Вікіпедія

Спільне благо

Спільне благо (також загальне благо, спільне добро, загальне добро) (лат. bonum commune, англ. common good, common wealth, нім. Gemeinwohl) — термін політології та один із принципів суспільного вчення Католицької церкви.

У політології ред.

Існує декілька визначень спільного блага. Його розглядають як:

  1. Добро, що є спільним для певної кількості людей (тобто всі вони поділяють його)[1];
  2. Добро, яке належить певній спільноті і яке не можна поділити[1].

У релігії ред.

Католицька церква ред.

У вченні Католицької церкви С.б. — основоположний принцип поряд з принципами субсидіарності та солідарності. Показово, що поняття спільного блага і в соціальному вченні церкви, і в сучасних суспільних науках мають фактично однакове визначення — як сукупність суспільних умов, які дозволяють найповніше і найшвидше досягти реалізації можливостей як окремої людини, так і суспільства; будь-яке благо, що його, коли постачають кому-небудь, неодмінно постачають усім і споживання якого кимось не призводить до зменшення споживання кимось іншим.[2]

УГКЦ ред.

УГКЦ, як Східна католицька церква, також розвиває поняття спільного блага. Поряд із наведеним визначенням С.б., УГКЦ подає ще одне його тлумачення як «суми всіх соціальних умов, які забезпечують пошану до гідності всіх людей, задовольняючи їхні головні потреби та надаючи свободу брати відповідальність за власне життя».[3]. У даному випадку богослов'я УГКЦ чітко заперечує тезу, що спільне благо — найбільша користь для найбільшої кількості людей.[4]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Короткий оксфордський політичний словник. — С. 238
  2. ↑ Компендіум… — С. 111; Катехизм… — С. 447; Короткий оксфордський… — С. 673—674.
  3. ↑ Пастирське послання Синоду єпископів Києво-галицької митрополії УГКЦ до вірних і всіх людей доброї волі з нагоди виборів… — С. 233—234
  4. ↑ Мороз В. Використання принципу спільного блага у документах Української греко-католицької церкви… — С. 82.

Джерела ред.

  1. Катехизм Католицької Церкви (Синод Української греко-католицької церкви). — Жовква: Місіонер, — 2002. — 772 с.(укр.)
  2. Компендіум Соціальної доктрини Церкви. — К. Кайрос, 2008. — 549 с. [Архівовано 30 жовтня 2012 у Wayback Machine.] PDF (укр.)
  3. Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; за ред.. І. Макліна, А. Макмілана. — К: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. — 789 с.
  4. Мороз В. Використання принципу спільного блага у документах Української греко-католицької церкви як фактора толеризації суспільних відносин / Володимир Мороз // Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. — Вип. IV: Державно-церковні відносини в контексті досвіду об'єднаної Європи / За загальною ред. О. Береговського (гол. ред.), к. і. н. С. Побуцького, д. філос. н. С. Кияка, В. Дідуха та ін. — Галич ; Івано-Франківськ, 2011. — 451 с. — С. 81—88. [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.](укр.)
  5. Пастирське послання Синоду єпископів Києво-галицької митрополії УГКЦ до вірних і всіх людей доброї волі з нагоди виборів (21 січня 2002 р.) // Соціально зорієнтовані документи Української греко-католицької церкви (1989—2008) — (Джерела християнського суспільного вчення та служіння, 1) / заг. ред. Леся Коваленко.— Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2008. — С. 233—237.
  6. Metzler Philosophie Lexikon: Begriffe und Definitionen / hrsg. Von Peter Preuchtl und Franz-Peter Burkard. — 2 überarb. U. aktualisierte Aufl. — Stuttgart ; Weimar: Metzer, 1999. — 685 s.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спільне_благо&oldid=40979823