Бурлака Леонід Антонович

Леонід Бурлака
Леонід Бурлака
Ім'я при народженні	Леонід Антонович Бурлака
Дата народження	9 жовтня 1938
Місце народження	Одеса, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	15 вересня 2024 (85 років)
Місце смерті	Одеса, Україна
Громадянство	СРСР → Україна
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія	кінооператор, оператор-постановник
Кар'єра	1956—1999
Членство	Національна спілка кінематографістів України
Нагороди	;
IMDb	ID 0122091

Леонід Антонович Бурлака (9 жовтня 1938, Одеса, УРСР, СРСР — 15 вересня 2024, Одеса, Україна) — радянський і український кінооператор-постановник. Член НСКУ (1969). Заслужений діяч мистецтв України (1994)^[1]. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009)^[2].

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бурлака.

Життєпис

У дитинстві жив з батьками в центрі Одеси поблизу з площею Карла Маркса (нині Європейська площа), де знімалося багато фільмів. Приходив туди зі своїми дворовими приятелями — дивився, цікавився, спостерігав процес фільмування. Старший брат маленького Льоні захоплювався фотографією — зацікавив і навчив його фотосправі. З цього все і почалося. Після закінчення школи не став вступати до інституту, а пішов працювати проявником плівки на Одеську телестудію, яка тільки була організована. Почав свою діяльність на Одеському телецентрі в 1956 році — освітлювачем, асистентом оператора, оператором.

З 1961 року почав працювати на Одеській кіностудії, ще не закінчивши інститут.

У 1963 році закінчив операторський факультет ВДІКу в Москві. Дипломна робота: «Молодожон» (1963, у співавт. з В. Авлошенком). Майстер курсу — О. В. Гальперін, який в різні роки виховав масу прекрасних операторів (В. Нахабцев, А. Мукасей, О. Рибін, М. Агранович, І. Міньковецький, Н. Ардашников, Д. Долінін, Г. Маранджян, В. Якушев та ін.). Після закінчення інституту у Л. Бурлаки була можливість залишитися в Москві, але він повернувся в рідне місто.

З 1963 р. — оператор Одеської кіностудії художніх фільмів. Зняв понад 40 прокатних фільмів і близько 20 телевізійних. Працював з такими режисерами, як Петро Тодоровський, Григорій Поженян, Валентин Козачков, Вадим Лисенко, Віктор Жилін, Ігор Апасян, Радомир Василевський, Володимир Рябцев, Олександр Амелін та ін.

Найвідоміша операторська робота Леоніда Бурлаки — картина Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, 5 с).

Як режисер у 1990 році поставив короткометражний фільм «Ва-же-лі»/(рос.)«Ры-ча-ги» за мотивами однойменного оповідання Олександра Яшина.

Член Національної спілки кінематографістів України (1969).

В останні роки життя мав хворобу Альцгеймера^[3]. Помер у 85-річному віці 15 вересня 2024 року^[4].

Онук — режисер-документаліст, оператор Ігор Іванько, створивший про діда фільм «Крихка пам'ять» (2022).

Фільмографія

Режисер-постановник:

«Ва-же-лі»/(рос.)«Ры-ча-ги» (1990, к/м; за оповід. О. Яшина)

Оператор-постановник:

«Молодожон» (1963, у співавт. з В. Авлошенком; реж. В. Ісаков)
«Вірність» (1965, співавт.) — картина відзначена преміями Міжнародного (Венеція) (1965)^[5] та Всесоюзного (Київ) (1966) кінофестивалів^[6]
«Прощавай» (1966)
«Вулиці говорять» (1967, т/ф)
«Особлива думка» (1967)
«Ескізи» (1969, т/ф)
«Поїзд у далекий серпень» (1971)
«Мушкетери 4 „А“» (1972)
«Посилка для Світлани» (1974)
«Йду своїм курсом» (1974)
«Хлопчаки їхали на фронт» (1975) — картина отримала приз на 5-му Республіканському фестивалі дитячих і юнацьких фільмів, Київ (1976)
«Чарівне коло» (1976, 2 серії)
«Солдатки» (1977)
«Місце зустрічі змінити не можна» (1979, 5 серій)
«Золоті черевички» (1981)
«Взяти живим» (1982, 3 серії)
«Двоє в пісках» (1984)
«Поки не випав сніг...» (1984)
«В одне єдине життя» (1986)
«Топінамбури» (1987)
«На своїй землі» (1987)
«Спадкоємиця Ніки» (1988, у співавт.)
«Павутиння» (1992)
«Він своє отримає» (1992)
«Тринь-бринь» (1994)
«Без нашийника» (1996) — картина отримала приз і диплом «за найкращий фільм» на V Відкритому фестивалі фільмів для дітей та юнацтва в Сумах—96 (Україна)^[7] і ряд інших
«Як коваль щастя шукав» (1999) та ін.

Примітки

↑ Указ Президента України від 21 травня 1994 року № 242/94 «Про присвоєння почесних звань України працівникам кінокомбінату „Одеса-фільм“». Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
↑ Указ Президента України від 29 травня 2009 року № 377/2009 «Про нагородження працівників акціонерного товариства „Одеська кіностудія“». Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
↑ Ігор Іванько: «Для мене він — супер-дід»
↑ Пам'ятатимемо…
↑ Venice Film Festival: Awards for 1965 (imdb.com). Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
↑ Верность (1965) на kino-teatr.ru [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
↑ «Без ошейника» (1995) на kino-teatr.ru [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела

Проект газеты «Тихая Одесса»: Видеоочерк «Бриллиантовая Одесса. Леонид Антонович Бурлака» (2015) на youtube.com(рос.)
Леонид Бурлака на сайті IMDb (англ.)
Енциклопедія Сучасної України: Бурлака Леонід Антонович [Архівовано 16 січня 2018 у Wayback Machine.]
Фільмографія на kino-teatr.ru [Архівовано 11 лютого 2018 у Wayback Machine.](рос.)

[1] Указ Президента України від 21 травня 1994 року № 242/94 «Про присвоєння почесних звань України працівникам кінокомбінату „Одеса-фільм“». Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.

[2] Указ Президента України від 29 травня 2009 року № 377/2009 «Про нагородження працівників акціонерного товариства „Одеська кіностудія“». Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.

[3] Ігор Іванько: «Для мене він — супер-дід»

[4] Пам'ятатимемо…

[5] Venice Film Festival: Awards for 1965 (imdb.com). Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.

[6] Верность (1965) на kino-teatr.ru [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)

[7] «Без ошейника» (1995) на kino-teatr.ru [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]