Сура (проєкт)
Багатофункціональний радіокомплекс Сура — нагрівальний стенд, призначений для вивчення іоносфери. Розташований біля міста Васильсурська Нижньогородської області Росії, за 150 км від Нижнього Новгорода. Побудований 1963 року[1].
 | |
| Країна |  Росія |
| Розташування | Васильсурськ, Нижньогородська область |
  Сура Сура (Росія) | |
 | |
 Сура у Вікісховищі
| |
Управляється нижньогородським Науково-дослідним радіофізичним інститутом[1], відділ 8[2].
До складу комплексу входять антени, будівля радіопередавального комплексу, трансформаторна підстанція, лабораторний та господарський корпуси.
Опис
ред.Установка «Сура» випромінювє тонкий пучок радіохвиль потужністю приблизно до 200 МВт, який поглинається в іоносфері Землі, викликає її нагрівання та інші локальні збурення. Потім наземні датчики реєструють зміни у поведінці частинок, у полях та хвилях.
Розташування нагрівального стенда «Сура» в середніх широтах дозволяє йому проводити експерименти у відносно спокійних областях іоносфери[1].
На Сурі були відкриті коливання нейтральних частинок, що виникають у відповідь на збурення зарядженої плазми. Це відкриття показало, що іоносфера впливає на нижчі шари атмосфери. Раніше вчені вважали, що різні шари атмосфери не взаємодіють між собою взагалі або взаємодіють односторонньо — нижні шари впливають на верхні[1].
Однією з наукових задач для створення установки була розробка принципів далекого радіозв'язку, у тому числі зв'язку з підводними човнами на наддовгих радіохвилях, які планували генерувати за допомогою іоносфери. Експерименти показали, що іоносфера надто нестійка, і інтерес Міністерства оборони до проєкту зник[1].
Технічна інформація
ред.Установка є фазованою антенною решіткою, складається з трьох передавачів потужністю по 250 кВт і антенного поля 300 × 300 м[1], на якому розташовані 144 дипольні антени.
Частотний діапазон установки нагрівання — від 4,5 до 9,3 МГц. У середині діапазону досягається максимальне підсилення в зеніті, що становить приблизно 260 (~24 дБ), еквівалентна ізотропно випромінювана потужність (англ. EIRP, Equivalent Isotropically Radiated Power) установки складає 190 МВт (~83 дБВт).
Аналогічні наукові проєкти
ред.Подібним проєктом є «УРАН-1» в 5 км від Зміїва Харківської області (Україна)[3]. Іншим аналогом є радіотехнічна система «Горизонт» в Душанбе (Таджикистан), яка складається з 2 вертикальних прямокутних антен. У США є дві аналогічні станції — HAARP і обсерваторія HIPAS. Також США належить комплекс неподалік від обсерваторії Аресібо в Пуерто-Рико[1]. У Європі є два комплекси з дослідження іоносфери, обидва в Норвегії: потужніший радар EISCAT біля Тромсе і менш потужний SPEAR на архіпелазі Шпіцберген. Аналогічний комплекс[es] розташований у Хікамарці в Перу. Метою побудови всіх цих систем було вивчення іоносфери. Більшість з них має можливість стимулювати локальні ділянки іоносфери. Серед усіх цих приладів за випромінюваною потужністю з «Сурою» можна порівняти HAARP, Arecibo та EISCAT[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и Фишман, Роман. Совершенно не секретно. — Популярная механика. — 2019. — № 6.
- ↑ Отдел мониторинга верхней атмосферы Земли на основе контролируемых воздействий. Научно-исследовательский радиофизический институт (рос.). Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 25 серпня 2019.
- ↑ Радиоастрономический комплекс УРАН-2 [Архівовано 2012-02-03 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Офіційний сайт
- Официальный сайт
- Опис у Wikimapia
- Фотографії радіокомплексу «Сура»
- «Катрину» наслали российские «Дятлы»? // «Вести», 02.10.2005
- Эксперт: «Нижегородские учёные не могут вызвать ураган в США» Архівовано серпень 16, 2014 на сайті Wayback Machine.
- C.G.M. van 't Klooster, Yu. Belov, Yu. Tokarev, J.l. Bougeret, B. Manning and M. Kaiser, Experimental 9 MHz Transmission form Vasil'sursk in Russia to the WIND Spacecraft of NASA, «Preparing for the Future», Vol. 5, No. 4, December 1995.
- Понятов, А. Зачем греют небо : Мифы и правда. — Наука и жизнь. — 2013. — № 8. — С. 2—13. — ISSN 0028-1263.
- Полигон ФГБНУ НИРФИ Васильсурск. Научно-исследовательский радиофизический институт (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2013. Процитовано 25 серпня 2019.