальний принцип теології визволення: християнське Євангеліє виправдовує боротьбу вбогих за політичну свободу та контроль на своїм життям».[1]

Біблія і теологія визволенняРедагувати

Нині активна релігійна участь у соціальних рухах часто призводить до насилля. Однак, Ісус Христос не змішував релігію і політику. Коли апостол Петро вдався до меча на захист Божого Сина, то Ісус виніс йому догану, кажучи: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьме меча, від меча й загине. Невже ти думаєш, що я не міг би попросити свого Батька дати мені в цю ж мить більше ніж дванадцять легіонів ангелів?»[2]

ПриміткиРедагувати

  1. Awake! 22.04.1987 року, стор. 6-19
  2. Матвія 26:52, 53, Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу.

ЛітератураРедагувати

  • И.Р. Григулевич. «Мятежная» церковь в Латинской Америке. — Москва: «Наука», 1972.(рос.)
  • H. Кочан. Теологія визволення // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.704 ISBN 978-966-611-818-2
  • Н.Н. Поташинская. Революция в церкви? (Теология освобождения). Документы и материалы. — Москва: «Международные отношения». 1991. ISBN 5-7133-0388-8 (рос.)
  • А.В. Шестопал. Леворадикальная социология в Латинской Америке. Критика основных концепций. — Москва: «Мысль», 1981.(рос.)
  • Abdullahi Ahmad an-Na’im, “Sudan’s Republican Brothers: An Alternative Islamic Ideology”, in MERIP Middle East Report, no. 147 (July—August, 1987), pp. 40-42.(англ.)
  • Leonardo Boff and Clodovis Boff, Introducing Liberation Theology, Maryknoll, NY: Orbis Books, 1987.(англ.)
  • Khalid Duran, “An Alternative to Islamism: The Evolutionary Thought of Mahmud Taha”, in CrossCurrents, vol. 42, no. 4 (Winter 1992/93), pp. 453-467.(англ.)
  • Michel Löwy, Marxism and Liberation Theology, Amsterdam: IIFE/IIRF, 1988.(англ.)
  • George Packer, “The Moderate Martyr: A Radically Peaceful Vision of Islam”, in The New Yorker, September 11, 2006.(англ.)

ПосиланняРедагувати