Тихвінська наступальна операція

Тихвінська наступальна операція — друга фаза Тихвінської операції, що тривала з 10 листопада по 30 грудня 1941, в ході якої радянські війська перейшли в контрнаступ й під час наступальної операції війська Червоної армії відбили окуповані німецькими військами території на сході Ленінградської області. Контрнаступ проводився військами 54-ї армії Ленінградського фронту, 4-ї та 52-ї окремих армій[5], за сприянням військ Північно-Західного фронту з метою розгрому тихвінського угруповання німецьких військ, відновити залізничне сполучення на ділянці Тихвін-Волхов, поліпшити стан Ленінградського фронту, Балтійського флоту та обложеного Ленінграду, а також скувати сили противника на північно-західному напрямку й не допустити перекидання ним на московський напрямок.

Тихвінська наступальна операція
Блокада Ленінграда
Позиції сторін напередодні Тихвінської наступальної операції
Позиції сторін напередодні Тихвінської наступальної операції

Позиції сторін напередодні Тихвінської наступальної операції
Координати: 59°38′38″ пн. ш. 33°30′38″ сх. д. / 59.64388888891677709° пн. ш. 33.51069444447177403° сх. д. / 59.64388888891677709; 33.51069444447177403
Дата: 10 листопада — 30 грудня 1941
Місце: Ленінградська область РРФСР
Результат: Перемога радянських військ. Зрив німецького плану подвійного оточення Ленінграду
Сторони
Третій Рейх Третій Рейх
Блакитна дивізія, Іспанія
СРСР СРСР
Командувачі
Третій Рейх Е. Буш
Третій Рейх К.-Г. фон Бот
Третій Рейх Ф.-В. фон Гаппіус
Третій Рейх Р. Шмідт[1]
Третій Рейх Г.-Ю. фон Арнім[2]
Третій Рейх Г.Ферстер
А. Муньйос Грандес
Союз Радянських Соціалістичних Республік Мерецков К. П.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Федюнінський І. І.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Кликов М. К.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Коровников І. Т.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Іванов П. О.[3]
Військові формування
Третій Рейх 16-та армія:
I-й АК
XXXVIII-й АК
XXXIX-й МК
Третій Рейх Люфтваффе:
I-й ПвК
Союз Радянських Соціалістичних Республік Ленінградський фронт:
54-та А
Союз Радянських Соціалістичних Республік Волховський фронт[4]:
52-га окр. А
4-та окр. А
Новгородська армійська оперативна група
Військові сили
140 000 о/с, 1 000 гармат та мінометів та 200 танків 186 000 о/с, 374 гармат та мінометів та 154 танків

Ширина фронту бойових дій в ході операції склала 300—350 кілометрів, глибина просування радянських військ — 100—120 кілометрів при середньодобовому темпі наступу 2 — 2,5 кілометра[6].

Передумови та хід операції ред.

Перед фронтом радянських військ діяли з'єднання 16-ї польової армії генерал-полковника Е.Буша зі складу німецької групи армій «Північ», які за станом на 10 листопада глибоко вклинилися в оборону радянських військ на Тихвінському напрямку, перерізавши останню залізницю, якою йшли вантажі до Ладозького озера для постачання Ленінграда.

У зв'язку з обстановкою, що склалася Ставкою ВГК було прийняте рішення без зволікання перейти в контрнаступ на Тихвінському напрямку; підготовка до нього розпочалася ще в ході оборонної операції. Завдяки вжитим заходам щодо посилення 4-ї, 52-ї і 54-ї армій радянські війська отримали перевагу над противником в особовому складі та артилерії. Однак вони поступалися військам Вермахту в танках і літаках.

Замислом радянського командування передбачалося завдати удари по напрямках, що сходяться, на Кіріши і Грузино. Головний удар завдавала з району Тихвіна 4-та армія (ген. армії К. П. Мерецков) із завданням з'єднатися в районі Кіріши з військами 54-ї армії (ген.-майор І. І. Федюнінський) і в районі Грузино з військами 52-ї армії (ген.-лейт. М. К. Кликов), з якою взаємодіяла Новгородська армійська група Північно-Західного фронту, що мала завдання наступати головними силами на Селище.

10 листопада 1941 не очікуючи на повне завершення зосередження усіх військ, північніше Новгорода перейшла в наступ Новгородська армійська група, 12 листопада північніше і південніше М. Вішери — 52-га армія, 19 листопада північно-східніше Тихвіна — 4-та армія, 3 грудня західніше р. Волхов — 54-та армія. Наступ Новгородської групи не мав успіху, а війська 52-ї армії через недоліки в організації наступу тільки 18 листопада прорвали оборону противника і 20 листопада опанували М. Вішеру.

7 грудня з'єднання 4-ї армії, прорвавши оборону Вермахту на захід від Тихвіну, створили загрозу перехоплення єдиної комунікації Тихвінського угруповання противника. Німецьке командування почало поспішне відведення залишків розгромлених з'єднань за р. Волхов. 9 грудня війська 4-ї армії звільнили Тихвін і перейшли до переслідування противника. 16 грудня війська 52-ї армії розгромили ворожий гарнізон у В. Вішері і стали просуватися до р. Волхов. Водночас війська 4-ї і 54-ї армій охопили фланги волховського угруповання противника, яка під загрозою оточення почала відходити. До 28 грудня 54-та армія відкинула німецькі та іспанські війська за лінію залізниці Мга — Кіріши. Наприкінці грудня війська 4-ї і 52-ї армій, що були об'єднані 17 грудня у Волховський фронт під командуванням генерал армії К. П. Мерецкова, вийшли до р. Волхов і захопили кілька плацдармів на його лівому березі, відкинувши війська Вермахту за рубіж, з якого вони почали наступ на Тихвін.

Підсумки операції ред.

В результаті Тихвінської наступальної операції радянські війська завдали важких втрат 10 дивізіям противника (у тому числі 2 танковим та 2 моторизованим), змусили гітлерівське командування перекинути на Тихвінський напрямок додатково 5 дивізій, просунулися на 100—120 км, звільнили від німецьких військ значну частину території, забезпечили наскрізний рух залізницею до ст. Войбокало, зірвали план німців створити 2-ге кільце оточення Ленінграда. Тихвінська наступальна операція — одна з перших великих наступальних операцій Червоної армії у війні; вона створила сприятливі умови для розгорнувся наприкінці 1941 загального контрнаступу радянських військ і сприяла розгрому німецьких військ під Москвою.

Див. також ред.

Джерела ред.

Література ред.

  • Исаев А. В. Котлы 41-го. История ВОВ, которую мы не знали. — М.: Эксмо, 2005. — 400 с. — ISBN 5-699-12899-9
  • Исаев А. В. Пять кругов ада. Красная армия в котлах. — М.: Эксмо, 2008. — 416 с. — ISBN 978-5-699-28995-0
  • Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
  • Сяков Ю. Волхов в огне. Документальный очерк. — СПб.: Волховская типография, 1997.
  • Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
  • Joachim Hoffmann: Die Kriegführung aus der Sicht der Sowjetunion. in: Horst Boog, Jürgen Förster, Joachim Hoffmann, Ernst Klink, Rolf-Dieter Müller, Gerd R. Ueberschär: Der Angriff auf die Sowjetunion. (= Militärgeschichtliches Forschungsamt (Hrsg.): Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, Band 4). 2. Auflage. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1987, ISBN 3-421-06098-3, S. 713—809 (eingeschränkte Vorschau in der Google Buchsuche).

Мемуари ред.

  • Гальдер Ф. От Бреста до Сталинграда. Военный дневник. Ежедневные записи начальника генерального штаба сухопутных войск 1941—1942 годов. — Смоленск: Русич, 2001. — 656 с. — (Мир в войнах). — ISBN 5-313-00026-8
  • Хаупт В. Группа армий «Север». Бои за Ленинград. 1941—1944. / Пер. Е. Захарова. — М.: Центрполиграф, 2005. — 384 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 5-9524-1672-1
  • Стахов Х. Г. Трагедия на Неве. Шокирующая правда о блокаде Ленинграда. 1941—1944 / Пер. Ю. Лебедева. — М.: Центрполиграф, 2008. — 416 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 978-5-9524-3660-2

Посилання ред.

  • Тихвинская наступательная операция. Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 17 травня 2012.
  • Тихвинская стратегическая наступательная операция (10.11-30.12.1941) [Архівовано 19 травня 2017 у Wayback Machine.]
  • Тихвинская наступательная операция (10.11.41-30.12.41) [Архівовано 20 січня 2011 у Wayback Machine.]
  • Тихвинская наступательная операция 1941 [Архівовано 22 квітня 2013 у Wayback Machine.]
  • Самосоненко Г., Сяков Ю. Освобождение Тихвина : [арх. 4 липня 2011] // Газета «Вести». — СПб., 2006.

Примітки ред.

  1. до 11 листопада 1941
  2. з 11 листопада 1941
  3. з 15 грудня 1941
  4. З 17 грудня 1941
  5. з 17 грудня 1941 року увійшли до складу Волховського фронту
  6. Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001. — 320 с