Битва за Хюе
Битва за Хюе — одна із найвідоміших битв В'єтнамської війни, яка тривала з 30 січня по 3 березня 1968 року. Бої в Хюе були складовою частиною масштабного наступу В'єтконга та північнов'єтнамської армії в Республіці В'єтнам. Битва вирізнялася запеклими вуличними боями, які призвели до масових руйнувань та чисельних жертв серед мирного населення.
| Битва за Хюе | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Основний конфлікт: Війна у В'єтнамі | |||||||
| Файл:Hue1968.jpg Американські морські піхотинці під час боїв за місто | |||||||
| Координати: 16°28′03″ пн. ш. 107°34′48″ сх. д. / 16.467500000027779805° пн. ш. 107.58000000002778052° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Республіка В'єтнам США
|
 ДРВ В'єтконг
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Нго Куанг Чонг Фостер Лах'ю
|
Чан Ван Куанг
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 11 батальйонів АРВ 2 батальйони Армії США 3 батальйони морської піхоти США ВПС США (підтримка з повітря) |
10 батальйонів ВНА та В'єтконга | ||||||
| Втрати | |||||||
| З 30 січня по 28 лютого АРВ: 452 убитих 2123 поранених США: 216 убитих 1584 поранених[2] Всього: 668 убитих 3707 поранених |
В'єтнамські дані: Понад 2400 убитих та 3000 поранених (з 30 січня по 28 березня)[3] Американські дані: 5133 убитих[4] 98 потрапило в полон[5] | ||||||
| 844 мирних жителя загинуло та 1900 дістали поранення в результаті бойових дій. За даними південнов'єтнамського уряду, в'єтконгівці та північнов'єтнамські війська після захоплення міста стратили 4856 співробітників державних і правоохоронних органів та мирних жителів.[6] | |||||||
Тетський наступ
Американське керівництво в березні 1965 року відправило у Південний В'єтнам два експедиційних батальйони морської піхоти, а у квітні Ліндон Джонсон дозволив американським військам приймати участь в наземних бойових діях. Протягом 1965-67 років американці, разом з південнов'єтнамськими військами провели декілька масштабних та велику кількість локальних наступальних операцій. Хоча союзникам вдалося завдати великих втрат противнику і значно збільшити підконтрольну їм територію, але вони не змогли досягнути головної мети — розгромити В'єтконг та переломити хід війни. Через стежку Хо Ші Міна в'єтконгівці продовжували отримувати у великій кількості зброю, боєприпаси та спорядження. Крім того у Республіку В'єтнам постійно проникали підрозділи північнов'єтнамської армії.[7]
Утім командуючий американськими військами у В'єтнамі генерал Уільям Уестморленд досить оптимістично оцінював ситуацію, що склалася. 21 листопада 1967 року, перебуваючи у Вашингтоні він заявив: «Ми досягли того моменту, коли кінець уже на горизонті. Я абсолютно упевнений, що у 1965 році ворог вигравав, а тепер він, безумовно, програє. Усі надії ворога зведені нанівець.»[8]
У деякій мірі Уестморленд був правий, присутність американських військ зводила нанівець плани північнов'єтнамського керівництва установити контроль над Півднем та об'єднати усю країну під своєю владою. Тому для переломлення ситуації, влітку 1967 року, Ханой розробив план масштабного наступу в Південному В'єтнамі. Перед операцією ставилися три завдання: підняти масове народне повстання проти керівництва Республіки В'єтнам, розколоти її армію та продемонструвати американцям безперспективність продовження війни.[7] У Північному В'єтнамі чітко розуміли, що розгромити американський контингент їм не вдасться, тому наступ мав підштовхнути США до припинення участі у війні та виведення своїх військ із В'єтнаму.
Операція мала розпочатися 30 січня 1968 року, напередодні в'єтнамського Нового року (Тет). У цей час сторони завжди заклювали перемир'я і припиняли бойові дії, тому наступ, по задуму його розробників, мав стати абсолютно неочікуваним для противника. Основними цілями для атак були визначені адміністративні населені пункти та великі міста Південного В'єтнаму.
Контингент американських військ у В'єтнамі наприкінці 1967 року нараховував 319000 солдат і офіцерів, а чисельність усіх південнов'єтнамських силових структур (армія, поліція та підрозділи самооборони) складала майже 800 тисяч чоловік.[7][9] Утім більша частина союзних військ була зайнята контролюванням території, обороною військових баз, населених пунктів та шляхів сполучення, і тільки, порівняно, незначні сили займалися проведенням операцій проти В'єтконгу та північнов'єтнамських військ.
Для того, щоб відволікти увагу американського командування від ключових населених пунктів і заставити перекинути побільше військ на другорядні території, осінню 1967-го в'єтконгівські партизани та ВНА провели ряд атак у прикордонних районах Республіки В'єтнам.
Хюе в 1965-67 роках. Стратегічне значення міста. Опис місцевості на якій відбувалися бойові дії
Чисельність сторін
Примітки
- ↑ Warr, Nicholas (1997). Phase line green: the battle for Hue, 1968. Naval Institute Press, p. xi. ISBN 1-55750-911-5
- ↑ «The History Place – Vietnam War 1965–1968.» www.historyplace.com.
- ↑ PAVN's Department of warfare, 124th/TGi, document 1.103 (11-2-1969): Tri-Thien front
- ↑ Shelby L. Stanton book: Vietnam Order of Battle. 2006. Page 11. ISBN 0-8117-0071-2.
- ↑ Willbanks, James H. (2 October 2002). Urban Operations: An Historical Casebook. Combat Studies, Institute Command & General Staff College, Fort Leavenworth, Kansas: The Battle for Hue, 1968.
{{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Hue Massacre , Tet 1968 (An Excerpt from the Viet Cong Strategy of Terror, by Mr. Douglas Pike, p. 23-39)
- ↑ а б в «The Battle for Hue, 1968.» Global Security.
- ↑ Spencer Tucker, Vietnam (London: UCL Press, 1999), 136.
- ↑ «Allied Troop Levels 1960-73.» www.americanwarlibrary.com.