Давньогрецька філософія: відмінності між версіями

[[Елейська школа]] (6-5 століття) наголошувала на незмінності першооснови світу у вченні про [[вічність]] істинно-сущого [[буття]] і на позірності змін у ньому. Засновником елейскої школи був поет [[Ксенофан]] з [[Колофон]]а. Закінчену форму вчення еліатів отримало у [[Парменід]]а, який навчав про істинно-суще як про єдине, вічно-незмінне, нерухоме буття, яке не може ні утворюватися з нічого, ні перетворюватися в ніщо. Є одне позитивне буття, небуття ж немає, а тому воістину немає безлічі речей, немає походження і знищення і немає [[рух]]у, бо вони передбачають небуття у [[простір|просторі]] (порожнечу) і в [[час]]і. Множинний світ чуттєвих відчуттів сам по собі неістинний. [[Мелісс]] і [[Зенон]] (5 століття до н. е.) розвинули це вчення у [[Полеміка|полемічній формі]]. Відомі [[Апорія|апорії]] Зенона розкривають суперечності, притаманні самим поняттям [[множина|множини]], [[величина|величини]], місця, [[рух]]у.