Прилюк Дмитро Михайлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 3:
== Біографія ==
Дмитро Михайлович Прилюк народився 8 листопада 1918 року у селі Божикiвці Деражнянського району у багатодiтнiй бідняцькій сім’ї. Підрісши, пішов до школи, де був активістом і в навчанні, і в житті громади.
У 1930 – 1931 навчальному році в школі утворилась піонерська організація. Дмитро Прилюк був одним з перших піонерiв як кращий учень, потім піонервожатим, а з 8 по10 класи – платним піонервожатим.
Навчаючись в школі, вiн дописував до газет. Закінчивши Божиковецьку десятирічку, Дмитро Прилюк за направленням редакцiї мiсцевої газети «За соцiалiстичну перебудову» та райкому комсомолу у 1932 роцi вступає до Українського комунiстичного iнституту журналiстики в Харковi. По закiнченнi iнституту редакторовi молодіжної газети «Ленiнська змiна», як i мiльйонам його ровесникiв, довелося одягти військову форму i стати на захист Вiтчизни вiд фашистських загарбників. Молодший лейтенант Прилюк воював на Пiвденно-Захiдному та Калiнiнському фронтах, як замполiт роти. Потiм — вiйськове училище. І знову — кривавi фронтовi дороги. Лиш по закiнченні вiйни приступив до мирної журналiстської працi.
Спочату доля закинула його на Полтавщину, що стала йому такою ж рiдною, як i Подiлля. Тут, з жовтня 1945, в редакцiї обласної газети «Зоря Полтавщини» зростав він як журналiст, впевнено піднiмаючись сходинками: кореспондент — завiдуючий вiддiлом – заступник редактора.
Так упродовж досить нетривалого перiоду Д. М. Прилюк здолав усi щаблi журналiстського зростання: вiд кореспондента обласної газети до керiвника республiканського друкованого органу. Його плідна дiяльність на творчiй нивi вiдзначена у квітнi 1958 року орденом Трудового Червоного Прапора та Малою Золотою медаллю Всесоюзної сiльськогосподарської виставки.
Тодi побачили свiт збiрки нарисiв «Уроки» (1956 р.) «У братньому Китаї» (1957 р.), «Здоровi будьте, люди» (1960), «Село на нашiй Українi», «Шукачi скарбу» (1961), книжки гуморесок та фейлетонiв «Дозвольте запевнити!»(1958), «На здоров’ячко!» (1962), «Давнi знайомi» (1964) та iншi.
Досвiдченим журналiстом, вiдомим публiцистом i прозаїком Д. М. Прилюк у 1958 роцi переступив порiг студентської аудиторії Київського державного унiверситету, щоб на все життя присвятити себе вихованню журналiстської зміни. Дмитро Михайлович перейшов на викладацьку роботу у Київський державний унiверситет iм. Т. Шевченка.
З кафедрою журналiстики Київського держунiверситету Д. М. Прилюка зв’язувало майже 30 рокiв. З них бiля половини він був деканом.
Регулярно з’являлись його нариси, статтi, рецензiї, а повiстi та оповiдання майже щороку виходили окремими виданнями. Це, крiм названих вище, — «Село, а в ньюму люди» (1976,1985), «Повноколосся» (1977), «Земносили» (1979), «Ми були молодi» (1980), «Вiдгомiн» (1985) та iншi.
Його іменем названо вулицю на якій він жив, відкрито музей в Божиковецькій сільській бібліотеці, щороку, 8 листопада, проводяться Прилюківські читання.
Помер письменник 22 вересня 1987 року.
== Література ==
| |||