Південно-Західний фронт (Громадянська війна в Росії): відмінності між версіями

У січні — лютому 1920 року війська фронту‚ переслідуючи відступаючі війська Денікіна, успішно провели Одеську операцію і 7 лютого зайняли Одесу, до 1 березня вийшли на лінію [[Мозир]] — [[Овруч]] — [[Коростень]] — [[ЛетічевЛетичів]] — річка [[Дністер]], але спроби опанувати [[Крим]], де знаходилися війська білої армії під командуванням генерала Я. А. Слащева, завершилися невдало. Потім війська фронту діяли на двох стратегічних напрямах — західному, проти Польщі, і кримському, проти армії [[Врангель Петро Миколайович|Врангеля]].

У квітні — травні 1920, ведучи бої з польськими військами, що наступали, вони залишили Мозир, Овруч, Коростень, [[Київ]] і відійшли на лівий берег Дніпра. У травні — червні перейшли в контрнаступ і успішно провели Київську операцію, після чого продовжували переслідування противника в смузі від [[Полісся]] до Дністра. Потім в ході Новоград-Волінської і Рівненської операцій (червень — липень) війська фронту завдали поразки польським військам і вийшли на підступи до [[Люблін]]у і Львова, але не змогли опанувати [[Львів]] і в серпні 1920 були вимушені відступити. Також війська фронту вели боротьбу з озброєними загонами С. Н. Булак-Балаховіча, Петлюри, Би. Ст Савінкова. 18 жовтня після висновку перемир'я з Польщею бойові дії фронту були припинені і війська відведені на державний кордон[1][2]. На кримському напрямі під натиском армії Врангеля в червні — липні війська фронту відійшли на правий берег Дніпра, вели оборонні бої на рубежі Херсон, Никополь, Би. Токмак, Бердянськ.