Вікіпедія

Ташу-Хаджі

Ташев-Хаджі, також Ташав-Хаджі, Ташав-Хаджі Ендрієєвський[1][2][3] і Ташу-Хаджі Саясановський[4][5] (власний підпис — «Хаджі-Ташав абду-ху»[6] ["Хаджі-Ташав, раб Його { Аллаха }"], низьба — «Ал-Гумукі» [з кумиків ], кум. Ташав-Гьажи Эндирейли, Ташав-Гьажи, чечен. Сесанара Воккха Хьаьжи, Воккха Хьаж, нар. 1770 — пом. 1843–1846) — мусульманський богослов кумицького походження[7][8][9][10][11][12][13][14], за іншими даними, чеченського походження[15][16][17][18][19], активний учасник Кавказької війни, імам Чечні, обраний 1834 року. Пізніше один із мудирів імама Шаміля. Також був наїбом Ауха.

Ташу-Хаджі
Ташав-Гьажи Эндирейли
Народився 1770
Ендірейd, Хасав'юртівський район, СРСР
Помер 1843
Саясан, Ножай-Юртовський район
Діяльність імам
Галузь імам і Наїб
Вчене звання шейх і імам
Учасник Кавказька війна

Біографія ред.

 
Зіярат, розташований у Юрт-Аусі на місці, де відпочивав Ташу-Хаджі

Ташу-Хаджі народився в селі Ендрій Засулакської Кумикії[20][21][22], за іншими даними, Ташу-Хаджі Ічкеринець народився в Чечні у верхів'ях річки Мічик[23]. Був кумиком за походженням виходячи з численних даних, своїх творів на кумицькій і своїх підписів[7][8][9][10][11][12][13][14]. Однак, існує й інша версія: деякі сучасні історики стверджують, що національна приналежність Ташу-Хаджі залишається невідомою[24], інші припускають, що Ташу-Хаджі міг бути як кумиком, так і чеченцем. Наприклад, дослідник М. Гаммер повідомляє, що в місцевих письмових джерелах арабською мовою він називає себе «Ал-Індірі», що означає «з Ендері», таким чином, історик робить висновок про те, що Ташу-Хаджі міг бути як кумиком, так і чеченцем, так як у кумицькому селищі Ендері існувала значна чеченська меншина. Сам Ташу-Хаджі про свою національну належність говорив туманно[24].

Також предметом обговорення його національної приналежності став якийсь вірш, виявлений у чеченського переселенця з Йорданії дослідником І.Ханмурзаєвим, авторство якого переселенець приписує Ташеву-Хаджі. У першій версії вірша, Ташев називається «Воккха Хаджі», що перекладається з чеченської як «Великий Хаджі», у другій — ал-Індарі (Хаджі Ташав Індарі), де підкреслюється місце його народження, тобто аул Ендірей. У третьому варіанті замість імені шейха використовується слово «ал-гумуки», що означає «кумик» або «кумикський». Який варіант є первісним І. Ханмурзаєв визначити не може, припускаючи, що вони могли існувати одночасно, але при цьому віддає перевагу «кумицькій» версії, відштовхуючись на тому, що сам Ташу з етичних міркувань не міг себе так іменувати (Воккха/Великий-Хаджи), до того ж Ташу-Хаджі не володів чеченською мовою.

У 1820-ті був муллою у рідному селі. Навчався у Саїда Араканського та Мухаммада Ярагського. Останній звів його в сан шейха накшбандійського тарікату.

Участь у Кавказькій війні ред.

 
Село Саясан та зміцнення Ташу-Хаджі

Після того, як йому довелося покинути Ендірей, спочатку він поселяється в Салатавії в селі Алмак, потім переселяється до Чечні[25]. Ташу-Хаджі переїхав до села Саясан (Сесана), яке стало для нього останнім будинком до його смерті у 1843 році.

Восени 1832 р. в аулі Гімри гине Газімухаммад. Незабаром після смерті Газімухаммада імамом був обраний Гамзатбек. Його діяльність у період не давала приводів для хвилювання кавказького командування. Однак, як зазначає М. Гаммер, у середині 1834 року росіяни поставилися до імаму як до зростаючої загрози, особливо після того, як до нього приєднався і визнав верховенство імама Ташу-Хаджі, видний воєначальник у чеченців, який почав закликати чеченців до спільного повстання проти Імперії[26].

Ташу-Хаджі брав активну участь у Кавказькій війні починаючи з 1828 року, був близьким наближеним до першого імама Газі-Мухаммада. Він двічі фігурував у списку кандидатів на місце імаму Дагестану та Чечні, але у результаті поступився спочатку Гамзат-беку Гоцатлінському, а потім Шамілю Гімринському. Ташев-Хаджі до середини 1831 вдалося схилити на свій бік значну кількість жителів східної Чечні[27].

Перша згадка про Ташу-Хаджі було зроблено в донесенні Розена військовому міністру А. Чернишеву від 16 серпня 1834, а перші відомості про збройний виступ горян під його керівництвом відносяться до 10 червня 1835 року[28].

Князь Орбеліані, що у 1843 р. у полоні у Шаміля, писав: «Очевидно, Ташев-хаджі, що вийшов з кумикських релігійних кіл, що користувався, … великою вагою в світі горян, сподвижник Газі-Мухаммеда і Гамзата, що мав винятковий авторитет серед чеченців, справді міг уявити собою небезпечного суперника»[29].

Ташу-хаджі спочатку відкрито відмовився вважати Шаміля імамом і визнавати за ним владу[30]. Проте, обидва лідери усвідомлювали необхідність перед наступом царської армії об'єднати свої сили. З цієї причини вони вступили в переговори, які завершилися зустріччю в Чиркаті в лютому 1836, на якій Шаміль, Ташу-хаджі і Кебед Мухаммад прийняли рішення про об'єднання зусиль[31]. До їхніх спільних кампаній після об'єднання сил належить відома битва при Телетлі[32].

У 1839 р. після невдачі імама при Ахульго у Шаміля залишався лише один вихід — вирушити до Чечні, де за повідомленням Орбеліані «… в Байянах (Беной) Шаміль був ласкаво прийнятий Ташу-хаджі»[33].

Хронологія подій ред.

 
Прапор наїба Ташу-Хаджі
  • 1831 — Перші відомості про виступ ватажка горців Дагестану і Чечні Ташу-Хаджі — «втікача з Андріївського села», який підняв до обурення чеченців і кумиків. Ташу-хаджі вів пропаганду серед ендіреївців та кумиків, спонукаючи їх до підтримки Газі-Мухаммада.
  • 1832 р. жовтень — У Гімрах у нерівній боротьбі, оточений з усіх боків ворогом гине Газімухаммад. Поважаючи його пам'ять, Ташу-хаджі зберігав його бойовий прапор, який брав із собою у своїх подальших походах. «Він з'явився продовжувачем справи Газі-Мухаммеда і все життя беззастережно стояв на позиціях газуватий».
  • 1834 16 серпня — згадка про Ташев-Хаджі в донесенні полковника Розена військовому міністру А. Чернишову.
  • 1835 10 червня — відомості про виступ ватажка горян Дагестану і Чечні Ташу-Хаджі.
  • 1835 12-15 червня — Бої між загонами полковника Пулло і Ташев-Хаджі на річці Аргуні.
  • 1836 р. січень або 9 лютого — Винищення полковником Пулло аула Кошкельди.
  • 1836 29 січня або 10 лютого — Бій між загонами Пулло і Ташу-Хаджі біля селища Кошкельди. Відступ Пулло за Терек.
  • 1836 16 або 28 лютого — Відправлення Ташу-Хаджі з загоном в 200 осіб в Чиркей для зустрічі з Шамілем.
  • 1836 р. березень — Спільний виступ Ташу-Хаджі та Шаміля для покарання непокірних жителів дагестанських аулів Ігалі, Урата, Ара-кана, Ірганая, Кодуха та Унцукуля.
  • 1836 р. кінець червня — Вторгнення Шаміля з чеченськими ватажками Ташу-Хаджі та Уді-муллою в койсубулінську спільноту, захоплення Ігалі, Херадаре, Балахани.
  • 1836 23 серпня або 2-6 вересня — Каральна експедиція полковника Пулло в аули на річці Яман-су. Знищення аулу Зандак. Відступ загону Пулло під натиском Ташу-Хаджі в фортецю Внєзапная.
  • 1837 р. лютий — На запрошення чеченських ватажків Ташу-Хаджі, Уді-Мули, Домбая, Умахана та Оздеміра, імам Шаміль із загоном дагестанців прибув до Чечні.
  • 1837 9 або 21 лютого — Перемога Фезі над об'єднаними силами Шаміля і Ташу-Хаджі на річці Хулхулау біля селища Автури.
  • 1837 р. Квітень — Будівництво Ташу-Хаджі укріплення при урочищі Ахмат-Тала на правому березі річки Аксай, поблизу аула Мескети.
  • 1837 р. квітень — Таємна угода між Шамілем та Ташу-Хаджі про узгоджені дії проти імперських військ у Чечні та Дагестані.
  • 1839 10 травня — Бій між військами генерала Граббе і загоном Ташу-Хаджі біля селища Мескети. Поранення поручика А. Мілютіна — майбутнього військового міністра Росії. Відступ Ташу-Хаджі до Беною.
  • 1839 р. Весна — Ташу-Хаджі робить безперервні набіги на Кавказьку лінію з метою відвернути імперські сили від Дагестану.
  • 1840 р. кінець лютого, початок березня — чеченці та терські кумики під керівництвом Шоїп-мулли Цонтороєвського, Джаватхана Даргоєвського (помер від ран у 1842), Ташу-Хаджі Ендрієвського, Уді-мулли (1770—1854) -Езірхі (1796—1840 (загинув у бою)) Гордалінських, Іси Гендергеноєвського (помер у 1845) піднімають повстання і пропонують Шамілю очолити його.
  • 1840 16 травня — Напад Ташу-Хаджі на фортецю Внєзапная.
  • 1840 5 або 17 червня — Взяття загонами Шаміля і Ташу-Хаджі селища Зубутлі в Салатавії. Перехід салатівських аулів на бік Чечні, що повстала[34].
  • 1843 — смерть Ташу-хаджі від отриманих в бою ран.

Творчість ред.

У Ташу-Хаджі, крім творів арабською мовою, є ряд його творів і кумицькою мовою — «Валіюллагь Гьажі хариб болг'анда…», «Мюрютюм мені, екібіз де бір елда болайыкъ…», "Насиплілер даат к'ылаг… З них найбільший інтерес представляє перше, в якому він виклав причини, що спонукали його покинути Ендірей[35].

Примітки ред.

  1. ↑ Назир ад-Дургели. Услада умов в биографиях дагестанских ученых. — Москва, 2012. — С. 142.
  2. ↑ Дадаев, Юсуп Усманович. Государство Шамиля: социально-экономическое положение, политико-правовая и военно-административная система управления: тема диссертации и автореферата по ВАК 07.00.02.
  3. ↑ ВЕСТНИК ИНСТИТУТА ИАЭ. 2014. № 4. С. 11—32. УДК 930.001.12 ВОСТОКОВЕДНЫЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В ДАГЕСТАНЕ А. Р. Шихсаидов, Институт ИАЭ ДНЦ РАН, Махачкала
  4. ↑ Ш. А. Гапуров. Россия и Чечня: последняя треть XVIII--первая половина XIX века / Академия Наук ЧР. — 2009. — С. 404.
  5. ↑ М. Ахмадов. Чеченская традиционная культура и этика // ГУ «Литературно-художественный журнал 'Вайнах'». — 2006. — 6 травня. — С. 144.
  6. ↑ Р
  7. ↑ а б Н.И. Покровский. Кавказские войны и имамат Шамиля. — Москва : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2000.
  8. ↑ а б Гаммер М. Шамиль. Мусульманское сопротивление царизму. Завоевание Чечни и Дагестана. — КРОН-ПРЕСС, 1998. — С. 101.
  9. ↑ а б Ташав-хаджи Эндиреевский. Архів оригіналу за 11 серпня 2021. Процитовано 10 липня 2022.
  10. ↑ а б Арслан Магомедсолтанович Халилов, Мурад Магомедович Идрисов. Шамиль в истории Северного Кавказа и народной памяти. — 1998. — С. 80.
  11. ↑ а б Фурман Д. Е. Чечня и Россия: общества и государств. — 1999. — С. 101.
  12. ↑ а б Amjad M. Jaimoukha. The Chechens: A Handbook.Psychology Press,. — 2005.
  13. ↑ а б Antero Leitzinger, Kirja-Leitzinger. Caucasus and An Unholy Alliance. — 1997.
  14. ↑ а б Дауев, Саламу Ахмедович. Чечня: коварные таинства истории. — Русь, 1999. — С. 100—105.
  15. ↑ Акты, собранные Кавказской археографической комиссией, 1881, с. 389, 596, 1002.
  16. ↑ Стасов, 1876, с. 147.
  17. ↑ Казбек, 1885, с. 35, 40, 41.
  18. ↑ Богуславский, 1892, с. 439.
  19. ↑ Емельянова, 2003, с. 173.
  20. ↑ Neue Seite 74
  21. ↑ Вестник СПбГУ. Сер. 2. 2012. Вып. 4 Д. В. Овсянников ТАШУ-ХАДЖИ: СУФИЙ И ПОЛИТИК
  22. ↑ Мухаммад Тахир аль-Карахи. Хроника: о Дагестанских войнах в период Шамиля / Труды НИИ востоковедения АН СССР, т. XXXV. — 1941. — С. 82.
  23. ↑ Казбек, 1876, с. 35, 40, 41.
  24. ↑ а б Я. З. Ахмадов, Э. Х. Хасмагомадов. История Чечни в XIX—XX веках. — Москва, 2005. — С. 134.
  25. ↑ Каяев Замир-Али. Тарикат и мюридизм в Дагестане. — № 4 / Советский Дагестан. — 1990. — С. 84.
  26. ↑ Закс А. Б. Из истории первого периода имамата Шамиля. Ташев хаджи — наиб Шамиля. — 1946. — С. 96.
  27. ↑ С. Дауев. Чечня: Коварные таинства истории. — С. 104—107.
  28. ↑ А. Айдамиров. Хронология истории Чечено-ингушетии. — Грозный : Книга, 1991. — С. 43.
  29. ↑ Закс А. Б. Из истории первого периода имамата Шамиля. Ташев хаджи — наиб Шамиля. — С. 83.
  30. ↑ Гаммер М. Шамиль. Мусульманское сопротивление царизму. Завоевание Чечни и Дагестана. — С. 119.
  31. ↑ Гаммер М. Шамиль. Мусульманское сопротивление царизму. Завоевание Чечни и Дагестана. — С. 122.
  32. ↑ И. И. Ханмурзаев (н.с.), ДНЦ РАН, статья Великий шейх Ташев-хаджи из Эндирея
  33. ↑ Закс А. Б. Из истории первого периода имамата Шамиля. Ташев хаджи — наиб Шамиля. — С. 102.
  34. ↑ Хронология истории Чечено-Ингушетии
  35. ↑ Кумыкский мир. И.Ханмурзаев. Статья. Ташав-хаджи Эндирейский

Література ред.

  • Акты, собранные Кавказской археографической комиссией: Том VIII. с. 389,596,1002.
  • Стасов В. В. Очерк событий на Кавказе 1835—1850 гг. // Русская Старина : журнал. — 1876. — 6 травня.
  • История Апшеронского полка, 1700—1892 / Сост. Л. А. Богуславский (в 3-х т.). — СПб. : тип. М-ва пут. сообщ. (А. Бенке), 1892. — [4], VIII, 552, XV с.
  • Казбек Г. Н. Куринцы в Чечне и Дагестане, 1834—1861 г. : очерк истории 79-го пехотного Куринского его императорского высочества великого князя Павла Александровича полка / сост. Казбек; под ред. Чернявского. — Тифлис: Тип. А. А. Михельсона, 1885. — [2], XVIII, 484, 50, [1] с., [3] л. карт., план.
  • Емельянова Н. М. Мусульмане Осетии: на перекрёстке цивилизаций. — М., 2003. — ISBN 5-93719-037-8.
  • Закс А. Б. Ташев-Хаджи // Вопросы истории. — М., 1993. — № 4 (6 травня). — С. 140—145. — ISSN 0042-8779.
  • Казиев Ш. М. Имам Шамиль. ЖЗЛ. М., Молодая гвардия, 2010 ISBN 5-235-02677-2.
  • Ханмурзаев И. И. Великий шейх Ташев-хаджи из Эндирея // Исламоведение. — Махачкала : Изд-во ДГУ, 2012. — № 1 (11) (6 травня). — С. 104—107. — ISSN 2077-8155.
  • Шарафутдинова Р. Ш. Письмо наиба Ташев-Хаджи к Шамилю // Письменные памятники Востока: Историко-филологические исследования : ежегодник. — М. : Наука, 1977. — 6 травня. — С. 86—89.
  • Сулейманов А. С. Топонимия Чечни / Ред. Т. И. Бураева. — Грозный : ГУП "Книжное издательство", 2006. — 711 с. — 5000 прим. — ISBN 5-98896-002-2.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ташу-Хаджі&oldid=40524385