[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
IvanBot (обговорення | внесок)
м →‎Запуски комплексу Н1 - Л3: replaced: найбільш імовірною → найімовірнішою
м вікіфікація
Рядок 5:
|призначення = Орбітальна ракета-носій
|виробник =[[ЦСКБ-Прогресс]]
|країна = {{Країна з прапорцем|USSR}}
|cpl-year = 1961
|cpl = 1964
|висота = 105.3
|діаметр = 17 м
|маса = '''Н-1:''' 2 735 000 кг
'''Н-21Ф:''' 2 950 000 кг
|вантаж =
{{Ракета/Вантаж|маса='''Н1:''' 90 т / '''Н1Ф:''' 100 т|місце=[[Низька опорна орбіта|LEO]]}}
{{Ракета/Вантаж|маса='''Н1:''' 46 т / '''Н1Ф:''' 51 т|місце=[[Геоперехідна Орбіта|ГПО]]}}
Рядок 66:
}}
 
'''H1H-1''' - — [[СРСР|радянська]] [[ракета-носій]], що розроблявся під керівництвом [[Корольов Сергій Павлович|Сергія Корольова]], а після його смерті - — під керівництвом [[Мішин Василь Павлович|Василя Мішина]]. Призначалася, у першу чергу, для забезпечення польоту людини на поверхню [[Місяць (супутник)|Місяця]] і повернення його назад. Всі чотири випробувальних запуски були невдалими. [[Радянська місячна програма]] була закрита в [[1974]] році.
 
== Основні характеристики РН ==
Рядок 81:
Збірка ступенів ракети здійснювалася на [[космодром]]і, тому що не було можливості доставити зібрані ступені транспортом через їхній розмір.
[[Файл:Saturn V & N1 comparison.svg|120 pc|thumb|left|Порівняння розмірів [[Н-1]] та [[Сатурн V]]]]
 
== Запуски комплексу Н1 - — Л3 ==
{{main|Комплекс Н1 - Л3}}
Всі запуски ракети Н-1 здійснювались із майданчика №  113 (з двома стартовими столами) космодрому [[Байконур]].
 
Перший пуск ракетно-космічного комплексу Н1-Л3 [[21 лютого]] [[1969]] закінчився аварійно. У результаті виниклих високочастотних коливань в газогенераторі двигуна №  2 відірвався штуцер відбору тиску за турбіною і утворилася текти компонентів, що призвела до пожежі в хвостовому відсіку і порушення в роботі системи контролю роботи двигуна, яка на 68,7 з видала помилкову команду на вимикання двигунів.
Не зважаючи на аварію, цей пуск підтвердив правильність обраної динамічної схеми, динаміки старту, процесів управління РН за допомогою неузгодженості тяги двигунів, дозволив отримати достовірні дані по навантаженнях на РН і її міцності, впливу акустичних навантажень на ракету і стартову систему та деякі інші дані, в тому числі експлуатаційні характеристики в реальних умовах.
 
Другий пуск комплексу Н1-Л3 був проведений [[3 липня]] [[1969]] і також закінчився аварійно через поганої роботи двигуна №  8 блоку А. Однозначно причина аварії не була встановлена. За висновком аварійної комісії під головуванням В. П.  Мішина найімовірнішою причиною аварії було руйнування насоса окислювача двигуна при виході на головну щабель.
Перший пуск ракетно-космічного комплексу Н1-Л3 [[21 лютого]] [[1969]] закінчився аварійно. У результаті виниклих високочастотних коливань в газогенераторі двигуна № 2 відірвався штуцер відбору тиску за турбіною і утворилася текти компонентів, що призвела до пожежі в хвостовому відсіку і порушення в роботі системи контролю роботи двигуна, яка на 68,7 з видала помилкову команду на вимикання двигунів.
Два роки пішло на аналіз результатів випробувань, додаткові розрахунки, дослідження та експериментальні роботи. У результаті були проведені заходи, що дозволили виключити всі передбачувані причини аварій, підвищити надійність двигунів, інших систем і агрегатів, а також убезпечити стартове споруду. Основними заходами були підвищення надійності насоса окислювача; установка перед насосами двигуна фільтрів, що виключають потрапляння в нього сторонніх предметів; заповнення перед стартом і продування азотом хвостового відсіку блоку А в польоті і введення фреонової системи пожежогасіння; введення теплозахисту елементів конструкції, приладів і кабелів систем, розташованих в хвостовому відсіку блоку А; введення блокування команди аварійного вимкнення двигунів (АВД) до 50 з польоту і аварійний відведення РН від старту по скиданню харчування і т.п. тощо
Не зважаючи на аварію, цей пуск підтвердив правильність обраної динамічної схеми, динаміки старту, процесів управління РН за допомогою неузгодженості тяги двигунів, дозволив отримати достовірні дані по навантаженнях на РН і її міцності, впливу акустичних навантажень на ракету і стартову систему та деякі інші дані, в тому числі експлуатаційні характеристики в реальних умовах.
 
Третій запуск ракетно-космічної системи Н1-Л3 був проведений [[27 червня]] [[1971]]. Всі 30 двигунів блоку А вийшли на режим попереднього і головною ступенів тяги згідно зі штатною циклограми і нормально функціонували до їх вимкнуто системою управління на 50,1 с, однак, з початку польоту спостерігалося ненормальне протікання процесу стабілізації по крену, а неузгодженість по куту обертання безперервно збільшувалося і до 14,5 з досягало 145 °. Оскільки команда аварійного вимкнення двигунів була заблокована до 50 с, то політ до 50,1 з був практично некерованим. Найвірогідніша причина аварії - — дія неврахованих раніше збурюючих моментів, що перевищують наявні керуючі моменти по крену. Для забезпечення керування ракетою по крену менш ніж за рік були створені кермові двигуни, що працюють на окислювальному генераторному газі і пальному, які відбирають від основних двигунів.
Другий пуск комплексу Н1-Л3 був проведений [[3 липня]] [[1969]] і також закінчився аварійно через поганої роботи двигуна № 8 блоку А. Однозначно причина аварії не була встановлена. За висновком аварійної комісії під головуванням В.П. Мішина найімовірнішою причиною аварії було руйнування насоса окислювача двигуна при виході на головну щабель.
Два роки пішло на аналіз результатів випробувань, додаткові розрахунки, дослідження та експериментальні роботи. У результаті були проведені заходи, що дозволили виключити всі передбачувані причини аварій, підвищити надійність двигунів, інших систем і агрегатів, а також убезпечити стартове споруду. Основними заходами були підвищення надійності насоса окислювача; установка перед насосами двигуна фільтрів, що виключають потрапляння в нього сторонніх предметів; заповнення перед стартом і продування азотом хвостового відсіку блоку А в польоті і введення фреонової системи пожежогасіння; введення теплозахисту елементів конструкції, приладів і кабелів систем, розташованих в хвостовому відсіку блоку А; введення блокування команди аварійного вимкнення двигунів (АВД) до 50 з польоту і аварійний відведення РН від старту по скиданню харчування і т.п.
 
[[23 листопада]] [[1972]] був проведений четвертий пуск комплексу Н1-Л3. Ракета, яка стартувала в цьому пуску, зазнала значних змін, спрямовані на усунення виявлених недоліків і збільшення маси виведеного корисного вантажу. Управління польотом здійснював бортовий обчислювальний комплекс по командах гіростабілізований платформи (головний конструктор [[Пилюгін Микола Олексійович|Н. А. Пилюгін]]). До складу рухових установок введені кермові двигуни, система пожежогасіння, поліпшена механічна та теплова захист приладів і бортовий кабельної мережі та ін Вимірювальні системи були доукомплектовані новоствореної малогабаритної радіотелеметричної апаратурою (головний конструктор А.  Ф.  Богомолов). Всього на цій ракеті було встановлено більше 13 000 датчиків.
Третій запуск ракетно-космічної системи Н1-Л3 був проведений [[27 червня]] [[1971]]. Всі 30 двигунів блоку А вийшли на режим попереднього і головною ступенів тяги згідно зі штатною циклограми і нормально функціонували до їх вимкнуто системою управління на 50,1 с, однак, з початку польоту спостерігалося ненормальне протікання процесу стабілізації по крену, а неузгодженість по куту обертання безперервно збільшувалося і до 14,5 з досягало 145 °. Оскільки команда аварійного вимкнення двигунів була заблокована до 50 с, то політ до 50,1 з був практично некерованим. Найвірогідніша причина аварії - дія неврахованих раніше збурюючих моментів, що перевищують наявні керуючі моменти по крену. Для забезпечення керування ракетою по крену менш ніж за рік були створені кермові двигуни, що працюють на окислювальному генераторному газі і пальному, які відбирають від основних двигунів.
 
Ракета пролетіла без зауважень 106,93 с, але за 7 с до розрахункового часу поділу першого і другого ступенів відбулося практично миттєве руйнування насоса окислювача двигуна №  4, яке призвело до ліквідації ракети.
[[23 листопада]] [[1972]] був проведений четвертий пуск комплексу Н1-Л3. Ракета, яка стартувала в цьому пуску, зазнала значних змін, спрямовані на усунення виявлених недоліків і збільшення маси виведеного корисного вантажу. Управління польотом здійснював бортовий обчислювальний комплекс по командах гіростабілізований платформи (головний конструктор [[Пилюгін Микола Олексійович|Н. А. Пилюгін]]). До складу рухових установок введені кермові двигуни, система пожежогасіння, поліпшена механічна та теплова захист приладів і бортовий кабельної мережі та ін Вимірювальні системи були доукомплектовані новоствореної малогабаритної радіотелеметричної апаратурою (головний конструктор А. Ф. Богомолов). Всього на цій ракеті було встановлено більше 13 000 датчиків.
 
=== Причини аварії ===
Ракета пролетіла без зауважень 106,93 с, але за 7 с до розрахункового часу поділу першого і другого ступенів відбулося практично миттєве руйнування насоса окислювача двигуна № 4, яке призвело до ліквідації ракети.
Як було встановлено в ході розслідування, різке вимкнення РРД призводить до виникнення коливань стовпу рідини у підвідних трубопроводах. Вони руйнуються, і велика кількість палива проливається на відключені, але ще гарячі двигуни, а також у відсік з працюючими РРД. Неминучі пожежа, вибух. Необхідно або плавно вимикати РРД, або встановлювати демпфери коливань у підвідних трубопроводах, що і передбачалося зробити у виробі №  8Л.
===Причини аварії===
Як було встановлено в ході розслідування, різке вимкнення РРД призводить до виникнення коливань стовпу рідини у підвідних трубопроводах. Вони руйнуються, і велика кількість палива проливається на відключені, але ще гарячі двигуни, а також у відсік з працюючими РРД. Неминучі пожежа, вибух. Необхідно або плавно вимикати РРД, або встановлювати демпфери коливань у підвідних трубопроводах, що і передбачалося зробити у виробі № 8Л.
 
Черговий пуск намічався на четвертий квартал 1974 року. До травня на ракеті були реалізовані всі проектні та конструкторські заходи щодо забезпечення живучості ракети, що випливають з аналізу попередніх польотів і додаткових досліджень. Розпочався монтаж модернізованих багаторазових двигунів. Однак, призначений в травні 1974 керівником [[Енергія (РКК)|НПО "«Енергія"»]] академік [[Глушко Валентин Петрович|В. П. Глушко]] своїм наказом, з мовчазної згоди Міністерства загального машинобудування, припинив усі роботи по комплексу Н1-Л3.
 
Повні витрати за програмою Н1-Л3 до січня [[1973]] склали 3,6  млрд. руб., з них на створення Н1 - — 2,4  млрд. руб. (У цінах тих років).
Постанова [[ЦК КПРС]] і Радміну СРСР про припинення робіт по комплексу і списанню витрат вийшло тільки в лютому [[1976]] року. Після цього виробничий зачепив ракетних блоків, практично все обладнання технічного, стартового і вимірювальних комплексів було знищено. При цьому списані витрати в сумі 6  млрд. руб. (У цінах 70-х років), витрачених на тему.
Попри те, що досвід проектно-конструкторських і виробничо-технологічних розробок, експлуатації та забезпечення надійності потужної ракетної системи Н1 повною мірою був використаний при створенні РН "«Енергія"» і, очевидно, знайде широке застосування в реалізації подальших проектів, не можна не відзначити помилковість припинення робіт зі Н1. Пізніше, на створення подібної за потужності ракети пішло ще 13 років і було витрачено 14,5  млрд. руб.
 
== Посилання ==
 
* [http://www.buran.ru/htm/gud%2019.htm Ракетно-космічний комплекс Н1-Л3]
* [http://www.skeptik.net/conspir/mishin.htm Інтерв'ю з В.  П.  Мішиним]
{{Місячна програма СРСР}}
[[Категорія:Космонавтика СРСР]]