Тактика спаленої землі

Та́ктика спа́леної землі́ - метод ведіння війни за допомогою знищення всього корисного, того що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення - на території, що може бути зайнятій противником. До цього відносять знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отрута джерел питною води, знищення інфраструктури - шляхів та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст.

З 1907 року Т.С.З. вважається міжнародним правом військовим злочином.

Історія. Перші згадки

Найбільш історично ранні письмові згадки про завпровадження цієї тактики належать до часів війни кельтських племен на території сучасної Франції з римськими легіонами. Тодішні кельти іноді спалювали свої поля з врожаєм Римські легіонери під час походів зазвичай харчувалися за рахунок місцевого населення. Оскільки кельти спалювали іноді увесь врожай, римські легіонери мусили голодувати.

ХІХ ст., Росія

Інший історично відомий випадок - війна Російської Імперії з Наполеоном. Ідеологом і майстром цієї тактики виявився головнокомандуючий російською армією генерал-фельдмаршал М.Б.Барклай-де-Толі. Усвідомлюючи слабкість рос. армії у порівнянні з наполеонівською, він був змушений вибрати цю тактику, щоб фізично послабити більш сильного ворога. Російське головним чином земельне дворянство було невдоволено власними матеріальними втратами, проти Барклая при царському дворі плелись інтриги та змови. Тому цар Олександр І змушений був замініти "німця"-де-Толі на "свого"-православного князя Михайла Кутузова. Кутузов завпровадив в армії показові православні ритуалі (Хрестні ходи, цілування ікони Божої Матері). Але з об'єктивних причин мусив і далі триматися тактики спаленої землі - доки Наполеон, під тиском злиднів, сам був змушений залишити Москву та відступити на Захід.

Посилання

• Микола Горбатюк "Тактика "спаленої землі"