Вікіпедія

Сядь за кермо моєї машини

«Сядь за кермо моєї машини» (яп. ドライブ・マイ・カー) — японський художній фільм режисера Рюсуке Хамаґучі, екранізація оповідання Харукі Муракамі. Прем'єра відбулася на Каннському кінофестивалі 2021 року, де картина отримала приз за найкращий сценарій.

Сядь за кермо моєї машини
яп. ドライブ・マイ・カー
Жанр драматичний фільм
Режисер Рюсуке Хамаґучі
Продюсер Teruhisa Yamamotod
Сценарист Рюсуке Хамаґучі і Takamasa Ōed
На основі Drive My Card
У головних
ролях		 Hidetoshi Nishijimad, Masaki Okadad, Reika Kirishimad, Tōko Miurad, Sonia Yuand, Park Yu-rimd, Jin Dae-yeond і Ahn Hwi-taed
Оператор Hidetoshi Shinomiyad
Дистриб'ютор Bitters Endd, Mozinetd[1] і HBO Max[d]
Тривалість 179 хв.
Мова японська
Країна  Японія
Рік 2021
Касові збори 15 319 767 $[2]
IMDb ID 14039582
dmc.bitters.co.jp
CMNS: Сядь за кермо моєї машини у Вікісховищі

Сюжет ред.

Головний герой – театральний режисер Юсуке Кафуку. Він любить п'єсу Чехова «Дядько Ваня» і знає її напам'ять. Ото Кафуку, дружина головного героя, диктує йому сценарії творів після того, як вони займаються сексом, а він їх записує. Через деякий час Ото знайомить Юсуке зі своїм колегою, молодим актором Такацукі Кодзі. Одного разу Юсуке відправляється на конференцію, але його політ скасовують, і він застає дружину за сексом з молодим коханцем вдома, і не втрачаючи самовладання видаляється, після чого відправляється в готель, не видавши своєї присутності. По поверненні з конференції, будучи в роздумах про зраду дружини, Юсуке потрапляє в аварію, але відбувається лише легким переляком. У лікарні за результатами аналізів лікар повідомляє йому та Ото, що у нього розвивається глаукома у лівому оці, що, ймовірно, і спричинило аварію. Ото турбується про стан чоловіка, але не розповідає йому про зраду, а Юсуке не знає, як про неї заговорити. Одного разу Ото каже, що хоче поговорити з Юсуке ввечері, але, повернувшись із роботи, він знаходить Ото бездиханною: вона померла від мозкового крововиливу.

Через два роки Юсуке запрошують поставити «Дядю Ваню» на театральному фестивалі у Хіросімі та дають водія, мовчазну дівчину у кепці, Місакі Ватарі. Між ними поступово виникають щирі, довірливі стосунки. Місакі розповідає йому про те, що народилася в селі на Хоккайдо і навчилася добре водити через те, що за неакуратне водіння її била мати, а також про те, що мати померла, коли їхню хату розчавив зсув. Юсуке проводить прослуховування і бере в п'єсу акторів, які грають різними мовами, у тому числі корейською жестовою мовою, а Такацукі, попри свою молодість, отримує роль Дяді Вані.

Такацукі запрошує Юсуке до бару, де кілька разів агресивно поводиться з іншими відвідувачами, а потім сідає до машини Юсуке, і Місакі підвозить його до готелю. Всю подорож вони обговорюють Ото. Такацукі розповідає Юсуке закінчення останнього сценарію Ото. Юсуке повідомляє, що не говорив дружині про те, що знає про її численні зради, бо боявся її втратити, і про те, як вони втратили чотирирічну дочку, якій зараз було б 23 (вік Місакі).

На одній із наступних репетицій Такацукі заарештовує поліція: у барі він побив чоловіка, який згодом помер. Продюсери вистави вмовляють Юсуке зіграти Дядю Ваню. Він вирушає разом із Місакі на її батьківщину, щоб обміркувати свої дії.

На Хоккайдо Місакі зізнається, що не стала рятувати свою матір під час зсуву ґрунту, хоча в неї був на це час. Юсуке у відповідь зізнається, що спеціально спізнився з роботи в день смерті Ото, боячись скандалу. Після цього вони повертаються до Хіросіми і Юсуке грає Дядю Ваню, публіка приймає спектакль овацією.

Остання сцена фільму — Місакі, яка переїхала до Південної Кореї, купує продукти в супермаркеті та сідає в машину тієї ж марки, як у Юсуке, де сидить собака.

У ролях ред.

  • Хідетосі Нісідзіма — Юсуке Кафуку
  • Токо Міура — Місакі Ватарі
  • Масакі Окада — Кодзі Такацукі
  • Рейка Кірісіма — Ото Кафуку
  • Пак Юрим — Лі Юн-а
  • Чжин Тейон — Кон Юнсу
  • Соня Юань — Дженіс Чан
  • Сатоко Абе — Юхара

Виробництво та прем'єра ред.

Фільм був уперше показаний на кінофестивалі у Каннах у липні 2021 року в рамках основної програми.

Відгуки та оцінки ред.

Фільм став переможцем голосування журі Screen International. За словами Лізи Ніссельсон зі Screen Daily, «Сядь за кермо моєї машини» — картина «явно не для широкої публіки», яка, втім, відрізняється привабливими персонажами, добре опрацьованим сюжетом і якісною музикою. Стівен Далтон із The Hollywood Reporter відзначив дуже повільний темп розвитку сюжету та великоваговість картини, які частково врівноважуються поетичністю сюжету та добротністю режисури[3].

Згідно з агрегатором Rotten Tomatoes, 98 % відгуків критиків на фільм були позитивними (зі 104 рецензій)[4]. Згідно з агрегатором Metacritic, фільм отримав від критиків середню оцінку 9 з 10 (на основі 35 рецензій)[5]. Кілька десятків видань включили його до своїх списків кращих фільмів року[6], а Los Angeles Times[7], The New York Times[8] та The Wall Street Journal[9] назвали його найкращим фільмом року. За включеннями до списків кращих за рік фільм поступився тільки картині «У руках пса»[10].

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Terjesztésre kerülő filmalkotások és artfilmek nyilvántartása — NMHH.
  2. ↑ https://www.boxofficemojo.com/title/tt14039582
  3. ↑ Рюсукэ Хамагути представил в Каннах Drive My Car. Бюллетень кинопрокатчика. Метрополитэн Медиа. 12 липня 2021. Процитовано 19 липня 2021.
  4. ↑ Drive My Car — Rotten Tomatoes
  5. ↑ https://www.metacritic.com/movie/drive-my-car
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 грудня 2021. Процитовано 13 січня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Best movies of 2021, and how to watch or stream them — Los Angeles Times
  8. ↑ Best Movies of 2021. The New York Times. 6 грудня 2021. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022. (англ.)
  9. ↑ The Best Movies of 2021: Finding Pleasure in Diverse Films — WSJ
  10. ↑ Film Critic Top 10 Lists — Best Movies of 2021 [Архівовано 2021-12-16 у Wayback Machine.] — Metacritic
  11. ↑ Кинокритики США выбрали лучший фильм. www.proficinema.ru (рос.). Процитовано 11 січня 2022.
  12. ↑ Стали известны лауреаты премии «Золотой глобус». www.kinometro.ru (англ.). Процитовано 10 січня 2022.
  13. ↑ Awards Record (англ.). Asian Film Awards. 29 березня 2023. Архів оригіналу за 29 березня 2023. Процитовано 7 червня 2023.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сядь_за_кермо_моєї_машини&oldid=42373311