Соціальне вчення католицької церкви

Соціальне вчення Католицької Церкви, соціальна доктрина Католицької Церкви — корпус доктринальних текстів Католицької Церкви, де розкрите питання соціальної справедливості, включаючи жебрацтво (бідність) і заможність (матеріальне багатство), економіки, соціальної організації та роль держави. Заснуване Папою Левом XIII в енцикліці Rerum Novarum (1891), в якій відстоювано економічний дістрібутізм, засуджено капіталізм і соціалізм, бере початки від праць Фоми Аквінського й Аврелія Августина. Бере початки з концепцій присутніх у Біблії й культурі Стародавнього Близького Сходу[1].

Згідно Папи Бенедикта XVI, католицьке соціальне вчення «просто бажає внести вклад в очищення розуму й допомогти в тому, щоби визнати, а потім і здійснити, тут і зараз, те, що є справедливим. … [Церква] зобов'язана вступити в цю боротьбу [за справедливість] шляхом раціонального аргументування, і її борг — пробудити духовні сили, без яких справедливість … не може затвердитися й квітнути»[2]. Згідно Папи Іоанна Павла II, підстава цього вчення «спочиває на троїчній основі — людська гідність, солідарність та субсидіарність»[3]. Все це відображає елементи юдейського закону і пророчих книг Старого Завіту, а також вчення Ісуса Христа, зафіксоване в Новому Завіті (наприклад, у твердженні, що «так як ви зробили одному з найменших цих братів Моїх, те вчинили Мені»[4].

Відмінною рисою католицького соціального вчення є послідовна критика модерну, соціальної та політичної ідеології як лівих, так і правих: лібералізм, комунізм, фемінізм[5][6], атеїзм[7], соціалізм[8], фашизм, капіталізм[8] і нацизм були засуджені декількома Папами з кінця XIX століття.

Католицьке соціальне вчення завжди намагалося знайти рівновагу між турботою про все суспільство, особливо про найслабших і бідних, з одного боку, і повагою до людської свободи, включаючи право на приватну власність, з іншого боку[9].

Дистрибутизм і соціальна справедливістьРедагувати

Відповідно до принципу дістрібутізму соціальні та економічні структури повинні просувати соціальну справедливість, включаючи широке поширення права власності, прогресивне оподаткування, антимонопольне право та економічні кооперативи. Rerum Novarum, Quadragesimo anno, Centesimus annus та Caritas in Veritate є документами, які відстоюють справедливий розподіл доходів і заможності (матеріальних прибутків).

Енцикліки й інші офіційні документиРедагувати

Лев XIII

Пій X

Бенедикт XV

Пій XI

Бенедикт XV

Пій XII

  • Summi Pontificatus (1939) про людську солідарність і тоталітарну державу
  • Optatissima pax (1947) про заохочення молитися за соціальний мир та мир у світі
  • Humani generis (1950) про деякі помилкові погляди, що загрожують основам католицького вчення

Іван XXIII

  • Mater et magistra (1961) про соціальний розвиток у світлі християнського вчення
  • Pacem in terris (1963) за мир між усіма народами, заснований на правді, справедливості, любові та свободі

II-й Ватиканський собор

Павло VI

  • Populorum progressio (1967) про розвиток народів, і що економіка світу повинна слугувати людству, а не лише кільком особам
  • Humanae Vitae (1968) про контроль над народжуваністю
  • Octogesima adveniens (1971) до 80-річчя Rerum Novarum
  • Evangelii nuntiandi (1975) про євангелізацію в сучасному світі

Синод єпископів у Римі

Синод єпископів у Пуебла

Іван Павло II

Папська Рада Справедливості і Миру

Бенедикт XVI

  • Deus Caritas Est (2005) про християнську любов
  • Caritas in Veritate (2009) про цілісний розвиток людини в любові та істині

Франциск

  • Evangelii Gaudium (2013) про проповідування Євангелія в сучасному світі
  • Laudato si' (2015) про турботу за спільний будинок, екологію на планеті Земля
  • Amoris laetitia (2016) про сімейну любов
  • Gaudete et exsultate (2018) заклик до святості в сучасному світі

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. (англ.) Enrique Nardoni, translated by Sean Martin. Rise Up, O Judge: A Study of Justice in the Biblical World. — Baker Publishing Group, 2004.
  2. (англ.) Pope Benedict XVI, Deus Caritas Est, 28.
  3. (англ.) John Paul II, 1999 Apostolic Exhortation, Ecclesia in America, 55.
  4. Мт. 25:40.
  5. (англ.)Ellen C. Mayock, Domnica Radulescu. Feminist Activism in Academia: Essays on Personal, Political and Professional Change. McFarland & Company. Процитовано 8 квітня 2011. «Catholic institutions are often dependent upon the generosity of benefactors who are politically and religiously conservative, wary of or outright disapproving of feminism. Catholic traditions and current official church stands are at odds with many feminist positions.» 
  6. (англ.)Lynne Bravo Rosewater, Lenore E. Walker. A Handbook of Feminist Therapy: Women's Issues in Psychotherapy. Wiley-Blackwell. Процитовано 8 квітня 2011. «Other feminist concerns, such as changes in sexist language, have been an issue for almost a decade in the Roman Catholic Church and most other churches as well.» 
  7. (англ.)Catechism of the Catholic Church. Burns & Oates. Процитовано 8 квітня 2011. «2123 'Many... of our contemporaries either do not at all perceive, or explicitly reject, this intimate and vital bond of man to God. Atheism must therefore be regarded as one of the most serious problems of our time.'» 
  8. а б (англ.)S. Adamiak, E. Chojnacka, D. Walczak, Social security in Poland — cultural, historical and economical issues, Copernican Journal of Finance & Accounting, Vol 2, No 2, p. 16.
  9. (англ.)S. Adamiak, D. Walczak, Catholic social teaching, sustainable development and social solidarism in the context of social security, Copernican Journal of Finance & Accounting, Vol 3, No 1, p. 14.
  10. (пол.) Encyklika Acerba animi anxitudo / Wiadomości Diecezji Katowickiej, nr 11 listopad 1932, rok 7, ss. 381—391.
  11. (ісп.)Consejo Episcopal Latinoamericano — CELAM

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати