|
'''Телегра́фний зв'язо́к''', '''Телеграфія''' ({{lang-en|telegrafy}}), '''[[Телеграф|Телегра́ф]]''' — вид [[зв'язок|зв'язку]], що забезпечує швидке передавання і приймання повідомлень на віддаль електричними (з початку [[XIX століття]], зокрема з 1830-их років) чи оптичними сигналами<ref>До недавнього часу на флоті використовувалися передача символів прапорцями чи прожектором із [[шторка|шторкою]] переривання потоку [[світло|світла]]. Другий варіант можна віднести до [[різновид]]у [[оптичний телеграф|оптичного телеграфу]].</ref>.
{{дослівний переклад|url=http://www.bibliotekar.ru/spravochnik-185-tehnika/105.htm}}
== Віки{{уточнити}} розвитку ==
Техніка телеграфного зв'язку удосконалювалася на основі раніше створених систем електричних [[телеграф]]ів: [[мультиплікація|мультиплікаторних]] [[телеграфний апарат|телеграфних апаратів]] П.[[Шилінг]]а, мультипликаторного апарату, що пише, К. А. Штейнгеля, електромагнітних апаратів, що пишуть, [[Якобі Борис Семенович|Якобі Б. С.]] і [[Морзе Семюел Фінлі Бріз|С. Ф. Морзе]]. Слідом за друкарськими було винайдено безліч стрілочних апаратів, які діяли за принципом [[примус]]ового [[синхронізм]]у. Спроби застосувати цей принцип у літеродрукуючому пристрої не мали успіху.
Практично придатне рішення для розробки літеродрукуючого апарату знайшов [[Юз Джон|Д. Юз]], поклавши в основу його принцип роботи синхронно-синфазного руху механізмів [[передавач]]а і [[приймач]]а ([[1855]]). Апарати Юза витримали випробування часом і зникли з експлуатації тільки до кінця першої третини цього століття.
Телеграфна апаратура досягла такого рівня досконалості, який відповідав вимогам зручності роботи і найкращого використання [[дактилографія|дактилографічних]] можливостей [[телеграфіст]]а. Проте із зростанням світового телеграфного обміну до цього часу вже виникли інші вимоги. Спочатку швидке зростання телеграфного обміну компенсувалося підвищенням майстерності телеграфістів, вдосконаленням телеграфної апаратури, раціоналізацією телеграфної служби. Але незабаром подальше зростання телеграфного обміну зажадало підвіски додаткових проводів.
Величезний розмір матеріальних витрат, яких вимагала підвіска кожного зайвого проводу на таких довгих магістралях, як, наприклад, лінія Петербург — Варшава (1200 км), змусив винахідників напружено шукати засоби більш раціонального використання вже наявних [[дріт|дротів]] або, висловлюючись сучасною мовою, спонукав їх до розробки способів [[ущільнення]] телеграфних ліній.
Разом з тим розвиткові телеграфії сприяло відкриття і вивчення законів поширення струму в [[Електричне коло|електричних колах]]. З цього приводу [[Джеймс Клерк Максвелл]] у [[1873]] р. писав, що «важливі додатки{{що?}} вчення про [[електромагнетизм]] до телеграфії справили вплив на чисту науку, надавши комерційну цінність точним електричним вимірам і надавши електрикам можливість користуватися апаратами в таких масштабах, які перевершували масштаби будь-якої звичайної лабораторії».
Експлуатація перших довгих телеграфних ліній, і особливо морських [[Кабель|кабелів]], дозволила вивчити і досить глибоко засвоїти суть дійсних процесів, що протікають в електричних колах при телеграфуванні. Досвід експлуатації телеграфів зміцнив правильні уявлення про розподіл струмів і напруг в електричних ланцюгах, відкриті [[Ом]]ом і [[Густав Роберт Кірхгоф|Кірхгофом]].
Коли ж були прокладені перші морські кабелі, в повній мірі стала зрозумілою залежність процесу телеграфування від [[ємність (електрика)|електричної ємності]] проводів. Ця залежність виявилася настільки сильною, що навіть по першим підводним кабелям телеграми доводилося передавати в уповільненому [[темп]]і. Для роботи ж по трансатлантичному кабелю довжиною 3240 км, який вдалося успішно прокласти до [[1866]] р. (після чотирьох невдалих спроб протягом 1857–1865 рр.), наявний записувальний апарат виявився взагалі непридатним, оскільки його приймач міг реагувати на сигнали силою не менше 10 мА.
Цю перешкоду було усунуто [[Кельвін Вільям Томсон|В. Томсоном (Кельвіном)]], який створив в [[1867]] р. пишучий апарат високої чутливості, відомий під назвою [[сифон-рекордер]]а, для надійної роботи якого був потрібний лише [[вхідний струм]] порядку 0,02 мА. По суті в сифон-рекордері Томпсона Кельвіна отримала подальший розвиток ідея телеграфного апарату Шилінга. Труднощі, що зустрілися при перших спробах телеграфування по довгих морських кабелях, спонукали найбільших фізиків (Якобі, Ленца, Максвелла, [[Гельмгольц]]а, [[Поггендорф]]а, Уїтсто — на та ін) зайнятися вивченням ролі [[Самоіндукція|самоіндукції]] і [[Ємність (електрика)|ємності]] в [[Перехідний процес|перехідних процесах]], що протікають в електричних ланцюгах при телеграфуванні. Відкриті при цьому закономірності показали, що повітряний телеграфний дріт допускав значно більш високу швидкість телеграфування порівняно з тією, яка визначалася продуктивністю існуючих на кінець 19 сторіччя телеграфних апаратів.
== Автоматичне телеграфування ==
| 