Степова повсть — різновид мертвого надґрунтовного покриву, ґрунтовий горизонт (шар) з відмерлих, злежалих, але ще не повністю розкладених решток трав'янистої рослинності, який покриває поверхню ґрунту в степах . За своїм походженням і ролі в екосистемі степова повсть в степах є аналогом лісової підстилки в лісах. На болотах аналог степового повсті називається очісом[1].

Утворення степової повстіРедагувати

Степова повсть формується під природними степовими угрупованнями. У них щорічно, щоосені надземні органи рослин відмирають і лягають на ґрунт. З цього моменту починається процес їх розкладання. На швидкість цього процесу впливає кількість тепла і вологи. Чим їх більше, тим швидше йде розпад відмерлої рослинності. Якщо ж холодно або дуже сухо, то швидкість розкладання падає до мінімальних значень. В степах завдяки наявності холодних (зима) і посушливих (літо) сезонів, відмерла рослинність не встигає розкластися за один рік. В результаті новий опад нашаровується на старий, і утворюється пухкий килим з рослинних решток — степова повсть. Вона має товщину від 2-3 до 5 і більше см.[2]

Утворенню степової повсті у природних умовах заважають пожежі, поїдання і витоптування рослинності копитними тваринами. А на оброблюваних людиною угіддях накопиченню степової повсті перешкоджають сінокосіння і випас худоби. У зв'язку з масовою оранкою степів, в даний час степова повсть зустрічається в основному на невеликих ділянках заповідних степів, на яких сінокосіння не проводиться. За межами заповідників її зрідка можна виявити на деяких ділянках, не придатних для випасу і сінокосіння.

Окрім степової повсті, відмерлі органи рослин в степах можуть існувати у вигляді дрантя. Дрантям називають засохлі пагони, які не втратили зв'язок з рослиною (стоять на корені). Також дрантя позначають словом калдан. Утворення дрантя передує утворенню степової повсті.

У різних типах степів співвідношення степової повсті, дрантя і зелених пагонів різниться. Для типових степів структура наземної фітомаси на 50 % складається із зелених пагонів, на 35 % — з дрантя і на 15 % — зі степової повсті. У лугових степах частка зелених пагонів падає до 40-45 %, а дрантя і степова повсть в сукупності складають 55-60 % наземної фітомаси. В американських преріях, де випадає до 1000 мм опадів в рік, частка зелених пагонів знижується до 30-20 %, а частка дрантя і підстилки зростає до 70-80 % mertvykh-rastitelnykh-tkanej-ne-menshe-chem-zhivykh.

Вплив на розвиток ґрунтівРедагувати

Степова повсть є першим, верхнім горизонтом ґрунту. Цей горизонт характерний для нерозораних степових ґрунтів. Він є одним із джерел утворення перегною. Також його наявність позначається на зволоженні і температурному режимі нижчих шарів ґрунту.

Завдяки степовій повсті поліпшується затримання снігу на поверхні ґрунту. А її висока вологоємність сприяє поглинанню дощових і талих снігових вод. В результаті зменшується поверхневий стік і збільшується внутрішньоґрунтовий. Сприяючи ослаблення поверхневих потоків води, степова повсть служить фактором, що стримує ерозію.[3]

Також степова повсть має хороші теплоізоляційні властивості. Вона зменшує коливання температури в ґрунті і скорочує випаровування вологи з нього. Крім того, степова повсть грає роль фільтра, який затримує речовини, що містяться у воді, серед яких можуть бути важкі метали, залишки добрив і пестицидів.

При вирощуванні деяких сільськогосподарських культур застосовують мульчування. Мульча виступає в ролі штучного аналога степової повсті, покликаного зберігати вологісний і тепловий режим оброблюваного ґрунту.[4]

Степова повсть є додатковим джерелом надходження органічних речовин в степові ґрунти (основне джерело — відмерла підземна фітомаса, тобто залишки коренів). Особливості степової повсті впливають на перебіг процесу гуміфікації в степових ґрунтах. В опаді степів, на відміну від осаду широколистяних та хвойних лісів, міститься мало воску, смол, дубильних речовин. Через те в ньому багато азоту, кальцію, магнію та інших елементів живлення, які повністю нейтралізують органічні кислоти, що полегшує і прискорює гуміфікацію. Це визначає насиченість поглинаючого комплекса степових ґрунтів лугами, їх нейтральну і лужну (слабо лужну) реакцію.

Вплив на розвиток рослинностіРедагувати

 
Накопичення степової повсті при абсолютно-заповідному режимі в cтепу. Зліва — некосима ділянка зі степовою повстю, праворуч — косима ділянка.

Накопичуючись на поверхні ґрунту, степова повсть утворює механічний бар'єр, який заважає степовому відновлення рослин. Через неї насіння не можуть потрапити на ґрунт, а проростки не можуть пробитися до світла. Починає змінюватися видовий склад степових фітоценозів. Відбувається пригнічення дерновинних злаків. А кореневищні злаки навпаки, отримують кращі умови для розвитку і поширення. Ослаблення конкуренції з боку дерновинних злаків дає можливість розвиватися чагарникам і навіть деяким видам деревних рослин.

У природних умовах вплив степової повсті на рослинність стримується тваринами-фітофагами, перш за все копитними. До заселення людиною степів Євразії, на них паслися стада сайгаків і тарпанів. У північноамериканських преріях таку ж роль відігравали бізони і вилороги. У сучасних заповідниках, як правило, стада диких копитних відсутні. Тому в умовах абсолютно-заповідного режиму спостерігається деградація степів. Флористична різноманітність трав'янистої рослинності падає, розростаються чагарники, серед яких починають приживатися окремі екземпляри дерев. Щоб зупинити ці процеси, в степових заповідниках вдаються до помірного втручання — проводять сінокосіння або обмежений випас.[5]

Степова повсть як середовище проживанняРедагувати

У товщі степової повсті мешкають різні дрібні організми (членистоногі, водорості, гриби, бактерії), які відіграють важливу роль у розкладанні рослинних залишків. Різноманітність і чисельність мешканців степової повсті порівняно невелика і менше, ніж в інших видах мертвого покриву. Це зумовлено континентальним кліматом степів, при якому степова повсть більшу частину року перебуває або в сухому або мерзлому вигляді (непридатному для споживання мікроорганізмами, грибами, безхребетними).

ПриміткиРедагувати

  1. Титлянова А. А., Шибарева С. В. Подстилки в лесных и травяных экосистемах / Новосибирск: Изд-во СО РАН, 2012. — 135 с.
  2. Семенова-Тян-Шанская А. М. Динамика накопления и разложения мертвых растительных остатков в лугово-степных и луговых ценозах //Ботан. журн. — 1960. — Т. 45. — №. 9. — С. 1342—1350.
  3. Измаильский А. А. Как высохла наша степь. Предварительное сообщение о результатах исследований влажности почвы в Полтавской губернии в 1886—1893 гг. /Полтава,1893. — 117 c.
  4. Кирюшин В. И. Минимизация обработки почвы: перспективы и противоречия //Земледелие. — 2006. — №. 5. — С. 12-14.
  5. Лысенко Г. Н. Степные заповедники и абсолютно-заповедный режим: поиски компромисса //Степной бюллетень. — 2014. — № 40. — С. 11—15