Давньогрецька філософія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 22:
У 5 столітті до н. е. виникли [[Космогонія|космогонічні]] і [[натурфілософія|натурфілософські]] вчення, які виділяли не одну, а кілька першооснов усіх речей. Ці первооснови перебувають у постійному русі й взаємодії. Таке вчення [[Емпедокл]]а, який в якості початкових приймає незмінні чотири стихії: [[вогонь]], [[повітря]], [[вода|воду]] і [[земля|землю]]. Об'єднання і розпад сполучень цих стихій дією [[любов]]і та [[Ворожнеча|ворожнечі]] призводять до виникнення і загибелі речей; любов і ворожнеча виступають як нематеріальні причини руху. У вченні [[Анаксагор]]а у якості причини і рушія змін висувається нематеріальний всеосяжний [[розум]]. Поряд із ним Анаксагор стверджував існування безлічі матеріальних елементів, носіїв різних якостей, — «гомеомерій», які містять в собі, кожна по-своєму упорядкована, всі якості речей.
Вчення [[Геракліт]]а [[Ефес]]ського трактують, особливо з позицій марксизму-ленінізму, як яскравий зразок ранньої [[діалектика|діалектики]] давньогрецької філософії. У дусі уявлень іонійської [[натурфілософія|натурфілософії]] про загальну мінливість усіх речей Геракліт розвинув вчення про вічно живий [[вогонь]] як універсальне першоджерело, про боротьбу протилежностей, в
=== Піфагорейство ===
| |||