Сурастрі Карма Трімурті
Сурастрі Карма Трімурті (індонез. Surastri Karma Trimurti, нід. Soerastri Karma Trimoerti), також відома як С. К. Трімуті (індонез. S. K. Trimuti; 11 травня 1912) — 20 травня 2008 — індонезійська журналістка, письменниця та вчителька, що брала участь у індонезійському русі за незалежність[en] від колоніальної влади Нідерландів.[2] Пізніше з 1947 по 1948 першою займала посаду міністерки праці Індонезії в уряді прем'єр-міністра Аміра Шарифуддіна.
| Сурастрі Карма Трімурті | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
11 травня 1912 Нідерландська Ост-Індія |
| Померла |
20 травня 2008[1] (96 років) Джакарта, Індонезія |
| Країна |
 Індонезія |
| Діяльність | журналістка, політична діячка, вихователька, письменниця |
| Alma mater | Університет Індонезія |
| Знання мов | індонезійська |
| Партія | Labour Party of Indonesiad |
| У шлюбі з | Sayuti Melikd |
Біографія ред.
Раннє життя ред.
Сурастрі Карма Трімурті народилася 11 травня 1912, in Соло, Центральна Ява.[3] Навчалася в Педагогічній школі для дівчат (Sekolah Guru Putri).[4][5]
Індонезійський рух за незалежність ред.
У 1930-ті стала активною учасницею індонезійського руху за незалежність[en] офіційно долучившись до індонезійської націоналістичної партії Партіндо[en] 1933 року, незадовго після закінчення навчання у Tweede Inlandsche School.[5]
Трімурті розпочала свою кар'єру як учитель початкової школи після закінчення Tweede Inlandsche School.[5] У 1930-ті викладала в початкових школах у Бандунзі, Суракарті та Баюмасі[en].[5] Однак 1936 року її заарештовано нідерландськими органами влади за розповсюдження антиколоніальних памфлетів[en]. За це її ув'язнено на 9 місяців у в'язниці Булу в Семаранзі.[2]
Після виходу з в'язниці Трімурті полишила кар'єру вчительки й почала займатися журналістикою.[5] Незабаром вона стала добре відомою в журналістських та антиколоніальних колах як журналістка-критик.[2] Трімурті часто використовувала різні скорочені псевдоніми на основі її справжнього імені, як то Трімурті (Trimurti) або Карма (Karma) у своїх працях для того, щоб уникнути нового арешту з боку нідерландської колоніальної влади. Упродовж репортерської кар'єри Трімурті працювала на низку індонезійських газет, зокрема Pesat, Panjebar Semangat, Genderang, Bedung та Pikiran Rakyat.[5] Pesat вона випускала самостійно разом зі своїм чоловіком. В епоху японської окупації Індонезії, Pesat було заборонено військовим урядом Японії. Саму Трімурті в цей період було заарештовано й піддано тортурам.[6]
Після незалежності ред.
Як відому борчиню за права робітників[en] Трімурті було призначено першою в Індонезії міністеркою праці в уряді прем'єр-міністра Аміра Шарифуддіна. На цій посаді вона працювала з 1947 по 1948. Була частиною виконавчого комітету Лейбористської партії Індонезії[en], очолювала її жіноче крило: Фронт робітниць.[7][8][9]
1950 року співзаснувала Gerwis, індонезійську жіночу організацію, яку пізніше було перейменовано на Рух жінок Індонезії. Покинула організацію у 1965.[2] У віці 41 років продовжила здобувати освіту: вивчала економіку в Університеті Індонезії.[10] Щоб завершити навчання в 1959 році відхилила пропозицію стати міністеркою соціальних справ Індонезії.[5]
1980 року була членкинею і підписанткою Петиції 50[en],[5] що протестувала проти Сухартового використання панчасили[en] проти його політичних опонентів. Підписанти Петиції п'ятидесяти включали видатних борців за незалежність Індонезії, а також урядовців і військових, як то Трімурті та колишній губернатор Джакарти[en] Алі Садікін[en].[2]
Смерть ред.
С. К. Трімурті померла о 18:20 20 травня 2008 у віці 96 років в Армійському госпіталі Гатот Суброто (RSPAD) в Джакарті, де вона пролежала 2 тижні.[11] Її здоров'я погіршувалося й обмежило її пересування її кімнатою впродовж всього року до того.[2] За словами її сина, Геру Баскоро, Трімурі померла від розриву вени. Серед інших її симптомів також були низький рівень гемоглобіну та високий кров'яний тиск.[5]
На її честь в державному палаці в Центральній Джакарті[en] було проведено церемонію, що вшановувала її як «героїню незалежності Індонезії».[5] Похована на кладовищі для героїв Калібата[en].[4]
Особисте життя ред.
У 1938 вийшла заміж за Мугаммада Ібну Саюті[en], друкаря декларації незалежності Індонезії, яку було проголошено Сукарно 17 серпня 1945.[2][6] Трімурті провела більшість її решти життя в орендованій резиденції в Бекасі, Західна Ява.[2]
Примітки ред.
- ↑ а б https://web.archive.org/web/20090111162729/http://www.kompas.com:80/index.php/read/xml/2008/05/20/20101343/wartawan.tiga.zaman.sk.trimurti.meninggal.dunia
- ↑ а б в г д е ж и Former governor Ali Sadikin, freedom fighter SK Trimurti die. Jakarta Post. 21 травня 2008. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ (Agustina, 2009, с. 120)
- ↑ а б (Anwar, 2009, с. 253)
- ↑ а б в г д е ж и к л Yuliastuti, Dian (21 травня 2008). Freedom Fighter SK Trimurti Dies. Темпо. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 7 червня 2008.
- ↑ а б (Anwar, 2009, с. 254)
- ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2004. Процитовано 12 жовтня 2004.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Ford, Michele; Parker, Lyn (2008). Women and Work in Indonesia. London: Routledge. с. 121. ISBN 9780415402880.
- ↑ Blackburn, Susan (2004). Women and the State in Modern Indonesia. Cambridge: Cambridge University Press. с. 176.
- ↑ (Anwar, 2009, с. 256)
- ↑ (Anwar, 2009, с. 252)
Джерела ред.
- Agustina, Fenita (2009). 100 Great Women: Suara Perempuan yang Menginspirasi Dunia. Yogyakarta: Jogja Bangkit Publisher. ISBN 978-602-8620-28-4.
- Anwar, Rosihan (2009). Sejarah Kecil Petite Histoire Indonesia. Jakarta: Penerbit Buku Kompas. ISBN 978-979-709-429-4.