Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Та́зи (удэ́) – один з нечисленних корінних народів на Далекому Сході Російської Федерації, чисельність якого налічує 276 чоловік. Проживають переважно у Ольгинському районі Приморського краю. Де-які представники народу проживають у інших районах Російської Федерації. Є спорідненими з удегейцями й нанайцями. У радянський час розглядалися як частина удегейців.[2][3] 2000 року тази були визначені як окремий етнос групи корінних нечисленних народів Російської Федерації.[4]

Тази
Кількість Російська Федерація: 274 (2010 рік)[1]
Ареал
Близькі доудегейці, нанайці
Входить дотунгусо-маньчжурські народи і Сино-тибетські народиd
Моватазька, російська
Частка тазького населення району у загальній чисельності тазів в РФ

Історія

ред.

Народність тазів сформувалася у другій половині XIX століття. Ця етнічна група має метисне походження й сформувалася внаслідок змішування удегейців й нанайців з манчжурами й китайцями.[4] У 1860-х роках розпочалася інтенсивна колонізація Усурійського краю росіянами та китайцями. Китайці приїздлили сюди спочатку лише на заробітки й потім їхали на батьківщину.[5] Згодом частина китайців залишалася у цьому регіоні. Приходили у Росію майже виключно китайці-чоловіки, без сімей. Тому китайці охоче вступали у шлюб з місцевими жінками. Найпівденніша частина удегейців поступово сильно китаїзувалася. Місцеві жителі називали таких удегейців китайським ім’ям дацзи, що у мові місцевих росіян і не росіян набуло звучання тази.[6]

Посилання

ред.
  1. а б в г д е Всероссийские переписи населения 2002 2010 годов. Архів оригіналу за 9 червня 2014. Процитовано 8 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)
  2. Тазы // Большая советская энциклопедия. М., Т. 41, 1956.
  3. Тазы. Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
  4. а б Энциклопедический словарь. 2009.
  5. Удэгейцы // Народы России. Энциклопедия. – М., 1994. Стр. 353.
  6. Китайцы // Народы России. Энциклопедия. – М., 1994. Стр.159.