Персида Ненадович
Персіда Ненадович (серб. Персида Ненадовић), також Персіда Карагеоргієвич (серб. Персида Карађеорђевић), (нар. 15 лютого 1813 — пом. 29 березня 1873) — княгиня-консорт Сербії у 1842—1859 роках, дружина князя Александра Карагеоргієвича, матір короля Сербії Петра I.
| Персіда Ненадович | |
|---|---|
| Персида Ненадовић | |
 Персіда Ненадович на портреті Катаріни Іванович | |
| 2-а княгиня | |
| Початок правління: | 15 вересня 1842 |
| Кінець правління: | 3 січня 1859 |
| Попередник: | Любиця Вукоманович |
| Наступник: | Юлія Хуньяді де Кетей |
| Дата народження: | 15 лютого 1813 |
| Місце народження: | Бранковіна |
| Країна: | Сербії |
| Дата смерті: | 29 березня 1873 (60 років) |
| Місце смерті: | Відень, Австро-Угорська імперія |
| Поховання | Oplenacd |
| Чоловік: | Александр Карагеоргієвич |
| Діти: | Полексія, Клеопатра, Алексій, Светозар, Петро, Єлена, Андрій, Єлизавета, Георг, Арсен |
| Династія: | Ненадовічі, Карагеоргієвичі |
| Батько: | Єфрем Ненадович |
| Мати: | Йованка Милованович |
Біографія
Персіда Ненадович народилась 15 лютого 1813 року у Бранковині, на території Валевської нахії Белградського пашалику Османської імперії. Вона була старшою з семи дітей в родині воєводи Єфрема Ненадовича та його дружини Йованки Милованович. Її дідом з батьківського боку був Яков Ненадович, третій голова Урядової ради у 1810—1811 роках, перший міністр іноземних справ Сербії. З материнської лінії її дідом був Младен Милованович, який обіймав новостворену посаду міністра оборони.
На сербських землях від 1804 року тривало повстання проти влади султана. Фактична влада в країні належала вояці Карагеоргію та місцевим воєводам. Після поразки повстання у 1813 році Яков та Єфрем Ненадович з родинами втекли до Росії, як сам Карагеоргій та сім'ї інших сербських старшин. Російський імператор надав сербам дозвіл оселитися у Хотині.
У Сербії залишився один з ватажків повстання, Милош Обренович, якому вдалося домовитися з турками, а згодом — підняти Друге сербське повстання, яке призвело до створення автономного князівства Сербія у 1817 році. Карагеоргія, який тоді ж повернувся на батьківщину, було вбито за його наказом.
Персіду описували як красиву дівчину із жвавим темпераментом.[1] У віці 17 років вона взяла шлюб із наймолодшим сином Карагеоргія, 24-річним Александром. Наречений служив у російській армії. Весілля відбулося в Хотині 1 червня 1830 року. У подружжя народилося десятеро дітей:
- Полексія (1833—1914) — була двічі заміжня, мала п'ятеро дітей від першого шлюбу;
- Клеопатра (1835—1855) — дружина сербського посла у Стамбулі Мілана Петронієвича, дітей не мала;
- Алекса (1836—1841) — прожила 5 років;
- Светозар (1841—1847) — прожив 6 років;
- Петро (1844—1912) — король Сербії у 1903—1921 роках,[2] був одружений із Зоркою Чорногорською, мав п'ятеро дітей;
- Єлена (1846—1867) — дружина сербського політика Георга Симича;
- Андрій (1848—1864) — прожив 15 років;
- Єлизавета (27 лютого—1 червня 1850) — прожила лише 3 місяці;
- Георг (1856—1889) — одруженим не був, дітей не мав;
- Арсен (1859—1938) — генерал-майор російської армії, був одруженим із княжною Авророю ді Сан-Донато, мав єдиного сина.
Наприкінці 1830-х Милош Обренович, бажаючи примиритися з нащадками Карагеоргія, запросив Александра до Белграду. У 1839 році родина повернулася до Сербії.
Певний час чоловік Персіди був ад'ютантом у князя Михайла. Після повалення влади останнього, скупщина обрала Александра князем Сербії. Турція відразу затвердила це призначення.
У 1843 році Александр отримав будівлю з садом в Белграді для створення князівської резиденції.[3] Це поклало початок створенню першого палацового комплекса у столиці. Будинок було ретельно відремонтовано та розширено, зелені насадження огорожено. Персіда займалася наданням саду репрезентабельного вигляду.
Княгиня відкрито підтримувала свого чоловіка, уважно стежила за станом справ та надавала корисні поради. Цікавилася культурою, не забувала про духовне життя. За її ініціативою було започатковане будівництво церкви Святого Ілії поблизу Сокобаня,[4] а у 1856-му вона пожертвувала церкві Вознесіння Господнього в Міоніці дорогоцінний хрест та балдахін.[5]
У 1858 році внутрішньодержавні проблеми призвели до конфлікту Александра із членами Державної ради, й він був змушений зректися престолу. Родина після цього виїхала до Відня. Також мали володіння у Тімішоарі.
У вигнанні Персіда займала безкомпромісну позицію щодо Обреновичів, не бажаючи з ними миритися ніяким чином, у тому числі відкидаючи їдеї щодо шлюбних союзів між їхніми домами.[6]
У 1868 році Александра звинуватили в участі у вбивстві Михайла Обреновича і угорський суд засудив його до восьми років ув'язнення, які він і відбув. Персіда в цей час померла у віці 60 років у Відні.
У 1912 році, за розпорядженням її сина Петра, прах княгині було перевезено до Белграду та перепоховано у мавзолеї Карагеоргієвичей на пагорбі Опленац поблизу Тополи. Там же знайшов спочинок і Александр Карагеоргієвич.
Кіновтілення
Примітки
- ↑ Valjevka na prestolu: Persida Karađorđević [1] (босн.)
- ↑ Від 1918 року — король Сербів, Хорватів і Словенців
- ↑ Zdanje sagrađeno da bude najlepši dvor srpskih vladara [2] (серб.)
- ↑ Церква Святого Ілії у Сокобані [3](серб.)
- ↑ Persida Karađorđević: Mudra kneginja, velika ktitorka [4] (босн.)
- ↑ Valjevka na prestolu: Persida Karađorđević [5] (босн.)
- ↑ «Остання аудієнція» на сайті Internet Movie Database [6] (англ.)
- ↑ «Князівство Сербія» на сайті Internet Movie Database [7] (англ.)
Література
- Владимир Кривошејев, Војвода Јаков Ненадовић – скице за биографију, Ваљево – Београд, Министарство унутрашњих послова, 2001
- Jelavich, Charles; Jelavich, Barbara. The Establishment of the Balkan National States, 1804-1920. University of Washington Press. 1986.— ISBN 978-0-295-96413-3. [8] (англ.)
- Milojko Gordic, Београдска имања кнеза Александра Карађорђевића [9] (серб.)
Посилання
- Профіль на Geneall.net (нім.)
- Профіль на Thepeerage.com (англ.)
- Генеалогія Карагеоргієвичей (англ.)
- Перші дами сербського двору (босн.)
- Коштовності Персіди Карагеоргієвич (англ.)