Хотинське повстання (1919): відмінності між версіями

'''Хотинське повстання''' [[1919]] року — організований виступ населення [[Хотинський повіт|Хотинського]], [[Бєлцький повіт|Бельцького]] та [[Сороцький повіт|Сорокського]] повітів проти [[Румунія|румунської]] окупації. [[Хотин]]ським названо тому, що початок та центральні події відбувалися саме в [[Хотинський повіт|Хотинському повіті]].

Керівником Хотинського повстання була «[[Хотинська Директорія]]», сформована з 5 осіб (голова М. Лискун, секретар Л. Токан). Вона співпрацювала з [[Директорія УНР|Директорією УНР]], представник якої [[Маєвський Іван|І. Маєвський]] трохітрохи допомагав повстанцям зброєю, хоча в цілому Директорія УНР, побоюючись [[Антанта|Антанти]] і отримуючи матеріальну допомогу безпосередньо від Румунії (зокрема - амуніцію) уникала допомоги повстанцям, та навіть мали місце неодноразові бойові зіткнення повстанців і петлюрівців. При цьому слід зазначити, що рядові петлюрівці щиро співчували повстанцям. В [[Могилів-Подільський|Могилів-Подільському]] навіть команда петлюрівського бронепоїзду повикидала своїх командирів і приєдналися разом з бронепоїздом до повстанців. Цей бронепоїзд був одною з головних ударних сил повстанців, дійшов аж до станції [[Романківці]].

Після завзятих боїв румунське військо примусило повстанців (близько 4 тисяч) відступити за [[Дністер]]. З ними відійшли також близько 50 тисяч біженців. Румуни жорстоко покарали населення восьми сіл: [[Мендиківці]], [[Рукшин]], [[Недобоївці]], [[Ширівці]], [[Керстенці]], [[Ставчани]], [[Данківці]], [[Владична]], [[Атаки]], [[Романківці]], [[Гвіздівці]]. Було розстріляно від 5 до 15 тисяч повстанців, у самому [[Хотин]]і — 500 чоловік. Повстанці, яким вдалося перейти за Дністер, більшою частиною увійшли до Червоної Армії, зокрема, чимала їх частина увійшла до бригади [[Котовський Григорій Іванович|Котовського Г.І.]]