Їфтах
Їфтах, Єфта, Єфтай[3] (івр. יפתח — він відкриє) — біблійний персонаж Епохи Суддів, був протягом шести років один із суддів Ізраїля. Мати його була блудниця з Ґілеаду — місцевості на східному березі річки Йордан, що належала племені Манасії. Їфтах був позбавлений своїми братами спадщини і вигнаний з дому. Він пішов у пустелю в землі Тов і там став отаманом зграї грабіжників. Пізніше Їфтах став на чолі ізраїльського народу у боротьбі проти аммонитян (Сд. 10:1 — Сд. 12:7), яким був відданий на гноблення на 18 років за своє невірство (Сд. 10:6-8). Він відомий своєю обітницею Ягве.
| Їфтах | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1160 до н. е.[1] Ґілеад |
| Помер | 1080 до н. е.[1] |
| Країна | ізраїльтяни |
| Національність | ізраїльтяни |
| Діяльність | суддя |
| Галузь | суд[2] |
| Знання мов | давньоєврейська і іврит[2] |
| Посада | Епоха Суддів |
| Конфесія | Mosaic Judaismd |
| Діти | Daughter of Jephthahd |
Визволення від ярма та обітниця Їфтаха ред.
Коли ізраїльський народ, більше не маючи терпіння перебувати під руйнівним ярмом аммонитян він викинув інших божків із святилищ та зібрав військо у Міцрі (Сд. 10:16-17). Оскільки не було військового ватажка, то старійшини народу звернувся до Їфтаха з благанням про допомогу і щоб він став на чолі війська, а потім і народу, коли розіб'є ворога. Їфтах пробував залагодити з аммонитянами конфлікт мирним шляхом, проте це йому не вдалося. Тоді, коли війна стала очевидною Їфтах дав обітницю Богові:
Після перемоги над аммонитянами назустріч Їфтаху вийшла його єдина дочка. Дізнавшись про обітницю, вона попросила батька тільки відпустити її на два місяці, щоб вона з подругами могла оплакати в горах свою долю. Через два місяці вона повернулася і була принесена в жертву. Йосип Флавій у Юдейських старожитностях переповідає історію Їфтаха описану у Книзі Суддів[5] проте вказує, що це жертвопринесення було незаконне (Т. 5. гл. 7, розд. 10). На це вказує також і остання фраза 11 глави Книги Суддів: «рік-річно ходять Ізраїлеві дочки плакати за дочкою ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році» (Сд. 11:40).
Боротьба проти коліна Ефраїма ред.
У той час плем'я Ефраїма заздрісно дивилося на перемогу Їфтаха і насторожилось його успіхам: «І були скликані Єфремові люди, і перейшли на північ та й сказали до Їфтаха: Чому перейшов ти Йордан, щоб воювати з Аммоновими синами, а нас не покликав піти з собою? Ми спалимо огнем твій дім із тобою.(Сд. 12:1)». Тоді Їфтах зібравши всіх мешканців Ґілеаду, воював з плем'ям Єфраїма та розбив його. Негайно після перемоги він велів зайняти всі переправи через Йордан, щоб перешкодити проникнути переможеним на свої території та змішатися з населенням:
.JPG)
... І зайняв Ґілеад йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: Нехай я перейду, то ґілеадські люди йому говорили: Чи ти єфремівець? Той казав: Ні. І казали йому: Скажи но шібболет. А той казав: Сібболет, бо не міг вимовити так. І хапали його, і різали при йорданськім переході..... (Суд. 12:5-6).
В діалекті єврейської мови племені Ефраїма не було звуку «ш» та його носії не могли правильно (твердо) відтворити слово. Буквально «Шібболет» означає «потік води» (як в Пс. 68:3-16), тоді як « сібболет » — «ярмо». Число вбитих було нараховане у 42000.
У мистецтві ред.
Біблійний сюжет з Їфтахом надихнув багатьох митців до написання своїх музичних художніх та літературних творів:
- Jephte чи Historia di Jephta — ораторія Джакомо Каррісіні (1650)
- Їфтах — ораторія Георга Фрідріха Генделя (1752)
- Обітниця Їфтаха — опера Джакомо Мейєрбера (1812)
- Їфтах та його дочка — вірш Джорджа Байрона у Hebrew Melodies (1815)
- Їфтах та його дочка — роман Ліона Фойхтванґера (1955–1957)
- Дочка Їфтаха — оповідання Ґертруд фон ле Форт (1964)
- Їфтах та його дочка — ораторії Вольфґанґа Штокмаєра за текстом Ліона Фойхтванґера (1995)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Їфтах |
Примітки ред.
- ↑ а б в http://timeline.biblehistory.com/event/jephthah
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Їфтах — у перекладі Біблії українською мовою І. Огієнка, Єфта — у перекладі І. Хоменка.
- ↑ Сд. 11:30-31. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ Йосип Флавій. Юдейські старожитності Т. 5. гл. 7, розд. 7 −12. [Архівовано 10 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела ред.
Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.