Вікіпедія

Східноафриканське співтовариство

Східноафрика́нське співтовари́ство (САС) (англ. The East African Community (EAC)) — міжурядова організація, що включає в себе шість Східно-Африканських країн (Бурунді, Кенія, Руанда, Південний Судан, Танзанія та Уганда)[1]. Поль Кагаме, президент Руанди, є нинішнім головою Східноафриканського співтовариства. САС було засноване 1967 року, занепало 1977 року і було офіційно відроджено 7 липня 2000 року [2]. 2008 року після переговорів зі спільнотою розвитку Півдня Африки і Економічним співтовариством країн Східної та Південної Африки, САС погодилось розширити зону вільної торгівлі та включити держави-члени всіх трьох спільнот. САС є одним із стовпів Африканського економічного співтовариства.

Східноафриканське співтовариство
Емблема САС
прапор
Країни-учасниці САС
Абревіатура EAC(англ.), CAE(фр.), 東共體(кит. трад.), 东共体(кит. спр.), CAO(італ.), CAO(ісп.), CAO(кат.), CAO(астур.), OAG(нід.), CAO(порт.), ВАС(рос.), САС(укр.), ŞAC(азерб.), OAK(еспер.), CAO(галіс.)
Тип міжурядова організація
міжнародна організація
Засновано 2000 рік
Штаб-квартира Танзанія Аруша
Членство Бурунді Бурунді
Кенія Кенія
Руанда Руанда
Південний Судан Південний Судан
Танзанія Танзанія
Уганда Уганда
Офіційні мови англійська, суахілі
Центральний орган Саміт глав держав САС
Генеральний секретар Ліберат Мфумукеко
Голова Саміту глав держав Поль Кагаме
Голова Ради міністрів Річард Сезібера
Вебсайт: eac.int
CMNS: Східноафриканське співтовариство у Вікісховищі

САС є потенційним попередником для створення Східно-Африканської Федерації. 2010 року САС запустило свій власний загальний ринок товарів, праці та капіталу в регіоні, з метою єдиної валюти до 2012 року та повної політичної федерації до 2023 року [3].

Країни-учасниці ред.

Регіон Східної Африки займає площу 1,8 мільйона квадратних кілометрів з населенням близько 132 млн (липень 2009) і має значні природні ресурси. У Кенії й Танзанії відносно мирним шляхом пройшло здобуття незалежності, на відміну від війн і громадянських заворушень, які мали місце в Руанді, Бурунді та Уганді. Сьогодні Східна Африка прагне до підтримання стабільності та процвітання в умовах триваючих конфліктів в ДР Конго і на Африканському розі. Найпоширенішими мовами Східної Африки є мови суахілі, англійська, кірунді та руандійська, хоча французька також поширена в Бурунді та Руанді.

Дезінтегруючі фактори ред.

У Східноафриканському співтоваристві практично створена зона вільної торгівлі, ведеться взаємне економічне співробітництво. Але статичний і динамічний ефект створення торгівлі та інвестицій мінімальний в силу переважаючого впливу дезінтегруючих факторів:

  • низький рівень економічного розвитку країн-партнерів (в основі структури економіки — сільське господарство), Монокультурна товарна структура експорту; вузька виробнича база; нестійкість національних економік щодо світових економічних криз
  • економічна диференціація між країнами за обсягом ВВП, темпів інфляції та дефіциту платіжних балансів
  • відсутність політичної спільності, слабкість національних державних структур, що вимагає формування жорсткої інституційної структури з доданням наднаціональних функцій
  • відсутність загальновживаної мови у регіоні[4]
  • паралельна участь країн в інших африканських угрупованнях. Кенія та Уганда входять до складу КОМЕСА і в Міжурядовий орган з розвитку Східної Африки (ІГАД), а Танзанія — в САДК
  • відсутність фіксованих тимчасових рамок щодо зниження мита
  • невпевненість країн-членів у важливості та можливості досягнення поставлених цілей
  • прийняття рішень, не підкріплених практичними кроками. Так, 1997 року введено єдиний східноафриканський документ для туристів, що не вимагає візи, але реальні заходи по вільному переміщенню осіб не прийняті досі [5]
  • різнорідність у конфесійному плані, котра утворює складні конфліктні ситуації всередині країн регіону.[4]
  • трайбалізм. Збільшення кількості міжетнічних сутичок, які складно врегульовувати на території майбутньої федерації.[4]

Плани ред.

Договір 2004 року передбачав митний союз з єдиною валютою — східноафриканським шилінгом, який повинен бути введений в обіг в період від 2011 до 2015 року. Існували також плани політичного союзу, Східно-Африканської Федерації, з загальним президентом (спочатку на ротаційній основі), і єдиний парламент до 2010 року. Однак деякі експерти, які як експерти з громадського кенійського Інституту суспільно-політичних досліджень і аналізу відзначили, що плани, які мали бути виконаними до 2010 року, були занадто амбіційними, оскільки ряд політичних, соціальних та економічних проблем ще не вирішені повністю [5].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Overview of EAC. www.eac.int. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 25 січня 2020.
  2. ↑ EAC Quick Facts. Архів оригіналу за 19 березня 2009. Процитовано 19 березня 2009.
  3. ↑ FACTBOX-East African common market begins | News by Country | Reuters [Архівовано 18 січня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. ↑ а б в Орлов С.Ю.: "Етнокультурна складова у процесах утворення Східноафриканської федерації" (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 березня 2022. Процитовано 24 травня 2020.
  5. ↑ а б Інтеграція в Африці Костюніна Г.М. [Архівовано 15 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

Література ред.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Східноафриканське співтовариство
  Це незавершена стаття про організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про Танзанію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про Кенію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про Уганду.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Східноафриканське_співтовариство&oldid=39711549