Табір військовополонених: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 4:
Табори військовополонених появилися вперше в [[Друга англо-бурська війна|англо-бурській війні 1899 — 1902]] (раніше полонених тримали у військових [[фортеця]]х). Під час першої світової війни (1914 — 18) трактування полонених нормувалося ухвалами Гааґської (1899) і Женевської (1907) конвенцій; під час другої (1939 — 45) — Женевською конвенцією 1929 (її не підписав СРСР, чим Німеччина виправдувала свою жорстоку поведінку з радянськими військовополоненими).
 
За [[Перша світова війна|першої світової війни]] українці перебували в таборах військовополонених [[Німеччина|Німеччини]], Австро-Угорщини, [[Росія|Росії]], [[Італія|Італії]]. У Німеччині було ще в жовтні 1918 1,4 млн. полонених вояків [[російська імператорська армія|російської імператорської армії]], у тому числі близько 300 000 українців. Заходами Союзу Визволення України близько 50 000 українських полонених відокремлено в табори військовополонених: у [[Раштат]]і, [[Зальцведель|Зальцведелі]] й [[Вецляр]]і (1917 ще в старшинському таборі військовополонених у Ганноверському[[Ганновер]]ському [[Мюнден]]і); з частини з них 1918 зформовано дивізії (1 і 2) [[Синьожупанники|синьожупанників]].
 
В 1917 в [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщині]] перебувало 1,1 млн військовополонених російської армії, у тому числі до 200 000 українців (числа приблизні). В окремих українських таборах — вояцькому в [[Фрайштадт]]і та старшинському в [[Йозефштадт]]і — відокремлено 30 000 [[українці]]в, з них у Фрайштадті почато формування дивізії [[сірожупанники|сірожупанників]].
Рядок 28:
Натомість нелюдське було трактування полонених радянської армії, до яких не стосовано постанов Гаґської й Женевської конвенцій. На підставі звітів німецького Головного Військового Командування (травень [[1944]]), взято в полон 5 160 000 сов, вояків, з тієї кількості померло в полоні 1981000 (38,4%), звільнено з полону 818 000 (15,9%), ліквідовано в полоні 1241 000 (24,0%), утекло 67 000 (1,3%), залишилося живими в таборах полонених 1 053 000 (20,4%; з них 875 000 використовувано в промисловості й сільському господарстві). Можна припускати, що з загального числа 3 355 000 червоноармійців, які попали в німецький полон в [[1941]] році, понад 20% становили українці. Чимало з них оминуло полону, зникаючи поміж місцевим українським населенням або зголошуючися негайно до допоміжної військової служби в німецькій армії. Інструкції для трактування раддянських полонених від [[8 листопада]] [[1941]] року передбачали звільнення з полону українців під умовою, що місцевості, з яких вони походять, є вже в німецьких руках або що місцева влада поручиться за них. У перші місяці війни звільнено десятки тисяч полонених українців з таборів на [[Правобережна Україна|Правобережжі]]. Але вже в листопаді 1941 ці звільнення припинено. Табори полонених були переведено в Німеччину (на території [[Генеральна губернія|Генеральної губернії]] в [[Ярослав]]і, з якого командування табору звільнило всіх полонених українців, і в [[Холм]]і, в якому більшість загинула з [[голод]]у і [[тиф]]у).
 
У Варю Лапош к. Ньїредьгази був з квітня до липня [[1939]] угор.угорський Т.табір п.полонених для 450 старшин і вояків Карп.[[Карпатська Січ|Карпатської Січі]].
 
Табори в [[Беллярії]] і [[Ріміні]] в Італії приміщували у 1945 — 47 до 10 000 старшин і вояків [[Перша українська дивізія зброї СС «Галичина»|1 УД УНА]], що капітулювали перед бріт.британською армією ([[1946]] — 9 310 осіб у Ріміні, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршини і 8 200 вояків).
 
=== Література ===