Степова повсть
Степова повсть — різновид мертвого надґрунтовного покриву, ґрунтовий горизонт (шар) з відмерлих, злежалих, але ще не повністю розкладених решток трав'янистої рослинності, який покриває поверхню ґрунту в степах . За своїм походженням і ролі в екосистемі степова повсть в степах є аналогом лісової підстилки в лісах. На болотах аналог степового повсті називається очісом[1].
Утворення степової повсті ред.
Степова повсть формується під природними степовими угрупованнями. У них щорічно, щоосені надземні органи рослин відмирають і лягають на ґрунт. З цього моменту починається процес їх розкладання. На швидкість цього процесу впливає кількість тепла і вологи. Чим їх більше, тим швидше йде розпад відмерлої рослинності. Якщо ж холодно або дуже сухо, то швидкість розкладання падає до мінімальних значень. В степах завдяки наявності холодних (зима) і посушливих (літо) сезонів, відмерла рослинність не встигає розкластися за один рік. В результаті новий опад нашаровується на старий, і утворюється пухкий килим з рослинних решток — степова повсть. Вона має товщину від 2-3 до 5 і більше см.[2]
Утворенню степової повсті у природних умовах заважають пожежі, поїдання і витоптування рослинності копитними тваринами. А на оброблюваних людиною угіддях накопиченню степової повсті перешкоджають сінокосіння і випас худоби. У зв'язку з масовою оранкою степів, в даний час степова повсть зустрічається в основному на невеликих ділянках заповідних степів, на яких сінокосіння не проводиться. За межами заповідників її зрідка можна виявити на деяких ділянках, не придатних для випасу і сінокосіння.
Окрім степової повсті, відмерлі органи рослин в степах можуть існувати у вигляді дрантя. Дрантям називають засохлі пагони, які не втратили зв'язок з рослиною (стоять на корені). Також дрантя позначають словом калдан. Утворення дрантя передує утворенню степової повсті.
У різних типах степів співвідношення степової повсті, дрантя і зелених пагонів різниться. Для типових степів структура наземної фітомаси на 50 % складається із зелених пагонів, на 35 % — з дрантя і на 15 % — зі степової повсті. У лугових степах частка зелених пагонів падає до 40-45 %, а дрантя і степова повсть в сукупності складають 55-60 % наземної фітомаси. В американських преріях, де випадає до 1000 мм опадів в рік, частка зелених пагонів знижується до 30-20 %, а частка дрантя і підстилки зростає до 70-80 % mertvykh-rastitelnykh-tkanej-ne-menshe-chem-zhivykh.
Вплив на розвиток ґрунтів ред.
Степова повсть є першим, верхнім горизонтом ґрунту. Цей горизонт характерний для нерозораних степових ґрунтів. Він є одним із джерел утворення перегною. Також його наявність позначається на зволоженні і температурному режимі нижчих шарів ґрунту.
Завдяки степовій повсті поліпшується затримання снігу на поверхні ґрунту. А її висока вологоємність сприяє поглинанню дощових і талих снігових вод. В результаті зменшується поверхневий стік і збільшується внутрішньоґрунтовий. Сприяючи ослаблення поверхневих потоків води, степова повсть служить фактором, що стримує ерозію.[3]
Також степова повсть має хороші теплоізоляційні властивості. Вона зменшує коливання температури в ґрунті і скорочує випаровування вологи з нього. Крім того, степова повсть грає роль фільтра, який затримує речовини, що містяться у воді, серед яких можуть бути важкі метали, залишки добрив і пестицидів.
При вирощуванні деяких сільськогосподарських культур застосовують мульчування. Мульча виступає в ролі штучного аналога степової повсті, покликаного зберігати вологісний і тепловий режим оброблюваного ґрунту.[4]
Степова повсть є додатковим джерелом надходження органічних речовин в степові ґрунти (основне джерело — відмерла підземна фітомаса, тобто залишки коренів). Особливості степової повсті впливають на перебіг процесу гуміфікації в степових ґрунтах. В опаді степів, на відміну від осаду широколистяних та хвойних лісів, міститься мало воску, смол, дубильних речовин. Через те в ньому багато азоту, кальцію, магнію та інших елементів живлення, які повністю нейтралізують органічні кислоти, що полегшує і прискорює гуміфікацію. Це визначає насиченість поглинаючого комплекса степових ґрунтів лугами, їх нейтральну і лужну (слабо лужну) реакцію.
Вплив на розвиток рослинності ред.
Накопичуючись на поверхні ґрунту, степова повсть утворює механічний бар'єр, який заважає степовому відновлення рослин. Через неї насіння не можуть потрапити на ґрунт, а проростки не можуть пробитися до світла. Починає змінюватися видовий склад степових фітоценозів. Відбувається пригнічення дерновинних злаків. А кореневищні злаки навпаки, отримують кращі умови для розвитку і поширення. Ослаблення конкуренції з боку дерновинних злаків дає можливість розвиватися чагарникам і навіть деяким видам деревних рослин.
У природних умовах вплив степової повсті на рослинність стримується тваринами-фітофагами, перш за все копитними. До заселення людиною степів Євразії, на них паслися стада сайгаків і тарпанів. У північноамериканських преріях таку ж роль відігравали бізони і вилороги. У сучасних заповідниках, як правило, стада диких копитних відсутні. Тому в умовах абсолютно-заповідного режиму спостерігається деградація степів. Флористична різноманітність трав'янистої рослинності падає, розростаються чагарники, серед яких починають приживатися окремі екземпляри дерев. Щоб зупинити ці процеси, в степових заповідниках вдаються до помірного втручання — проводять сінокосіння або обмежений випас.[5]
Степова повсть як середовище проживання ред.
У товщі степової повсті мешкають різні дрібні організми (членистоногі, водорості, гриби, бактерії), які відіграють важливу роль у розкладанні рослинних залишків. Різноманітність і чисельність мешканців степової повсті порівняно невелика і менше, ніж в інших видах мертвого покриву. Це зумовлено континентальним кліматом степів, при якому степова повсть більшу частину року перебуває або в сухому або мерзлому вигляді (непридатному для споживання мікроорганізмами, грибами, безхребетними).
Примітки ред.
- ↑ Титлянова А. А., Шибарева С. В. Подстилки в лесных и травяных экосистемах / Новосибирск: Изд-во СО РАН, 2012. — 135 с.
- ↑ Семенова-Тян-Шанская А. М. Динамика накопления и разложения мертвых растительных остатков в лугово-степных и луговых ценозах //Ботан. журн. — 1960. — Т. 45. — №. 9. — С. 1342—1350.
- ↑ Измаильский А. А. Как высохла наша степь. Предварительное сообщение о результатах исследований влажности почвы в Полтавской губернии в 1886—1893 гг. /Полтава,1893. — 117 c.
- ↑ Кирюшин В. И. Минимизация обработки почвы: перспективы и противоречия //Земледелие. — 2006. — №. 5. — С. 12-14.
- ↑ Лысенко Г. Н. Степные заповедники и абсолютно-заповедный режим: поиски компромисса //Степной бюллетень. — 2014. — № 40. — С. 11—15