Колі́ма (ацт. Coliman) — штат на південному заході Мексики, на Тихоокеанському узбережжі. Площа 5 191 км². Населення 542 627 чоловік (2000). Адміністративний центр — місто Коліма.

Коліма
—  Штат  —

Colima

Герб штату Коліма Прапор штату Коліма
Столиця Коліма
Країна Мексика Мексика
Межує з: сусідні адмінодиниці
Халіско
Мічоакан
Номерний знак 6
Офіційна мова Іспанська
Населення
 - повне 542 627 чоловік
Етнікон італ. Colimense
Площа
 - повна 5 191 км²
 - широта 19º 31' - 18º 41' N
 - довгота 103º 29' - 104º 41' W
Висота
 - максимальна 3 860 м
 - мінімальна 343 м, −2 м, 3860 м
Часовий пояс UTC−6
Став штатом 1857
Губернатор Indira Vizcaíno Silvad і National Regeneration Movementd
Вебсайт colima-estado.gob.mx
Код ISO 3166-2 MX-COL
Штат Коліма на мапі Мексики
Штат Коліма на мапі Мексики

Штат Коліма на мапі Мексики
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Коліма

Найбільші міста:

Історія ред.

 
Ла Кампана
 
Палац уряду в Колімі
 
Головна площа до католицької церкви
 
Вхід до Колімського Університету Народів
 
Квітучий лайм біля вулкану де-Фуего

У 1821 році місто Коліма приєдналося до плану Ігуали та ухвалило рішення місцевими органами влади залишатися й надалі під опікою Гвадалахари. В цьому ж році Коліма втратила райони Сапотлан разом із містами Текалітлан та Ксілотлан, але до складу території увійшло місто Тоніла[1]. У 1824 році, після ратифікації першої конституції Коліма стала незалежною територією Мексики, але в 1837 році була інтегрована до штату Мічоакан. У 1846 році Коліма знову стала окремою територією, але лише в 1856 році ліберальний уряд надав території статус штату, який був підтверджений конституцією у 1857 році. Першим губернатором Коліми став генерал Мануель Альварес[1][2]. У 1858 році, під час війни за Реформу, в Колімі знаходився уряд Беніто Хуареса. У 1861 році до складу штату додалися острови Ревільяхіхедо. У 1864 році французькі війська окупували штат і ліквідували націоналістичний уряд. У 1865 році Коліма тимчасово стає відділом Гвадалахари, а в 1867 році республіканські війська на чолі з Рамоном Короною відвоювали штат. У 1881 році Коліма  стає самостійною єпархією незалежно від Гвадалахари[3].

У другій половині XIX ст. почала розвиватися промисловість, запрацювали текстильні фабрики такі як La Armonía, La Atrevida та San Cayetano. У 1869 році в штаті з'явився телеграф, завдяки якому столиця була об'єднана зв'язком з портом Манзанільо. У 1883 році були прокладені телефонні лінії. У 1889 році з'явилася служба залізничного транспорту, а перший міський трамвай в столиці з'явився в 1892 році[1].

Під час мексиканської революції штат перебував у відносному спокою і лише іноді спалахували сутички поміж місцевими угрупуваннями. У 1911 році армія на чолі з Франціско І. Мадеро увійшли до Коліми, але залишалися в місті недовго[1].

Після революції розпочався поділ земель на едідоси, якими займалися соціальні організації. Перший розподіл земель відбувся у місті Сучітлан. Іншим важливим рухом було створення профспілок працівників та кооперативів, таких як Союз Естібадорів (ісп. Unión de Estibadores) у Манзанільо. У 1919 році президент Венустіано Карранса заснував Об'єднання кооперативів Салінерос (ісп. Sociedad Cooperativa de Salineros) які мали особливі привілеї на видобуток солі з озера Куютлан. Такі зміни призвели до політичної нестабільності в державі, особливо під час виборів[1].

Протягом 1920-х років федеральним урядом Мехіко була розглянута низка законів стосовні освітньої та медичної реформ, які фактично до їхньої дії були під контролем  духовенства. Церква відігравала одну з основних ролей в політичних та соціальних справах держави, тож усунення від контролю церкви над державним устроєм багатьма штатами сприйнявся негативно. У 1926 році закон про релігію спровокував війну Крістеро, в якій боролися проти федеральних аграрної та соціалістичної реформ. Часті сутички, пов'язані з цим конфліктом, викликали серйозні проблеми в Колімі, які спричинили великі розбіжності в поглядах без формального вирішення, а також вплинули на економічне становище штату[1].

Текстильне виробництво, яке розпочалося у 19 столітті, припинило свою діяльність до середини XX-го ст., хоча фермери продовжували вирощувати бавовну для постачання до Гвадалахари. У 1940-х роках, в долині Текомане стали вирощувати лайм, створюючи нове джерело доходу для штату, що привело до відродження агропромислового комплексу[1].

У 1942 році було засновано Колімський Університет Народів[1].

У 1980-х роках почав діяти план  президента Мігуеля де-ла-Мадріда, за яким розпочалося прокладання траси Манзанільо-Гвадалахара-Тампіко. Завдяки цьому відчувся зріст економіки у туристичному секторі. В останніх десятиліттях XXI ст. почала спостерігатися нова хвиля будівництва бізнесових центрів такі як Cementos Apasco, Citrojugo, Brun Foods, Embotelladora de Tecomán, Consorcio Minero Benito Juárez-Peña Colorada, Grupo Agroindustrial de Occidente, AMTEX та ін[4].

У першій половині XXI ст. боротьба мексиканського уряду з наркоторгівлею та незаконним постачання наркотиків із-за Тихого океану,  не дала змоги штату отримати повноцінний розвиток у економіці.  У першому кварталі 2011 року в країні було зареєстровано 52 вбивства, які пов'язані з організованою злочинністю наркобізнесу. Це значно вищий показник, ніж у попередні роки, коли більшість із злочинів скоювалося поодиноко в Колімі, Вілла-де-Альваресі та Мансанільо[5].

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и "Historia". Enciclopedia de los Municipios de México Colima. Mexico: Instituto Nacional para el Federalismo y el Desarrollo Municipal and Gobierno del Estado de Colima. 2005(ісп.)
  2. "Conociendo Colima". Colima, Mexico(ісп.). Архів оригіналу за 28 березня 2012. Процитовано 17 жовтня 2018.
  3. "Historia de la Diócesis". Colima, Mexico: Diocese of Colima(ісп.). Архів оригіналу за 5 грудня 2011. Процитовано 17 жовтня 2018.
  4. Xóchitl América Contreras Vázquez (2006). Globalización, expansión urbana y vivienda en los municipios de Colima y Villa de Alvarez [Архівовано 28 березня 2012 у Wayback Machine.](ісп.)
  5. "52 ejecutados en Colima en cuatro meses". Colima Noticias. Colima, Mexico [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.](ісп.)

Джерела ред.