Відкрити головне меню
Члени об'єднання

Східноафрика́нське співтовари́ство (САС) (англ. The East African Community (EAC)) — міжурядова організація, що включає в себе п'ять Східно-Африканських країн (Бурунді, Кенія, Руанда, Танзанія та Уганда) [1]. П'єр Нкурунзіза, президент Республіки Бурунді, є нинішнім головою Східноафриканського співтовариства. САС було засноване 1967 року, занепало 1977 року і було офіційно відроджено 7 липня 2000 року [2]. 2008 року після переговорів зі спільнотою розвитку Півдня Африки і Економічним співтовариством країн Східної та Південної Африки, САС погодилось розширити зону вільної торгівлі та включити держави-​​члени всіх трьох спільнот. САС є одним із стовпів Африканського економічного співтовариства.

САС є потенційним попередником для створення Східно-Африканської Федерації. 2010 року САС запустило свій власний загальний ринок товарів, праці та капіталу в регіоні, з метою єдиної валюти до 2012 року та повної політичної федерації до 2015 року [3].

Зміст

Країни-учасниціРедагувати

Регіон Східної Африки займає площу 1,8 мільйона квадратних кілометрів з населенням близько 132 млн (липень 2009) і має значні природні ресурси. У Кенії й Танзанії відносно мирним шляхом пройшло здобуття незалежності, на відміну від війн і громадянських заворушень, які мали місце в Руанді, Бурунді та Уганді. Сьогодні Східна Африка прагне до підтримання стабільності та процвітання в умовах триваючих конфліктів в ДР Конго і на Африканському розі. Найпоширенішими мовами Східної Африки є мови суахілі, англійська, кірунді та руандійська, хоча французька також поширена в Бурунді та Руанді.

Дезінтегруючі факториРедагувати

У Східноафриканському співтоваристві практично створена зона вільної торгівлі, ведеться взаємне економічне співробітництво. Але статичний і динамічний ефект створення торгівлі та інвестицій мінімальний в силу переважаючого впливу дезінтегруючих факторів:

  • низький рівень економічного розвитку країн-партнерів (в основі структури економіки — сільське господарство), Монокультурна товарна структура експорту; вузька виробнича база; нестійкість національних економік щодо світових економічних криз
  • економічна диференціація між країнами за обсягом ВВП, темпів інфляції та дефіциту платіжних балансів
  • відсутність політичної спільності, слабкість національних державних структур, що вимагає формування жорсткої інституційної структури з доданням наднаціональних функцій
  • паралельна участь країн в інших африканських угрупованнях. Кенія та Уганда входять до складу КОМЕСА і в Міжурядовий орган з розвитку Східної Африки (ІГАД), а Танзанія — в САДК
  • відсутність фіксованих тимчасових рамок щодо зниження мита
  • невпевненість країн-членів у важливості та можливості досягнення поставлених цілей
  • прийняття рішень, не підкріплених практичними кроками. Так, 1997 року введено єдиний східноафриканський документ для туристів, що не вимагає візи, але реальні заходи по вільному переміщенню осіб не прийняті досі [4]

ПланиРедагувати

Договір 2004 року передбачав митний союз з єдиною валютою — східноафриканським шилінгом, який повинен бути введений в обіг в період з 2011 по 2015 роки. Існували також плани політичного союзу, Східно-Африканської Федерації, з загальним президентом (спочатку на ротаційній основі), і єдиний парламент до 2010 року. Однак деякі експерти, які як експерти з громадського кенійського Інституту суспільно-політичних досліджень і аналізу відзначили, що плани, які мали бути виконаними до 2010 року, були занадто амбіційними, оскільки ряд політичних, соціальних та економічних проблем ще не вирішені повністю [4].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Joint Communiqué of the eighth Summit of EAC Heads of State (англ.)
  2. EAC Quick Facts. Архів оригіналу за 19 березень 2009. Процитовано 19 березень 2009. 
  3. FACTBOX-East African common market begins | News by Country | Reuters (англ.)
  4. а б Інтеграція в Африці Костюніна Г.М. (рос.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати