MaksymShevchenko11

Молода Римська держава міцніла і розвивалася. Водночас їй доводилося вести напружену боротьбу з сусідами, які з усіх боків натискали на неї, але сміливими діями і вдалою зовнішньою політикою вона переможно виходила зі складних ситуацій, розширюючи свою територію, приумножуючи населення за рахунок приєднання сусідніх общин. Зокрема, на півночі Рим довго воював з етрусками, на сході та півдні з іншими латинськими племенами (сабінянами, еквами, вольсками, герніками та ін.). Ніхто з цих племен не мав наміру добровільно поступатися своєю владою Риму. Молода [[Римська республіка]] тільки почала зміцнюватись, як несподівано на початку IV ст. до н.е. Рим (і вся Італія загалом) зазнає жорстокого нашестя галлів (кельтів), котрі прийшли із-за Альп. Римське військо потерпіло жорстоку поразку. Рим спустошено, спалено. Але галли не змогли взяти Капітолій, який облягали впродовж семи місяців і який було врятовано, за легендою, під час нічного штурму криком священних гусей. Врешті з'явилося римське військо із Вей, розбило галлів і вигнало їх з Риму.

Нові загострення відбуваються і всередині держави. Час від часу вибухають конфлікти між плебеями і патриціями. [[Плебеї]] продовжують домагатися рівноправ'я. Вони і далі не могли обіймати посади консулів, не могли бути сенаторами, їм не дозволяли брати шлюб з патриціями, закони встановлювали боргове рабство і навіть смертну кару за несплачені борги, [[патриції]] володіли кращими землями та ін. Плебеї чинили тиск на патриціїв, вимагаючи нових, справедливих законів і порядків. У 494 р. до н.е., наприклад, на знак протесту покинули Рим, маючи намір заснувати окреме плебейське місто. Оскільки саме плебеї становили більшість римського війська, контролювали торгівлю і інше, то це надто сполошило римський сенат і патриціїв. Патриціям, щоб повернути плебеїв, довелося піти на поступки. Отже, плебеї здобули право обирати на своїх зборах у трибах двох народних (плебейських) трибунів – своїх уповноважених (потім їх стало 10). Вони захищали інтереси плебеїв, забороняли рішення державних органів і урядовців (крім Народних зборів), якщо ці рішення були несправедливі стосовно плебеїв. У подальшому трибуни домоглися права брати активну участь в управлінні справами всього римського суспільства.

Другою великою перемогою плебеїв було прийняття в 450 р. до н.е. збірки перших писаних законів – Законів[[Закони XII таблиць]]. [[Плебеї]] домоглися ще інших успіхів. У 445 р. до н.е. на пропозицію трибуна Канулея прийнято закон про легалізацію шлюбів між патриціями і плебеями. У 367 р. до н.е. трибуни [[Гай Ліциній]] і [[Луцій Секстій]] провели ще три дуже важливі закони, а саме:

# відновлено владу консулів, яка була під час воєн ліквідована і замінена владою військових трибунів, і встановлено, що один з консулів має бути плебеєм. Плебеїв допущено і в [[сенат]].

У внутрішньому устрої Риму в період V – I століття до н. е. були проведені лише другорядні зміни, що абсолютно не зачіпали істотних і важливих для змін недоліків держави. До вищих посад як і раніше мали доступ лише люди одного темного кола, і зміна консулів не вносила нічого істотно нового в державні справи. Вищі посади займали лише ті, хто посилено підлабузнювався перед виборцями, і республіканська влада все більш і більше втрачала те високе значення, яке належало їй раніше. Як зазначає Т.[[Теодор Момзен]] що у Римі до цього часу визначилися і змагалися дві політичні партії: партія оптиматів, яка наполягала, що в державі вирішальне значення повинні мати люди, кращі і по своєму знатному походженню, і по своєму економічному стану, і партія популярів, яка вимагала, щоб головний вплив був визнаний за більшою кількісно частиною громадян. У політичному відношенні обидві ці партії були рівно нікчемні, ні та, ні інша не мали керівника, здатного охопити всі питання державного життя, з'ясувати головні проблеми держави і відшукати засоби до їх вирішення і, тоді, як держава, явно йшла до повного занепаду, ніхто не розумів, що небезпекою загрожують не недоліки політичної конституції, а соціальні і економічні умови.

[[Патриції]] і [[плебеї]] до початку III ст. по своїй правоздатності не розрізнялися. Вони були повноправними громадянами (civesoptimojure). Категорію неповноправних громадян (civesmіnoptimojure) складали вільноотпущенники (libertini), які не мали права шлюбу (jusconnubii), не могли бути магістратами (не мали jushonorum) і були обмежені відносно права голосування (jussuffragii); вони брали участь лише в трибутних коміціях, і то тільки в чотирьох міських трибах.

Доступ плебеїв до всіх магістратур, крім деяких жрецьких посад, що не мали політичного значення, не означав ще повної демократизації римського суспільного устрою. Неоплачуваність магістратурних посад була заставою того, що фактично посади ці не могли бути доступні незаможним плебеям. Обиралися лише багаті плебеї. До кінця IV ст. патриціанські роди, що збереглися разом з верхівкою плебеїв складали привілейоване соціальне угрупування – [[нобілітет]], з середовища якого звичайно обиралися магістрати.