Вікіпедія

Телефонний довідник

Телефонний довідник (англ. telephone directory; тут directory як і в інших словосполученнях можна перекладати також як каталог}, який зазвичай називають телефонною книгою, телефонною адресною книгою або білими та жовтими сторінками, є списком телефонних абонентів у географічній зоні або абонентів послуг, що надаються організацією, яка видає довідник. Його призначення — дозволити знайти номер телефону абонента, ідентифікованого за ім'ям та адресою.

Телефонний довідник «білі сторінки».

Поява Інтернету, пошукових систем і смартфонів у 21 столітті значно зменшила потребу в паперовій телефонній книзі.[1] [2] Деякі громади, такі як Сіетл і Сан-Франциско, прагнули заборонити їх несанкціоноване розповсюдження як марнотратне, небажане та шкідливе для навколишнього середовища.[3] [4]

"Завжди будьте впевнені в номері" — реклама 1916 року

Слоган "Let Your Fingers Do the Walking" ("Нехай ваші пальці роблять прогулянку") стосується використання телефонних книг.[5] Докладніше про цей слоган і відповідний логотип в статті Жовті сторінки.

Зміст

ред.

Імена абонентів зазвичай записуються в алфавітному порядку разом із поштовою або вуличною адресою та номером телефону. У принципі, кожен абонент у зоні географічного покриття вказується, але абоненти можуть вимагати виключення свого номера з довідника, часто за окрему плату; тоді їх номер називають "незареєстрованим" (США та Канада), "колишнім в довіднику / поза довідником" (британська англійська) або "приватним" (Австралія та Нова Зеландія).[6]

Телефонний довідник також може надавати інструкції: як користуватися послугами телефонного зв’язку, як набрати певний номер, місцевий чи міжнародний, які номери використовувати , щоб зателефонувати до важливих і екстрених служб, комунальних послуг, лікарень, лікарів та організацій, які можуть надати підтримку в кризових ситуаціях. Він також може містити інформацію про цивільну оборону, управління в надзвичайних ситуаціях або першу медичну допомогу. Там можуть бути карти громадського транспорту, довідники з поштовими індексами, міжнародні телефонні коди або схеми розсаджування на стадіоні, а також реклама.

У США згідно з чинними правилами та практикою списки мобільних телефонів і голосового зв’язку через IP не включаються до телефонних довідників. Зусилля зі створення стільникових довідників наштовхнулися на жорсткий опір з кількох боків, у тому числі тих, хто намагався уникнути телемаркетингу.

Типи

ред.

Телефонний довідник і його зміст можна впізнати за кольором паперу, на якому він надрукований.

  • Білі сторінки зазвичай позначають персональні або алфавітні списки.
  • Жовті сторінки, золоті сторінки, A2Z (від А до Я), або класифікований довідник зазвичай є "бізнес-довідник", де підприємства перераховані в алфавітному порядку в межах кожної з багатьох класифікацій (наприклад, "юристи"), майже завжди з платною рекламою.
  • Сірі сторінки[en], які іноді називають "зворотним телефонним довідником", що дозволяють знайти інформацію про абонента для певного номера. Доступно не в усіх юрисдикціях. (Ці списки часто публікуються окремо, у міському довіднику або під іншою назвою за певну ціну та надаються комерційним і державним установам).

Інші кольори можуть мати інші значення; наприклад, інформація про державні установи часто друкується на синіх або зелених сторінках.

Публікація

ред.

Телефонні довідники можуть бути видані в друкованому або електронному вигляді. В останньому випадку довідник може бути на фізичному носії, такому як компакт-диск (CD-ROM),[7] або використовуватися за допомогою онлайн-сервісу через фірмові термінали чи через Інтернет.[8] [9]

У багатьох країнах довідники публікуються як у вигляді книг, так і доступні в Інтернеті. Друковані довідники зазвичай надаються безкоштовно.

Телефонні довідники на компакт-дисках

ред.

Телефонні довідники на компакт-дисках Selectphone виробництва ProCD Inc. і PhoneDisc виробництва Digital Directory Assistance Inc були одними з перших таких продуктів. Пошук абонента за допогою цих компакт-дисків не був питанням одного кліка: PhoneDisc, залежно від поєднання виду видання Residential (за адресою), Business (бізнес-довідник) або обох, включав до восьми CD-ROM.[10] У SelectPhone було менше CD-ROM: п'ять.

Обидва довідники забезпечували функцію зворотного пошуку (за номером телефону або адресою), хоча й залучали для пошуку до восьми компакт-дисків.

Інтернет

ред.

Комбінацію пошуку телефонних номерів разом із доступом до Інтернету пропонували деякі постачальники послуг; VoIP (голос через IP) був додатковою функцією.[11] [12]

Історія

ред.
 
Перший телефонний довідник, надрукований у Нью-Гейвені, штат Коннектикут, США, у листопаді 1878 року.

Телефонні довідники є різновидом міських довідників[en]. Книги зі списком жителів цілого міста почали масово публікувати, починаючи з 18 століття, до винайдення телефону.

Перший телефонний довідник, що складався з одного шматка картону, був виданий 21 лютого 1878 року; у ньому перелічено 50 осіб, компаній та інших офісів у Нью-Гейвені, штат Коннектикут, які мали телефони.[13] Довідник не був упорядкований за алфавітом і не включав номери людей, перерахованих у ньому.[14] У 1879 році доктор Мозес Грілі Паркер запропонував змінити формат телефонного довідника таким чином, щоб абоненти відображалися в алфавітному порядку, а кожен телефон ідентифікувався номером. Паркер прийшов до цієї ідеї через побоювання, що чотири оператори Лоуелла, штат Массачусетс, захворіють на кір і не зможуть підключити телефонних абонентів один до одного.[14]

Перший британський телефонний довідник був опублікований 15 січня 1880 року компанією The Telephone Company (раніше Electric Telegraph Company). Він містив 248 імен і адрес приватних осіб і компаній у Лондоні; телефонні номери на той момент не використовувалися, оскільки абонентів запитували на комутаторі по імені.[15] Довідник зберігається як частина британської колекції телефонних книг в BT Archives (архів BT Group plc (раніше British Telecom)).

Компанія Reuben H. Donnelly стверджує [16], що вона опублікувала перший класифікованний довідник або жовті сторінки в Чикаго, штат Іллінойс, у 1886 році.

У 1938 році AT&T замовила створення нового шрифту, відомого як Bell Gothic, мета якого полягала в тому, щоб його можна було читати з дуже малими розмірами шрифту під час друку на газетному папері, де невеликі дефекти були звичайними явищами.

У 1981 році Франція стала першою країною, яка мала електронний телефонний довідник складовою частиною онлайн-служби Minitel, в якій абонентське з'єднання здійснювалося через проводову телефонну мережу за допомогою модема.[17] Довідник називався "11" за номером телефону доступу.

У 1991 році Верховний суд США постановив (у справі Feist Publications, Inc., v. Rural Telephone Service Co), що телефонні компанії не мають авторського права на списки телефонів, оскільки авторське право захищає творчість, а не працю зі збору наявної інформації.[18]

Наприкінці липня 1995 року корпорація Kapitol SA відкрила веб-сайт Infobel.be.[19] [20] На той час Infobel був першим веб-сайтом телефонного довідника, запущеним у тоді ще зароджуваному Інтернеті. У 1996 році в США з'явилися перші телефонні довідники. Yellowpages.com і Whitepages.com почали працювати в квітні.[21] У 1999 році у Великій Британії з’явилися перші онлайн-телефонні довідники та сайти пошуку людей, такі як LookupUK.com. У 2003 році на LocateFirst.com став доступний розширеніший пошук у Великобританії, включаючи список виборців.

У 21 столітті друковані телефонні довідники все частіше критикують як марнотратство. У 2012 році після того, як деякі північноамериканські міста прийняли закони, що забороняють розповсюдження телефонних книг, галузева група корпорацій, які друкували телефонні довідники, подала до суду та отримала рішення суду, яке дозволяло продовжувати розповсюдження.[22] У 2010 році виробництво та розповсюдження телефонних довідників призвело до викиду понад 1 400 000 метричних тонн парникових газів і споживання понад 600 000 тонн паперу щорічно.[23]

Зворотні телефонні довідники

ред.

Зворотний телефонний довідник сортується за номером телефону, тому ім’я та адреса абонента шукаються за номером телефону. [24]

Примітки

ред.
  1. ↑ Phone books used as truck fuel in Fla. The New York Post. 15 червня 1992. с. 9.
  2. ↑ By 1992 one phone company, which had collected 58,000 tons of old phone books, recycled them by converting them to fuel for some of their trucks.
  3. ↑ Yellow Pages ruling endangers SF ban, Heather Knight, San Francisco Chronicle, 15 October 2012; retrieved 19 March 2013
  4. ↑ Appeals court rules against Seattle's curbs on yellow pages, Emily Heffter, Seattle Times, 15 October 2012; retrieved 19 March 2013
  5. ↑ Phone books used as truck fuel in Fla. The New York Post. 15 червня 1992. с. 9.
  6. ↑ How to get a non-published Bell Home phone number. Support.bell.ca. 17 червня 2013. Процитовано 16 квітня 2014.
  7. ↑ Ron White (July 1996). Directory Assistance on Disc. PC Computing. с. 76. three main .. American Business Information, PhoneDisc, Select Phone
  8. ↑ Mart Katz (29 квітня 1997). New Telephone-List CD-ROM Extends Its Reach to the Internet. The New York Times. Процитовано 20 вересня 2022.
  9. ↑ L. R. Shannon (23 серпня 1994). Directory Assistance For the U.S. On a Disk. The New York Times. Процитовано 20 вересня 2022.
  10. ↑ Mart Katz (29 квітня 1997). New Telephone-List CD-ROM Extends Its Reach to the Internet. The New York Times. Процитовано 20 вересня 2022.
  11. ↑ Thomas J. Fitzgerald (3 березня 2005). Your Options When Calling or Receiving Just Got Wider. The New York Times.
  12. ↑ Find Medical Centres, 30 April 2023
  13. ↑ Jason Zasky. The Phone Book. Failure Magazine. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 31 грудня 2013.
  14. ↑ а б Gleick, James (2012). The information : a history, a theory, a flood (вид. 1st Vintage books ed., 2012). New York: Vintage Books. ISBN 978-1-4000-9623-7. OCLC 745979816.
  15. ↑ Records of the Telephone Company Limited (Bell's Patents), BT Archives reference TPA
  16. ↑ Yellow Pages Industry – The Untold Story. 13 липня 2012. Архів оригіналу за 8 вересня 2015. Процитовано 4 вересня 2020.
  17. ↑ Telephone History in France by. Whitepages.fr. Процитовано 16 квітня 2014.
  18. ↑ Steven W. Colford (1 April 1991). Data-base ruling: No copyright for white-pages lists. Advertising Age. с. 36.
  19. ↑ Alain Jennotte and Roger Milutin (29 September 2000). ENTREPRISES Infobel jongle avec les banques de données du web En cinq ans, elle est devenue un leader européen des annuaires électroniques Du contenu sur mesure pour Yahoo! et consorts (French) . Le Sior. Процитовано 5 December 2014.
  20. ↑ Mathieu van Overstraeten (3 May 2002). Ils sont dans l'annuaire. La Libre (French) . Процитовано 5 December 2014.
  21. ↑ Telephone Directory History by Whitepages.fr
  22. ↑ Yellow Pages ruling endangers SF ban, Heather Knight, San Francisco Chronicle, 15 October 2012; retrieved 19 March 2013
  23. ↑ Paster, Pablo (11 січня 2010). Ask Pablo: What Is The Impact of All Those Unwanted Phone Books?. TreeHugger. Процитовано 16 квітня 2014.
  24. ↑ Peter H. Lewis (13 грудня 1994). CD-ROM Review; Disks for Mac: Voyager Still Leads. The New York Times. Процитовано 20 вересня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Телефонний_довідник&oldid=42853211