Станіслав Лянцкоронський (маршалок)
Станіслав Лянцкоронський «Маршалкович» з Бжезя, Лянцкорони і Влодзіслава (д/н — 1489) — державний та військовий діяч, дипломат королівства Польського.
| Станіслав Лянцкоронський | |
|---|---|
| Stanisław Lanckoroński | |
| Прізвисько | Маршалкович |
| Народився | невідомо |
| Помер | 1489, 1488 або не раніше 18 березня 1489 |
| Підданство | Королівство Польське |
| Національність | поляк |
| Діяльність | дипломат |
| Посада | маршалок надвірний коронний |
| Термін | 1477–1489 роки |
| Попередник | Пйотр Курозвенцький |
| Наступник | Рафал Лещинський |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Лянцкоронські |
| Батько | Миколай Лянцкоронський |
| Мати | Феліція Ліс |
| У шлюбі з | Анна Курозвенцька |
| Діти | 4 сини |
 | |
Життєпис
ред.Походив зі знатного польського роду Лянцкоронських гербу Задора. Старший син Миколая Лянцкоронського, старости сандецького, віслицького і корчинського, та Феліції Ліс. Здобув гарну освіту. Оженився на представниці роду Курозвецьких.
У 1468 році був у складі польської делегації до Їржі, короля Богемії, з метою домовитися про спадкування трону цього королівства Владиславом Ягеллончиком. На дяку за успішні перемовини отримав значні статки у Малій Польщі. У 1471—1474 роках брав участь у військових діях короля Владислава II проти Матвія Корвина в Сілезії та Моравії, які останній захопив, претендуючи на богемську корону.
У 1475 році призначається кухмістером великим коронним. Того ж року супроводжував принцесу Ядвігу до двору ландсугт-баварського герцога Георга. Брав участь у їх пишному весіллі. 1477 року призначено маршалком надвірним коронним. У 1478 році разом з Яном Длугошем очолював посольство до Угорщини, де уклав мирний договір між Владиславом II і Матвієм Корвином.
Наприкінці життя став одним із найзаможніших магнатів Польщі. Помер у 1489 році.
Родина
ред.Дружина — Анна Курозвенцька.
Діти:
Джерела
ред.- Paprocki ȼ. Herby rycerstwa polskiego / ȼ. Paprocki. – Krakow : wyd. K. J. Turowskiego, 1858. – 1895 s
- Feliks Kiryk: Stanisław Lanckoroński. [W:] Polski Słownik Biograficzny. T. XVI. 1971, s. 450—451.