Вікіпедія

Спіритичний сеанс

містичний ритуал, метою якого є спілкування з душами померлих

Спірити́чний сеа́нс — містичний ритуал, що проводиться зазвичай в спеціальному приміщенні[1], учасники якого прагнуть побачити або отримати якесь повідомлення від душі померлої людини. Часто, але не обов'язково, на сеансі присутній медіум. Ритуал може проводитися за різними правилами[2].

Сеанс в Англії в 1872 році.

Історія ред.

Термін походить від французького слова «séance»[3], що може означати «місце» або «сидіння»[4]. Однією з найбільш ранніх робіт, присвячених даній практиці, була книга «Communitation With the Other Side» (укр. «Контакти з іншою стороною») англійця Джорджа Літтлтона, опублікована в Англії в 1760 році[5]. У своїй книзі він стверджував, що спілкувався — у числі інших — з душами Перікла, Вільяма Пенна і шведської королеви Христини. Популярність спіритичних сеансів істотно зросла у Великій Британії і США в середині XIX століття[6], в тому числі після ритуалів, що проводилися в Білому Домі тодішньої першої леді США Мері Тодд Лінкольн в присутності свого чоловіка, Авраама Лінкольна, після смерті їхнього сина[7]; в Бразилії перший відомий сеанс відбувся в 1865 році[8], причому незабаром в цій країні популярність даного явища вже не поступалася англомовному світові[9]. До середини XX століття популярність спіритичних сеансів знизилася, проте до цього часу на основі віри в можливість контакту з душами померлих виникла окрема релігійна течія в християнстві — спіритуалізм[10].

Приклад способу проведення ред.

Одним з найбільш поширених способів проведення спіритичного сеансу було використання спеціальної дощечки, відомої як «розмовляюча дошка» або «дошка Уіджа»[11], на яку були нанесені букви алфавіту, цифри і слова «Так» і «Ні». Учасники сеансу поміщають свої пальці (один або два) на спеціальний вказівник (з гострим кінцем і порожнім віконцем) на дощечку і концентруються на якомусь питанні; потім, нібито відчувши присутність духа померлого, вони під його впливом починають переміщати покажчик до потрібних символів (літери, цифри, слова), щоб отримати від нього відповідь[12]. Можливим науковим поясненням цього є те, що учасники сеансу, які вірять у реальність того, що відбувається, можуть самі переміщати курсор, не усвідомлюючи цього, — так званий ідеомоторний акт[13] .

Критика ред.

Незважаючи на те, що прихильниками реальності спіритичних сеансів аж до першої половини XX століття виступали деякі відомі люди, у тому числі письменник Артур Конан Дойл[14] і психіатр Карл Густав Юнг, вже в той час значна частина наукової громадськості заперечувала можливість подібного. Нині абсолютною більшістю як світських науковців, так і релігійних діячів подібна практика визнається або нездійсненною дією, або відкритим шахрайством[15], або (у випадку з деякими релігійними діячами) гріхом, забороненим Біблією[16]. При цьому стверджувати, що спіритизм як такий є обманом, можуть і служителі церкви[17].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Wiseman, R., Greening, E., and Smith, M. (2003). Belief in the paranormal and suggestion in the seance room [Архівовано 17 травня 2016 у Portugese Web Archive]. British Journal of Psychology[en], 94 (3): 285—297.
  2. ↑ Séance [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.] // The Skeptic's Dictionary
  3. ↑ Clark B. Spiritualism [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.] // The Skeptic Encyclopedia of Pseudoscience. ABC-CLIO, 2002. P. 221.
  4. ↑ Bruno Illius: Die Vorstellung von «ablösbaren Seelen». In: Der Begriff der Seele in der Religionswissenschaft. Johann Figl, Hans-Dieter Klein (Hrsg.), Königshausen & Neumann, Würzburg 2002, ISBN 3-8260-2377-3. S. 87-89.
  5. ↑ Lyttleton, George; Montegue, Eizabeth (1760). Dialogues with the Dead. London: W. Sandby. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 17 квітня 2018.
  6. ↑ Preliminary Report of the Commission Appointed by the University of Pennsylvania, The Seybert Commission, 1887. 1 April 2004.
  7. ↑ Telegrams from the Dead. Public Broadcasting Service (PBS). 1994. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 17 квітня 2018.
  8. ↑ Tiago Cordeiro. Allan Kardec e o espiritismo, uma religião bem brasileira [Архівовано 19 квітня 2015 у Wayback Machine.] (14/10/2014). Aventuras na História — Guia do Estudante. Página visitada em 18/11/2014.
  9. ↑ [1] [Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.] History of 'Spiritist madness' — Associação Brasileira
  10. ↑ Wicker, Christine (2003). Lily Dale: The True Story of the Town that Talks to the Dead. HarperCollins. ISBN 9780060086664.
  11. ↑ The Museum of Talking Boards, a photo-gallery of historical and contemporary spirit boards and planchettes. Museumoftalkingboards.com. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 22 липня 2009.
  12. ↑ Cumerlato, Daniel. How to use the Ouija Board - A guide to the safe use of this ancient device. Ghost Walks. Архів оригіналу за 5 жовтня 2014. Процитовано 19 липня 2014.
  13. ↑ Noble (1854), Lecture III, p.642. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 17 квітня 2018.
  14. ↑ Arthur Conan Doyle, Spiritualism, and Fairies. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 17 квітня 2018.
  15. ↑ Randi, James (2007). An encyclopedia of claims, frauds, and hoaxes of the occult and supernatural (англ.). The James Randi Educational Foundation. ISBN 9780312151195. Архів оригіналу за 7 вересня 2014.
  16. ↑ Sound witness: a lutheran apologetic ministry dedicated to keeping the "false" out of doctrine. Psychic mediums: what does god say about their practices? (англ.). Soundwitness.org. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 1º de dezembro de 2014.
  17. ↑ {{cite journal}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спіритичний_сеанс&oldid=35052002