Відкрити головне меню

Юрик Степан
Степан Юрик.jpg
Народився 8 січня 1864(1864-01-08)
Миколаїв, Королівство Галичини і Володимирії, нині Львівська область,
Помер 24 лютого 1937(1937-02-24) (73 роки)
Золочів, Польська Республіка, нині Львівська область
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність священик УГКЦ
Відомий завдяки український галицький політичний і громадський діяч
Alma mater Грецька колегія святого Атанасія у Римі, Віденський університет
Науковий ступінь доктор богослов'я
Титул доктор богослов'я, папський шамбелян
Посада Декан Золочівського деканату
Термін 19121937
Попередник о. Юліан Левицький, адміністратор
Наступник о. Володимир Лиско, адміністратор
Партія діяч УНДП, УНДО, делегат Української Національної Ради ЗУНР
Батько Григорій Юрик

Отець-доктор Степа́н Ю́рик, також Ю́рик Степа́н Григо́рович (8 січня 1864, Миколаїв — 24 лютого 1937, Золочів)[1] — український галицький політичний і громадський діяч, греко-католицький священик, папський шамбелян. Діяч УНДП, УНДО. У 19181919 рр. — делегат Української Національної Ради ЗУНР. Доктор богослов'я. Крилошанин Митрополичої консисторії УГКЦ[2].

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 8 січня 1864 року в Миколаєві в сім'ї Григорія Юрика.

Закордонні студіїРедагувати

В 1883—1888 роках навчався в Папській Грецькій колегії святого Атанасія в Римі (прибув на студії 13 жовтня 1883, виїхав з колегії 23 квітня 1888), де завершив річний курс філософії і чотири роки богослов'я. 19 червня 1887 року в Римі був рукоположений на священика[3]. 1888 року разом із митрополитом Сильвестром Сембратовичем, який приїжджав на святкування ювілею 50-річчя священства Папи Льва ХІІІ, виїхав до Галичини. 12 березня 1889 року вписався на докторські студії до інституту Авґустинеум у Відні, але через різні обставини докторат завершив аж 1897 року вже безпосередньо у Віденському університеті. Тема докторської праці з богослов'я: лат. «De statu ecclesiae Graeco-Ruthenae ante Synodum Berestensem anno 1596 ejusque unione cum ecclesia Romana in hac synodo peracta» (захист 21 липня 1897 року)[4].

СлужінняРедагувати

 
Церква святого Миколая в Золочеві, парохом якої у 1910—1937 роках був о. Степан Юрик.

У 1891—1902 роках виконував обов'язки префекта у Львівській семінарії, а в 1891 р. брав участь у Львівському синоді УГКЦ. 1897—1910 роки — катехит П'ятої Львівської польської гімназії, а з 1901 до 1932 — член митрополичої консисторії. В 1910 році отримав призначення на парафію святого Миколая в місті Золочів і виконував це служіння аж до своєї смерті. В 1912—1937 роках був також деканом Золочівського деканату Львівської архієпархії[1].

На його замовлення у 19111913 роках український художник Модест Сосенко виконав розпис церкви св. Миколая у Золочеві, парохом якої він був. З обличчя о. Степана було намальовано образ св. Антонія Печерського в цій же церкві.

За патріотичні погляди окупаційною російською владою був засланий до Вологди (або Рибінська, Ярославської губернії[5]) під час Першої світової війни.

Участь в національному житті українського народуРедагувати

У листопаді 1918 р. повітовим комісаром Золочівщини став судовий радник і адвокат доктор Михайло Балтарович. Делегатами до Української Національної Ради — тимчасового парламенту ЗУНР — від повіту були обрані члени Національно-Демократичної партії: Золочівський декан УГКЦ Степан Юрик[6] та господар із Розважа Микола Загульський. Входив до шкільної, адміністраційної та комісії закордонних справ, також обласної земельної комісії, яка мала провести земельну реформу. Квітень 1919 р. — один з організаторів з'їзду українського католицького духовенства ЗУНР. Після відступу УГА залишився в Станіславі.

Після анексії поляками ЗУНР заарештований в березні 1920 р., перебував у Золочівській тюрмі. Входив до складу Тіснішого народного комітету УНТП, очолював золочівську повітову філію Товариства охорони військових могил.

Про приклад чіткої і безкомпромісної позиції о. Юрика стосовно польської влади в Галичині розповідає у споминах о. Іван Лебедович:

« О. д-р С. Юрик з польськими властями говорив тільки українською мовою, та вставлявся в обороні українських селян перед польськими напастями. Вивезений москалями в часі Першої світової війни в глибину Московії 1914—1917 рр. сидів разом з пізнішим польським воєводою в Тернополі. Коли воєвода при нагоді візитації золочівського староства відвідав о. д-ра Юрика, цей прийняв його гідно, як воєводу, у своєму помешканні, одначе через цілий час говорив тільки по-українськи. Воєвода від'їжджаючи подякував о. д-рові за гостинність, всежтаки замітив, що йому прикро, що о. Юрик не промовив до нього ніоднісінького слова по-польськи. На це воєвода одержав відповідь що це тому, що «Пан воєвода є воєводою на українській землі»[7]. »

Проживав у будинку біля церкви св. Миколая у Золочеві.

Помер 24 лютого 1937 року. Похований на кладовищі Золочева[8].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Т. ІІ… — С. 180.
  2. Павлишин О. Духовенство // Соціально-політичний портрет українського проводу ГАЛИЧИНИ та БУКОВИНИ в РЕВОЛЮЦІЇ 1918—1919 років Архівовано 18 June 2007[Дата не збігається] у Wayback Machine..
  3. Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students… — P. 89.
  4. Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students… — P. 315.
  5. Др. Григор Лужницький. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Української Церкви. — Филадельфія, 1954. — С. 684.
  6. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. Львів, 1995. — іл. — С. 88. — ISBN 5-7707-7867-9
  7. о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії. — Вінніпег, 1963. — С. 57.
  8. Золочів // Галицька брама. — 2007. — № 1—2 (145—146) (січень—лютий). — С. 28.

ДжерелоРедагувати

  • Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Т. ІІ. — Духовенство і Релігійні Згромадження: англійською мовою. — Львів–Київ : КМ Академія, 2004. — 570 с. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  • Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — Analecta OSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome, 1984. — 366 p. (англ.)

ПосиланняРедагувати