'''Дито́н''' ({{lang-grc|δίτονον}}, {{lang-la|ditonus}}) — в [[Піфагорійський стрій|піфагорійському строї]] [[музичний інтервал]], що складається з двох [[Цілий тон|цілих тонів]] (9 : 8). Один із способів отримання Дітондитону: чотири [[Квінта|квінти]] вгору, потім дві [[Октава | октави]] вниз.
Співвідношення частот:
Рядок 8:
== Історія ==
Був поширений у стародавніх греків у зв'язку з описами тетрахорд [[Енармоніка|енармоніченогоенармонічного]] роду. Вперше згадується в «гармоніці» [[Аристоксен]]а, пізніше в трактатах [[Клеонід]]а, Псевдо-Плутарха і [[Гауденцій|Гауденція]], а також у [[Нікомах]]а. У латинській традиції найдавніші відомі згадки терміну належать [[Марціан Капела|Марціану]] (De nupt. IX.957), [[Боецій|Боеціяю] (Mus. I,21; IV,6) і [[Кассіодор]]у (Institut. II,5.8). У всіх згаданих теоретиків явного обчислення дитону як інтервалу 81/64 немає.
У МарцианаМарціана дитон упоминаетсязгадується (ву форме грецизмаформі ''ditonon'') какяк конститутивныйконститутивний интервалінтервал [[тетрахорд]]а [[Родыенармонічного мелоса|энармонического рода]]роду (такяк жеі у Боеція в Mus. I,21). В IV,6 «Музики» Боеція і у Кассіодора дитон згадується як інтервал між ступенями [[Повна система (музика) | Повної системи]]. ''Обчислення'' дитону фіксуються регулярно починаючи з XIII століття (наприклад, у [[Йоанн де Гарланд|Йоанна де Гарланд]]), вперше (як сума двох цілих тонів) - у теоретика XII століття Тейнреда Дуврського. З розвитком вчення про [[контрапункт]] в епоху Відродження повністю витісняється терміном ''tertia major'' (велика терція).
== Література ==
* Ditonus // Lexicon musicum Latinum, hrsg. v. Michael Bernhard. 8. Fasz. München: Bayerische Akademie der Wissenschaften, 2006, col. 1064-1077.
