Стеріл Остін
Стеріл Честер Остін-молодший (англ. Staryl Chester Austin, Jr.; 16 вересня 1920, Кондон, Орегон, США — 1 січня 2015, Сейлем, там же) — американський військовий діяч, бригадний генерал ПС США[2].
| Стеріл Остін | |
|---|---|
 | |
| Народження |
16 вересня 1920 Кондон, Орегон, США |
| Смерть |
1 січня 2015 (94 роки) або 13 січня 1965[1] (44 роки) Сейлем |
| Країна |
 США |
| Освіта | North Salem High Schoold |
| Війни / битви | Друга світова війна |
Стеріл Остін народився у 1920 році в Орегоні. У складі Повітряних сил як пілот літака-винищувача він брав участь у Другій світовій та корейській війнах. Після початку холодної війни Остін був відкликаний у США, де обіймав низку важливих командних постів на рівні штату Орегон. Вийшовши у відставку у званні бригадного генерала, Остін отримав призначення на посаду директора Департаменту у справах ветеранів штату, яку він обіймав протягом трьох років. Після виходу на пенсію Остін понад 20 років продовжував займатися справами ветеранів і допомагав організації бойскаутів, не перериваючи зв'язків зі своїми бойовими товаришами. Він помер у 2015 році у віці 94 років.
Біографія ред.
Молоді роки ред.
Стеріл Честер Остін народився 16 вересня 1920 року у місті Кондон у штаті Орегон[3]. Його батьком був Стеріл Честер Остін-старший (1891—1965), а матір'ю — Мейбл Жакінта, у дівоцтві Макморріс (1898—1993)[4][5]. Пізніше сім'я переїхала у Бенд, а у 1929 у Сейлем[5]. У 1938 році Остін закінчив Сейлемську середню школу[2].
Друга світова війна ред.
З раннього віку Стеріл цікавився авіацією й у 1941 році вступив на службу у Повітряний корпус Армії США[5]. 23 вересня 1942 року його перевели у цивільну льотну програму ПС Армії США, де почав тренування на чотирьох різних типах літаків. 1 жовтня 1943 року Остін отримав звання другого лейтенанта, після чого він став інструктором на Republic P-47 Thunderbolt, перед відрядженням до Європи[6]. Під час Другої світової війни Остін здійснив 58 бойових вильотів у складі 373-го винищувального крила 410-го винищувального ескадрону[6], який забезпечував підтримку з повітря наземних військ у Франції, Бельгії, Нідерландах і Німеччині[7], зокрема при Арденнській операції[5]. Пізніше в інтерв'ю він зізнавався, що, пілотом P-47 Thunderbolt, не брав участі у повітряних «собачих» боях — «ми були, як правило, нижчими за 10000 футів… обстрілюючи все, що рухалося, вантажівки чи поїзди, роблячи все, що могло допомогти припинити постачання німецьким військам»[6]. Остін вважав себе щасливчиком і наголошував, що був мало не збитий 88-міліметровою німецькою зенітною артилерією, кулі якої «пройшли близько від носа мого літака»[6].
Служба після війни ред.
Після закінчення війни Остін приєднався до ПС Національної гвардії у штаті Оклахома[3], де ще до війни вивчав авіаційну техніку[2]. Він взяв участь у корейській війні, під час якої здійснював польоти на Republic F-84 Thunderjet[6], але пізніше був відкликаний до Франції[5], для роботи у НАТО під час холодної війни[6]. Після повернення до США у 1953 році він вступив до ПС Національної гвардії штату Орегон і разом з сім'єю оселився у Портленді, у 1958 році отримав призначення до Військового департаменту Орегона та переїхав до Сейлу[5]. Пізніше він обіймав посади льотного офіцера та начальника адміністративного відділу[7], а також командувача 142-м винищувальним крилом[8]. У 1963 році він став бригадним генералом[2] і призначений помічником генерал-ад'ютанта штату Орегон[5]. У 1971 році під час звернення за юридичним висновком до генерального прокурора штату Орегон Лі Джонсону[en] у Пендлтоні, Остін, як член Асоціації Елкс, заперечував використання конвенцій організації як засобу для расової дискримінації. Оскільки у члени ордену не приймали афроамериканців, Джонсон зазначив, що федеральне субсидування асоціації порушуватиме Акт про громадянські права 1964 року та, ймовірно, закон штату[9]. У 1973 році Остін отримав призначення заступником генерал-ад'ютанта, протримавшись на цій посаді до своєї відставки[5].
У відставці ред.
Прослуживши 37 років в авіації, Остін вийшов у відставку у 1981 році та разом з полковником Джоном Барденом був присутній на параді на свою честь на авіабазі Портленд[3][7]. Пізніше, 9 січня того ж року губернатор штату Орегон Віктор Атія призначив Остіна на посаду директора Департаменту у справах ветеранів штату Орегон, яку він обіймав до грудня 1984 року[5][10]. Одним із завдань Остіна було спостереження за розподілом п'яти мільярдів доларів на будинки та фермерські програми кредитування, проте він постав перед фінансовими труднощами. Деякі з його зусиль щодо вирівнювання рівня бюджету, як-от підвищення процентних ставок за кредитами з плаваючою ставкою, зустріли опір, а у деяких випадках і подання позовів. Прихильники Стеріла, зокрема губернатор і скарбник штату, видали йому кредит для вжиття непопулярних заходів щодо підвищення фінансової складової програми. У статті «Associated Press» від 1984 року час перебування Остіна на посаді директора було описано, як «чотири бурхливі роки на одному з найпомітніших і найгарячіших владних постів у штаті»[11].
На пенсії ред.
Після виходу з департаменту Остін на громадських засадах працював у Консультативному комітеті ветеранів при губернаторі та Раді директорів Центру допомоги ветеранам Орегону[5]. Він лобіював інтереси ветеранів у Законодавчій асамблеї штату Орегон і на адміністративному рівні допомагав організації бойскаутів[5]. У 2005 році він став національним віцепрезидентом Асоціації льотчиків «P-47 Thunderbolt»[6], а 21 жовтня 2007 році введений у Зал авіаційної слави Орегону[5][7][10].
Смерть і похорон ред.
Стеріл Честер Остін-молодший помер 1 січня 2015 року у віці 94 років у Сейлемі[5]. Він пережив свого брата Вільяма та сестер Жакінту Барнс і Розмарі Даунінг, залишивши після себе брата Чарльза[5][12]. Похорон відбувся 10 січня на Національному цвинтарі «Вілламметт», а поминальна служба — у Першій християнській церкві Сейлема[5].
Особисте життя ред.
Був одружений з Жаклін Джадд Остін. У них народилися два сини: Стівен й Ендрю[5]. Стеріл Остін був активним членом Першої християнської церкви Сейлема, любив сидіти з двома онуками Ендрю Ван-Де-Босом і Трейвором Остіном, а також читати журнали про літаки[5].
Нагороди ред.
За свою кар'єру Стеріл Остін був нагороджений Орденом Меча[en], медаллю «За видатні заслуги» ПС США, Орденом «Легіон заслуг», Повітряною медаллю з сімома дубовими листками, медаллю «За Європейсько-африкансько-близькосхідну кампанію» з чотирма зірками за службу[5][7][10].
Примітки ред.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г State Boosts Guard Officer. Portland, Oregon: The Oregonian. 12 грудня 1963. с. 25.
- ↑ а б в Aerial Salutes Honor Retirees. Portland, Oregon: The Oregonian. 8 вересня 1980. с. 24.
- ↑ Staryl Chester Austin, Sr. Find A Grave. Процитовано 28 січня 2015.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Staryl Austin (obituary). Statesman Journal. Salem, Oregon: Legacy.com. 7 січня 2015. Архів оригіналу за 14 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015.
- ↑ а б в г д е ж Clark, Gloria. Thunderbolt Pilots Celebrate What Could Possibly Be Their Last Reunion // Oregon Sentinel : journal. — Vol. 3, no. 4. — P. 7. Архівовано з джерела 24 вересня 2015. Процитовано 2015-01-30.
- ↑ а б в г д Five Inducted into Oregon Aviation Hall of Honor. Airport Journals. Архів оригіналу за 8 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015.
- ↑ Annual Training at Gowen Field, 1954: Part 1 — Flight Operatio. 142nd Fighter Wing, Oregon Air National Guard. 16 липня 2014. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 28 січня 2015.
- ↑ Elks Denied Armory Use. Portland, Oregon: The Oregonian. 8 грудня 1971. с. 18.
- ↑ а б в Oregon War Pilot Inducted into Hall of Honor. Salem-News.com. 18 жовтня 2007. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015.
- ↑ Austin to Quit as Veterans' Chief. The Oregonian. Portland, Oregon: The Associated Press. 27 листопада 1984. с. 95.
- ↑ Rosemary Jean (Austin) Downing of Lincoln City passed away Dec. 31, 2012. News Lincoln County. 10 січня 2013. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 28 січня 2015.