|
== Період Балканських війн ==
{{copyvio|http://www.sgu.ru/files/nodes/9738/05.pdf}}
[[Файл:Balkans-ethnique.JPG|міні|250пкс|Етнічна мапа [[Балкани|Балканського півострову]] напередодні [[Перша Балканська війна|Першої Балканської війни]]]]
Війна, розпочата [[Балканська Ліга|Балканським союзом]] восени [[1912]] року під гаслом звільнення Македонії від турецького гніту, знову висунула македонське питання на одне з найважливіших місць у регіональній та європейській політиці.
Балканський союз остаточно сформований влітку 1912 року і значною мірою відображав власні
прагнення балканських країн. Слабкість Османської імперії, яка повною мірою виявилася з початком [[Італійсько-турецька війна 1911—1912|Італо-турецької війни]] в жовтні [[1911]] року,
а також під час албанського повстання влітку [[1912]] року,<ref>[http://www.mtholyoke.edu/acad/intrel/boshtml/bos132.htm The Macedonian Question, 1908-1912]</ref> стала потужним стимулом до
зближення балканських країн у їх прагненні покінчити з багатовіковим турецьким
пануванням і вирішити свої національно-державні завдання шляхом розширення території за рахунок Туреччини. Ідея військових захоплень, що стала основою Балканського блоку, відображала давній інтерес [[Болгарія|Болгарії]], [[Сербія|Сербії]] та [[Греція|Греції]] до македонським земель, хоча і була завуальована гаслом боротьби за македонську [[автономія|автономію]]. Відмова [[Порта|Порти]] задовольнити вимоги союзників про проведення кардинальних реформ у Македонії відкрила шлях до збройного зіткнення. [[9 жовтня]] [[1912]] року почалися військові дії.
Не минуло й місяця, як турецька армія несподівано швидко зазнала поразки від військ союзників, і Порта запросила перемир'я. Разом з тим армії учасників Балканського блоку зуміли захопити [[Македонія (історична область)|Македонію]], [[Фракія|Фракію]], [[Албанія|Албанію]]. Несподіваність перемоги змусила «[[великі держави|великих держав]]» переконатись у застарілості принципу [[status quo]]. Наслідком цього стало усвідомлення ліберальними колами необхідності нарешті вирішити македонське питання, яке тримало у напрузі не тільки Балканський регіон, але й усю Європу.<ref>Современник. 1912. № 11. С. 345.</ref> Разом з тим не залишалось сумнівів: тепер самостійні й активні балканські держави-переможці навряд чи втілять в життя недавні гасла про македонську автономію.
У таких умовах, за словами міністра закордонних справ Росії [[Сазонов Сергій Дмитрович|С. Д. Сазонова]], російська дипломатія, зокрема, стурбована можливими змінами статусу [[Чорноморські протоки|Чорноморських проток]], була готова віддати балканським союзникам «для полюбовного розподілу завойованої ними Македонії і дати їм можливість використовувати, у можливо більш широких розмірах, плоди їх перемог».<ref>''Сазонов С. Д.'' Указ. соч. С. 84.</ref>
Проблему македонського питання загострювало й те, що положення на окупованих македонських
землях не тільки не покращилося з приходом визволителів, але, навпаки, стало набагато гіршим, ніж за старої турецької влади.<ref>Вестник Европы. 1913. № 2. С. 321.</ref> Балканські «звірства», про які після блискучих слов'янських перемог заговорив увесь світ, стали окремою темою для стурбованості. Так, про сербів і греків публіцисти писали, що діють вони нерідко як «відверті башибузукі». З діями болгар, які займали порівняно невелику частину македонської території, також пов'язувалися «всі види насильства, які чинились над населенням».<ref>Вестник Европы. 1913. № 6. С. 387.</ref>
Загострення суперництва і суперечностей через території особливо яскраво між недавніми союзниками
проявилося в квітні [[1913]] року в ході другого раунду відновлених [[Лондонська мирна конференція (1912-1913)|Лондонських мирних переговорів]], які переривалися [[Державний переворот в Туреччині (1913)|державним переворотом у Туреччині]]. На перший план висунулися сербо-болгарські суперечки відносно розподілу Македонії.
[[Сербія]], що зуміла в ході бойових дій зайняти значно більшу частину македонської території, ніж передбачала на початку війни, звернулася до [[Болгарія|Болгарії]] із проханням про перегляд положень союзного договору 1912 року, які стосувались післявоєнного розмежування Македонії. Мова йшла про надання пріоритету Сербії більш значних територіальних придбань у Македонії. Цю вимогу сербський уряд обґрунтовував тим, що через утворення автономної [[Албанія|Албанії]] Сербія втратила надії на отримання вкрай необхідного для неї виходу до [[Адріатичне море|Адріатичного моря]] і тому повинна отримати компенсацію. Крім того, серби нагадали болгарам про свій внесок у війну: в ході бойових дій вони зробили для перемоги над Туреччиною набагато більше, ніж були зобов'язані за союзницьким договором. Болгарія ж не збиралася йти на поступки. Невдоволення виявляла і [[Греція]], у якої з Болгарією виникла суперечка з приводу приналежності [[Салоніки|Салонік]].
Переговори в [[Лондон]]і завершилися підписанням [[30 травня]] [[1913]] [[Лондонський мирний договір (1913)|мирного договору]], згідно з положеннями якого рішення македонського питання покладалось на учасників Балканського союзу. Македонія надходила у розпорядження переможців для подальшого поділу між ними.
Сербія і Греція, які мали намір відстояти свої вимоги на Македонську територію, вже на наступний день після підписання Лондонського перемир'я об'єдналися в союз проти Болгарії. Положення нового союзного договору передбачали спільне ведення військових дій проти Болгарії у разі нападу або існування загрози нападу з її боку, а також наступний розподіл Македонії між Грецією і Сербією. Новим союзникам вдалося залучити на свій бік і [[Чорногорія|Чорногорію]]. Проте [[30 червня]] [[1913]] року Болгарія, випередивши своїх колишніх союзників, напала на них. Так почалася [[Друга Балканська війна]], тепер вже міжсоюзницька війна, відповідно Балканський блок припинив своє існування.
Проте наприкінці липня 1913 року переможена Болгарія запросила перемир'я. [[30 липня]]
в [[Бухарест]]і відкрилася мирна конференція. Очікуючи на її рішення, європейська громадськість вже не розраховувала на вирішення македонського питання, яке відповідало б, перш за все, інтересам населення македонських земель. У кращому випадку рішення конференції могли тільки врегулювати взаємні претензії колишніх союзників по балканському блоку. [[10 серпня]] [[1913]] року був підписаний [[Бухарестський мирний договір (1913)|Бухарестський мирний договір]], який завершив Другу балканську війну. За ним Болгарія втратила значну частину нещодавно завойованої території. Крім того, вона повинна була віддати [[Румунія|Румунії]] південну [[Добруджа|Добруджу]]. Сербія і Греція отримали, відповідно до положень договору, значні територіальні прирощення. Вся Македонія, за винятком [[Пірінська Македонія|Пірінської частини]], переходила в їх руки. Так, Сербії відійшла [[Вардарська Македонія]], а Греція отримала [[Егейська Македонія|Егейську Македонію]] з портами [[Салоніки]] і [[Кавала]]. Таким чином, населення Македонії опинилось у катастрофічному становищі.
== Від Югославської республіки до Республіки Македонія ==
| 