Есмінці типу 45
Есмінці типу 45 (англ. Type 45 destroyer) — клас есмінців з керованим ракетним озброєнням побудованих для Військово-морських сил Великої Британії. Також відомі під назвою есмінці класу D, або Daring. Основне призначення — протиповітряна і протиракетна оборона корабельних з'єднань. Есмінці будувалися на підприємствах британської компанії BAE Systems. Перший корабель HMS Daring був спущений на воду 1 лютого 2006 року і вступив у стрій 23 липня 2009-го. Всього у період з 2003 по 2013 роки було побудовано шість есмінців.
| |
| Основні характеристики | |
|---|---|
| Тип: | Есмінець з керованим ракетним озброєнням |
| Водотоннажність: | 191 (з можливістю збільшення до 235)[1] |
| Довжина: | 152,4 м |
| Ширина: | 21,2 м |
| Осадка: | 7,4 м |
| Двигуни: |
list error: mixed text and list (help)
|
| Швидкість: | Понад 30 вузлів (56 км/год) [3] |
| Дальність плавання: | Понад 7000 морських миль (13000 км) при швидкості 18 вузлів (33 км/год)[3] |
| Навігаційне та радіолокаційне обладнання: |
|
| Засоби електронної боротьби: |
|
| Озброєння: |
list error: mixed text and list (help)
Протикорабельні ракети:
Гарматне озброєння:
|
| Авіаційна група: |
list error: <br /> list (help)
або
|
| Авіаційне обладнання: |
|
Кораблі розроблялися для заміни есмінців Тип 42 і за даними британського Національного Аудиторського Управління, один корабель класу Daring може відслідковувати і знищувати більше цілей, ніж п'ять есмінців типу 42, що діють разом. Есмінці класу D, вважаються у Британії найкращими кораблями протиповітряної оборони у світі.
Історія створення
Розробка
Британський флот на початок 1980-х років мав тільки тільки чотири спеціалізованих корабля протиповітряної оборони — три есмінці класу «Каунті» і один типу 82, але останній використовувався, в основному, як корабель для випробування нових технологій та озброєння. Утім Фолклендська війна показала вразливість британських кораблів перед атаками авіації, а особливо із застосуванням протикорабельних ракет. Аргентинці, які мали досить посередні військово-повітряні сили та палубну авіацію, змогли потопити 7 британських кораблів і суден. Після війни королівські військово-морські сили вирішили прийняти на озброєння спеціалізований есмінець, який би зміг ефективно забезпечити протиповітряну та протиракетну оборону корабельних з'єднань. Першим кроком у цьому напрямку стала участь у програмі NFR-90, яка передбачала створення фрегата для восьми країн НАТО, включаючи Велику Британію.[10] Розробка корабля почалася у 1985 році, але через серйозні розбіжності у вимогах до нього, роботи йшли досить повільно. В 1989-у британці взагалі покинули проект і почали розглядати інші, більш прийнятні варіанти.[10]
У 1992 році Британія, Франція та Італія почали розробку нового фрегата (по комплексу характеристик відповідав есмінцю) класу «Горизонт».[11] Утім і тут відразу виникли розбіжності між країнами-учасницями. Британія та Франція хотіли мати корабель з потужною протиповітряною обороною, але Італія, флот якої мав діяти в Середземному морі під прикриттям власної авіації, не мала такої необхідності. Згодом сторони знайшли компроміс: французькі та італійські кораблі мали отримати РЛС EMPAR, а британські — більш потужніші SAMPSON.[12] Хоча питання з радарами було залагоджено, але на початку 1997 року виникла проблема вибору пускових установок для зенітних ракет. Британія хотіла встановити на кораблі Mk 41, а Франція та Італія — Sylver. Британці розглядали можливість озброєння есмінців крилатими ракетами «Томагавк», тому їм була потрібна універсальна пускова установка, як Mk 41. Згодом команда розробників системи протиповітряної оборони PAAMS обрала пускові установки Sylver і питання вирішилося саме по собі. Утім чим ближче сторони підходили до закладення першого корабля, тим більше виникало суперечок про кінцевий дизайн есмінця та вибір підрядників. Британія планувала отримати великий есмінець, який би міг прикривати значні території в Атлантиці, тоді як французам був потрібен корабель для захисту авіаносної групи у Світовому океані, а італійцям — есмінець для дій, переважно, в Середземному морі. Також країни не могли визначитися з основними підрядниками. Хоча усі були згодні на те, що генеральним підрядником у будівництві кораблів буде виступати британська компанія Marconi, але Франція хотіла бачити основним постачальником озброєння компанію DCN, а Британія — British Aerospace. Ці протиріччя призвели до того, що 26 квітня 1999 року Британія покинула проект і вирішила будувати кораблі власними силами.[13]
Будівництво
Британський уряд 23 жовтня 1999 року вибрав генеральним підрядником Marconi Electronic Systems.[14] Через тиждень вона злилася з British Aerospace у нову компанію BAE Systems, якій і перейшов статус генерального підрядника.
Примітки
Посилання
- ↑ A «Global Force 2012/13.» Royal Navy.
- ↑ «HMS Daring.» Wärtsilä.
- ↑ «Raytheon Press Release.» www.raytheon.co.uk, 8.03.2006.
- ↑ «Jane's Electro-Optic Systems.» articles.janes.com, 28.10.2010.
- ↑ «Fleet to get the latest in electronic surveillance.» Офіційний сайт міністерства оборони Великої Британії.
- ↑ «UK to buy Shaman CESM for Seaseeker SIGINT programme.» www.janes.com, 29 June 2014.
- ↑ «IDS300 NAVAL DECOY SYSTEMS.» www.airborne-sys.com.
- ↑ «TYPE 45 DESTROYER.» Офіційний сайт Королівських військовво-морських сил Великої Британії.
- ↑ а б «El último vástago del programa NFR-90» Revista Ejércitos Nº 5, Pág. 30-35
- ↑ «La frégate Chevalier Paul, « bête de guerre » de la Marine nationale.» www.meretmarine.com, 30 листопада 2012.
- ↑ Dranidis, Dimitris V. (May 2003). "Backboards of the fleet: shipboard phased-array radars; a survey of requirements, technologies, and operational systems". Journal of Electronic Defense 26 (5): 55.
- ↑ Nicoll, Alexander (27 April 1999). "National differences scupper frigate project". Financial Times.
- ↑ Sinclair, Keith (1999-11-24). "Jobs boost for shipyard; Yarrow confirmed as main contractor for MoD's Type 45 destroyer programme". The Herald (Scottish Media Newspapers). p. 13.