Качинський каньйон
| Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробила користувачка Качор Любов Омелянівна (внесок, журнали) о 01:39 UTC (4746365 хвилин тому). |
Качинський каньйон — геологічний заказник національного значення у долині ріки Кача Бахчисарайського району АР Крим. Створений згідно постанови Постанови Кабінету міністрів УРСР від 28 жовтня 1974 року за № 500 на основі затвердженої 1969 року пам'ятки природи заради збереження геологічної структури каньйону, його ландшафтів та пам'яток.
 Вихід з Качинського каньйону | |
| 44°42′06″ пн. ш. 33°54′33″ сх. д. / 44.701666670027776718° пн. ш. 33.90944444002777658° сх. д.Координати: 44°42′06″ пн. ш. 33°54′33″ сх. д. / 44.701666670027776718° пн. ш. 33.90944444002777658° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
|---|---|
| Розташування |
Україна Бахчисарайський район АР Крим |
| Найближче місто | Бахчисарай |
| Площа | 100 га |
| Засновано | 1974 |
| Оператор | ДП Бахчисарайське державне лісове господарство |
  Качинський каньйон (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Качинський каньйон у Вікісховищі | |
Загальні відомості
Землекористувачем території є ДП «Бахчисарайське державне лісове господарство». У підлеглому йому Михайлівському лісництві заказник «Качинський каньйон» лежить у квадратах 55, 56, 57, 61. Ріка Кача пробила Г-подібний каньйон у Внутрішній гряді Кримських гір, що складаються з вапнякових та мергелевих порід. Каньйон сягає 150 м ширини і 140 м глибини. На західному боці каньйону знаходились давні поселення, а східна його сторона була незаселеною. На прямовисних скелях висять миски-бастіони, у підніжжі яких утворились гроти.
Площа заказника 100 га. Каньйон розміщено біля селищ Кудрине (Шурі), Машине (Татарка), Передущельному (Кош-Деґірмен) (151 м над рівнем моря). Відстань від Бахчисараю 8 км. Є одним з найбільших каньйонів Криму поряд з Великим каньйоном і Чорнорічинським каньйоном. На відміну від нижньої течії ріка Кача не пересихає у каньйоні впродовж року.
Пам'ятки археології
У західній частині каньйону у підніжжі скелі збереглось печерне місто Качі-Кальон VI–VIII ст., що належить до Бахчисарайського історико-культурного заповідника. Навколо п'яти великих природніх гротів розташовані природні печери і комплекс 30-50 декілька-ярусних штучних печер, що поєднані між собою лазами, сходами. У природних печерах, вірогідно, розміщувались церкви. Загалом у місті налічують 250 штучних печер різного призначення. Скеля, у якій вирубані печери, схожа на ніс корабля і у верхній її частині тріщини нагадують зображення хреста. Через це скелю називають «хрестовим кораблем». Поряд зберігся давній цвинтар і вирубані у скелі чавильні винограду — тарапани.
По усій протяжності каньйону у гротах збереглись сліди перебування стоянок первісних людей з виробами з кремнію, кістки вимерлих тварин — дикого коня (Equus caballus ferrus), печерного ведмедя (Ursus spelaeus Rosenmüller) та інших.
Флора
Прямовисні скелі каньйону внаслідок багатовікової ерозії у декотрих ділянках трансформувались у круті схили. На них росте дуб пухнастий (Quercus pubescens Willd.) і дуб скельний (Quercus petraea), чиє коріння пристосоване до скелястих схилів. Крім того тут росте граб східний[1] (Carpinus orientalis), ліщина звичайна (Corylus avellana L.), чагарники глоду (Crataegus), шипшина (Rōsa), барбарису (Berberis), держидерево (Paliurus spina-christi). На схилах ростуть трави-ендеміки — чабер кримський (Satureja taurica), лагозерис пурпуровий[2], румія критмолиста[3], яка занесена до Червоної книги України. Лагозерис пурпуровий занесений до Європейського червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі[4] і Червоному списку Міжнародної спілки охорони природи видів, яким загрожує зникнення[5].
Джерела
- Д. Я. Вортман. Качі-Кальон, археологічна пам'ятка / Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл.