Сон у червоному теремі: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 29:
== Короткий опис ==
Перші 80 розділів належать перу [[Цао Сюецинь|Цао Сюециня]] й
«Сон у червоному теремі» — це багатопланова оповідь про занепад двох гілок родини Цзя, на тлі якої, — крім трьох поколінь родини — постає незліченна кількість персонажів — родичів і домочадців. Подібно до інших класичних китайських романів, композиція книги позначена розгалуженістю, певною фрагментарністю та вживанням прийому [[міз-ан-абім]]. У романі вільно перемішані елементи автобіографічного письма і вигадки, події повсякденні чергуються з надприродними подіями, відчувається увага автора до психологічної достовірності оповіді, а також його фаталізм.
== Сюжет роману ==
Роман «Сон в червоному теремі» спирається на автобіографічний матеріал: так доля родини Цзя, у двох палацах якого розгортається дія роману, нагадує долю родини самого [[Цао Сюецинь|Цао Сюециня]]. Авторові, за його словами, самому колись довелося пережити «період чудових снів», тож він вирішив поділитися з читачем «Історією каменя» (інша назва роману), розповісти про «дівчат минулих днів» та «вилити свою душу». Для китайської прози такий зачин був вельми незвичним. Сама «Історія каменю» має міфологічну основу: богиня Нюй-ва, закладаючи пролом в небосхилі, сплавила разом 36 501 різнокольоровий камінь. Проте останній камінь виявився зайвим, але набув чарівних властивостей завдяки тому, що до нього торкалася богиня: він міг збільшуватися або зменшуватися в розмірі, пересуватися у просторі, але весь час страждав, адже йому не судилося увійти до числа обраних Нюй-ва каменів. Якось буддійський та даоський ченці розташувалися біля підніжжя хребта Цінген, де лежав камінь, аби трохи погомоніти. Нараз вони звернули увагу на дивовижно чистий камінь, який несподівано у них на очах стиснувся і став завбільшки з нефритову підвіску до віяла. Буддійський монах підняв камінь й вирішив написати на ньому декілька ієрогліфів, сподіваючись, що хтось знайде це камінь знову, побачить що камінт незвичайний та віднесе його до вчених, «в притулок насолод і розкоші, багатства і млості». Проминуло багато століть, аж раз чернець Кун-кун, який прагнув осягнути істину і стати безсмертним, проходячи повз хребта Цінген, побачив камінь, на поверхні якого проступали сліди ієрогліфів; там було записано, що каменю судилося з'явитися на світ в образі людини, а також перераховувалися дрібні сімейні події, говорилося, що він буде проводити час у жіночих покоях, цитувалися вірші, якими людина, що постане з каменя, буде захоплюватися. Слідуючи за написом на камені, Кун-кун переписав всю історію, аби розповісти її нащадкам. Той рукопис потрапив до Цао Сюеціня, який, перечитавши його десять разів і виправивши п'ять разів, поділив на розділи, склав зміст і дав назву «Історія дванадцяти шпильок з Цзіньлін» (тобто історія 12 красунь з Нанкіна). У записі на камені йшлося про поневіряння каменя світом, про те, як він з'явився до феї, а та залишила його у себе в палаці Червоної зорі. Прогулюючись західним берегом річки Душ, камінь побачив траву безсмертя - пурпурну перлину, полюбив її й кожен день напував її солодкою росою, щоб вона могла прожити довгі роки. Перетворившись на дівчину, вона обіцяла каменю віддячити за росу слізьми. З цього місця оповідь з міфологічної переходить у план реального життя. Читач знайомиться з палацом Жунго в Нанкіні, що належав одній з гілок аристократичного роду Цзя. Дружина чиновника Цзя Чжуна народила сина, у роті якого знайшли шматочок нефриту, шо вигравав усіма барвами веселки. Хлопчика назвали Бао-юй - Коштовний Нефрит. Проходить кілька років, і до палацу Жунго привозять двоюрідну сестру Бао-юя, хворобливу дівчинку Лінь Дай-юй, яка втратила свою матір. Діти стали друзями. Коли до них приєднується інша двоюрідна сестра Бао-юя, Бао-чай (Коштовна Шпилька), Дай-юй ревнує до неї Бао-юя. Дай-юй гонорова, примхлива, відлюдькувата і горда. Тож вона часто свариться з братом та служницями. Бао-юй відвідує область Небесних мрій і зустрічає фею, яка застерігає його від ілюзій. Вона показує йому книгу доль «Дванадцяти шпильок з Цзіньлін» (тобто відкриває йому долі його подруг - сестер та коханих служниць). Служниці феї співають йому дванадцять пісень, але він не розуміє їх, а прокинувшись, забуває. Забутий сон Бао-юя є своєрідним «спогадом про майбутнє», «Сном у червоному теремі». Поступово збуваються передбачення, що згадувалися в піснях і у віршах, які Бао-Юй прочитав у книзі доль.
== Рецепція й дослідження роману ==
Роман витримав у Китаї безліч перевидань, про його популярність свідчить зокрема той факт, що в 1980 році при Китайській академії суспільних наук було організовано спеціальний дослідницький інститут, що займався виключно романом «Сон у червоному теремі». Інститут очолював видатний китайський історик Фен Ціюн<ref>[http://kitaigorod.narod.ru/predislovie.htm Л. Н. Меншиков, Передмова до російського видання]</ref>. Інститут займався систематизацією та критичним видання різних списків роману, що були знайдені в бібліотеках Китаю. Єдиний рукопис роману, знайдений за кордоном, зберігається в Петербурзі. Цей рукопис у 1832 році придбав та вивіз до Росії представник православної духовної місії в Росії В. В. Курляндцев. У 1986 та 1987 роках вийшли два спільних російсько-китайських видання цього списку фотоспособом. Невдовзі з'явилися друком два критичні видання роману, що враховують різночитання всіх списків. Перше вийшло в [[Пекін]]і за редакцією Фен Ціюна, а друге у [[Тайбей|Тайбеї]] на [[Тайвань|Тайвані]] за редакцією Пань Чжун-Гуя. Інститут "Сна в червоному теремі" на чолі з Фен Ці-Юн досліджував також історичне тло роману. Оскільки роман доволі автобіографічний, науковці дослідили родинні цвинтарі сім'ї Цао в провінції Ляонін, на півночі провінції Хебей та на західних околицях Пекіна. Таким чином стало можливим відтворити детальну генеалогію родини Цао часом аж до шістнадцятого покоління.<ref>[http://kitaigorod.narod.ru/predislovie.htm Л. Н. Меншиков, там само]</ref> Аналізуючи сучасну для Цао Сюециня літературу, дослідникав вдалося зясувати коло його друзів в останні роки життя. Працівникам інституту вдалося знайти будинок [[Цао Сюецинь|Цао Сюециня]], де зараз розташований музей автора і його роману. Це невеликий одноповерховий будинок неподалік від Пекіна, що має чотири кімнати й огороджений високим кам'яним муром за китайською традицією. У одній з кімнат під товстим шаром штукатурки було знайдено віршовані рядки. Доведено, що один з написів належить саме [[Цао Сюецинь|Цао Сюециню]], це єдиний його автограф, що зберігся до сьогодні.<ref>[http://kitaigorod.narod.ru/predislovie.htm Л. Н. Меншиков, там само]</ref>
| |||