Ільченко Олександр Єлисейович

Олександр Єлисейович Ільченко
Народився 4 червня 1909(1909-06-04)
Харків
Помер 16 вересня 1994(1994-09-16) (85 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Діяльність письменник, журналіст, сценарист, громадський діяч
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Роки активності з 1929
Жанр сценарій і проза
Членство СП СРСР і Національна спілка письменників України
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден «Знак Пошани» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Олекса́ндр Єлисе́йович І́льченко (4 червня 1909, Харків — 16 вересня 1994, Київ) — український письменник, сценарист. Член Спілок письменників України та СРСР.

Життєпис ред.

Народився 4 червня 1909 року в місті Харкові в сім'ї залізничника.

В 19281931 роках навчався на літературно-лінгвістичному факультеті Харківського інституту народної освіти.

У 1937 році його батька, Єлисея Матвійовича, за доносом репресували, звинувативши у причетності до «організації українських буржуазних націоналістів». Він помер від голоду та обморожень в таборі на Тайшеті.

Під час нацистсько-радянської війни був спеціальним кореспондентом газети «Известия». Нагороджений медалями.

 
Могила Олександра Ільченка

Помер у 85-річному віці 16 вересня 1994 р. у Києві. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59″ пн. ш. 30°30′06″ сх. д. / 50.4165833° пн. ш. 30.5018056° сх. д. / 50.4165833; 30.5018056).

Родина ред.

Батько трьох доньок, зокрема кіноредакторки та сценаристки Наталі Ільченко. Двоюрідний брат актора Данила Ільченка.

Творчість ред.

Друкувався з 1929 року. Був членом Спілки письменників України.

Автор химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», повісті «Петербурзька осінь», п'єси «Завтра вранці» тощо, сценаріїв художнього фільму «Роман і Франческа» (1961) та документальної стрічки «Шахтарі Донбасу» (1950).

Роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» з 1958 по 1985 рік виходив чотири рази, а до 75-ліття автора він побачив світ у російському перекладі в Москві, з ілюстраціями Юрія Логвина.

У доробку О. Ільченка також повісті «Італійське каприччо», «Звичайний хлопець», «Солом'яна рукавичка», кіносценарії, п'єси, оповідання.

Працюючи в журналі «Україна» (1943 року в Москві, а потім у Києві), активно виступав з нарисами і публіцистичними статтями.

Вшанування пам'яті ред.

У 2017 році, у Києві, на фасаді будинку № 73 по вулиці Володимирській, де з 1972 року до кінця життя жив Олександр Ільченко, встановлена меморіальна дошка на вшанування його пам'яті[1].

Література ред.

  • Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С.243-244;
  • Українська літературна енциклопедія. Т.2. К., 1990. — С.309—310;
  • Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.303;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.551.
  • В журналі «Перець» № 12 за 1984 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 75-річчю митця.[2]

Примітки ред.

  1. У профілі козака Мамая: у Києві відкрили меморіальну дошку Олександрові Ільченку
  2. Журнал перець 1984 12. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.

Посилання ред.