Дитячі буди́нки-інтерна́ти — медико-соціальні установи, які призначаються для довшого проживання в них дітей, які мають дефекти у розвитку. В такі будинки приймаються діти до 18-ти років, які мають відхилення від норми у фізичному чи розумовому розвитку і які потребують догляду і медичного обслуговування, а також соціально-трудової адаптації. Перелік медичних показань і протипоказань по прийому дітей затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Дитячий будинок "Ясний"

Дитячий будинок-інтернат (згідно Закону[1]) - є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату , з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.

Завдання

Основними завданнями будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, навчання, виховання, медичної та соціальної реабілітації та надання медичної допомоги вихованцям з фізичними або розумовими вадами розвитку та психічними розладами.

Категорії дитячих будинків-інтернатів

Згідно Закону виділяють такі типи дитячих будинків-інтернатів:

  • І профіль - для вихованців з фізичними вадами і збереженим інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю).
  • Відділення II профілю - для вихованців з помірною та глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть навчатись, самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені за статтю);
  • Відділення III профілю - для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);
  • Відділення IV профілю - для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та/або психічними розладами, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись (або пересуваються з утрудненням) та самообслуговуватись (змішані за статтю).

Статистика

  • На утримання дитини в інтернаті держава витрачає три тисячі гривень на рік[2]
  • Приблизно 34 тис. дітей знаходяться в інтернатах і дитячих будинках України[3].
  • Нині в Україні налічується понад 100 тис. таких дітей, з яких майже 29 тис. утримується, виховується та навчається в інтернатних закладах. У цих закладах вихованці, через їхню велику кількість, не отримують сімейного затишку, материнської та батьківської ласки, справжнього добробуту, а головне - соціальної адаптації з раннього дитинства.
  • В Україні функціонує 273 інтернатних закладів різних типів для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування дошкільного і шкільного віку. Ці заклади мають статус так званих "сирітських". До їх числа належать 55 загальноосвітніх шкіл-інтернатів, 114 дитячих будинків, 48 будинків дитини та 56 дитячих будинків-інтернатів[4].
  • Щорічно в інтернатних закладах завершують близько 1,5 тис. дітей. Однак прослідковується стійка тенденція до того, що більшість вихованців інтернатних закладів є соціально та психологічно неадаптованими, мають відхилення у поведінці, підвищену агресивність, а створена система виховної роботи не спроможна сформувати у дітей життєво необхідні навички для самостійного життя. Майже 20 % випускників не можуть влаштуватися на роботу або продовжити навчання та здобути певну професію, для 41 % відсутня перспектива вирішення житлових проблем, майже 20 % колишніх вихованців притягується до кримінальної відповідальності[5].

З історії дитячих притулків

Перший дитячий будинок був заснований Франке близько 1700 року, але правильну організацію вони отримали тільки на поч. XIX ст. завдяки працям Фалька. У 1802 р. в князівствах Ліппе-Детмольд та Пауліна відкрився притулок виключно для малолітніх дітей до 4-х л. віку. У 1805 р. Волькен пропонував зробити з притулків підготовчі заклади з 3-х або 4-х річним курсом: його ідея знайшла застосування лише в невеликому числі притулків і значно пізніше. З Німеччини дитячі притулки запозичила Англія, потім Нідерланди, ще пізніше Франція.

У Парижі в 1880 р. на 20 міських округів було 119 громадських і багато приватних притулків. Притулки для дітей від 7-12 років називаються сирітськими будинками; навчали тут головним чином майстерності та рукоділлю. У Парижі сирітських будинків для хлопчиків в 1881 р. було 8, для дівчаток - 67. У селах існували сільськогосподарські притулки.

Дуже багаті різного роду притулками Сполучені Штати. У XIX столітті у відповідь на проблеми бідності, злочинності, невлаштованості, безробіття виник рух за благополуччя дітей, який зосередив свої зусилля на захист неповнолітніх від нездорового впливу міського життя.

У 20-х роках XIX століття в трьох великих містах - Нью-Йорку, Філадельфії і Бостоні були створені перші притулки, які мали на меті ізолювати дітей, які знаходяться в небезпеці від розбещуючого середовища і частково замінити їм родину та громаду. Однак досить швидко виявилася неефективність притулків. Скоріше, вони виявлялися тимчасовим притулком дитини в екстремальних ситуаціях.

В даний час в США, також як і в інших розвинених країнах, дитячих будинків для постійного проживання дітей немає. Є тимчасові притулки для дітей до моменту передачі їх у прийомну сім'ю.

Бельгія вважається батьківщиною сирітських будинків, розміщувалося тут до 5000 дітей щорічно на поч. XIX ст.

Склалося декілька типів дитячих притулків:

  • в одних діти живуть у більших приміщеннях, мають загальні спальні, їдальні, кімнати для занять і відпочинку (казармений тип),
  • в інших діти розділяються на невеликі групи й живуть разом з вихователем (сімейний тип).

Дитячі притулки в царській Росії, СРСР, Україні[6]

У дореволюційній Російській імперії благодійні установи для опікування сиріт і дітей, покинутих батьками й залишених без догляду виникли у ХVIII ст. при монастирях. Перший немонастирський дитячий притулок був відкритий у Петербургові в 1837 при Демидовскому будинку «піклування трудящих» (називався «дитячими кімнатами»). Керування дитячих притулків здійснювали піклувальник (попечителька), директор, почесний старшина (у функції котрого входила турбота про матеріальне забезпечення притулку), доглядачка і її помічниця. Тодішня ціль дитячих притулків — надати дітям тимчасовий притулок і елементарний утвір.

В 1846 році у дитячі притулки був дозволений нічліг, а в 1847 році і постійне проживання дітей («сирітські відділення»). У 1889 році із 127 притулків тільки 31 призначав для прихожих дітей, інші були змішаними — для постійно живучих і прихожих.

Більшість дитячих притулки підкорялося Відомству установ імператриці Марії. Існували Дитячі притулки, що перебували у веденні різних благодійних, приватних осіб і відомств (духовного, військового).

У 1891 році було видано нове положення про дитячі притулки. Згідно з положенням, у дитячі притулки ( крім спеціально призначених для грудних дітей) бралися діти не молодше 3 років і залишалися там до 12 років. Була введена програма навчання, прийнята для однокласних селянських шкіл. При дитячих притулках могли закладатися класи ремесла або училища. Було влаштовано близько 80 селянських притулків, де діти навчалися садівництву, огородництву й ін. сільськогосподарським. роботам.

В Західній Україні, Буковині до 1939-1940 рр. існували притулки під назвами "захоронок", "захистів", "сиротинців" тощо.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції притулки було ліквідовано. В СРСР для виховання осиротілих дітей та дітей, що втратили годувальників, створено мережу державних дитячих будинків і спеціальних шкіл-інтернатів.

Проблема дитячої безпритульності в Україні

Проблема дитячої безпритульності в Україні має місце вже досить давно. Лише в останні роки політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей почала ґрунтуватися на положеннях законів України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.1995 р., "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21.06.2001 р., "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р., указів Президента України "Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003 - 2005 роки", "Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки".

22 грудня 2003 року відбулися парламентські слухання, на яких велика увага приділялася питанню подолання проблеми безпритульних дітей. З метою ефективного вирішення основної проблеми безпритульних дітей учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України:

  • забезпечити фінансування заходів, затверджених Національною програмою "Діти України";
  • внести відповідні зміни до законодавства з метою посилення відповідальності батьків або осіб, які їх замінюють, посадових осіб за неналежне виховання дітей, порушення їх прав, жорстоке поводження з ними, втягнення до жебракування, тощо;
  • внести відповідні зміни до законодавства щодо вдосконалення системи роботи органів опіки та піклування;
  • забезпечити поширення соціальної реклами з актуальних питань соціального сирітства, запобігання дитячій бездоглядності, безвідповідального батьківства, насильства в сім'ї.

Основним нормативним актом у роботі з безпритульними дітьми на сьогоднішній день є Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Цей Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.

Примітки

  1. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2623-15%7C ЗАКОН УКРАЇНИ Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей
  2. http://dt.ua/SOCIETY/pro_siritstvo_bez_deshevogo_zhalyu-51583.html
  3. http://www.drda.gov.ua/news/view/329
  4. http://spetskor.dp.ua/art_637.php
  5. http://spetskor.dp.ua/art_637.php
  6. за визначенням Энциклопедического словаря Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона

Див також